Справа № 826/16077/18 Суддя першої інстанції: Келеберда В.І.
31 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Епель О.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства культури України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Громадської спілки «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайпроджект» до Міністерства культури України, третя особа - Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування наказу в частині, -
У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайпроджект» (далі - Позивач, ТОВ «Скайпроджект») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України (далі - Відповідач, Мінкультури), третя особа - Департамент культури виконавчої органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Третя особа, Департамент культури), про визнання протиправним та скасування наказу Мінкультури від 15.09.2010 року №706/0/16-10 в частині п. 48 додатку №8 до наказу, яким до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за критерієм місцевого значення занесено об'єкт культурної спадщини «Особняк», який розташований за адресою: АДРЕСА_3.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не було подано у встановлений строк відзиву на позовну заяву, а також будь-яких документів на підтвердження обставин справи, а відтак матеріали справи не містять доказів дотримання Мінкультури вимог законодавства в частині складання облікової документації на виявлений об'єкт культурної спадщини та її повноти, у тому числі, акт технічного стану об'єкта. Крім того, суд зазначив, що Відповідачем не доведено, чи була спірна будівля об'єктом будівельно-технічного дослідження та чи були у зв'язку з цим поставлені питання, що вимагають спеціальних знань у галузі мистецтвознавства.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції попри направлення Мінкультури відповідної заяви 03.01.2019 року розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, чим позбавив Відповідача можливості надати необхідні для розгляду справи документи. При цьому зауважив, що розгляд справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, за правилами спрощеного позовного провадження є безумовною підставою для скасування судового рішення з підстав порушення норм процесуального права. Крім того, наголошує, що включення будинку до переліку об'єктів культурної спадщини здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі протоколу експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а відповідність пам'ятки критеріям, визначеним порядком визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, підтверджена науково-методичною радою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій. Підкреслює, що повідомлення ТОВ «Скайпроджект» про занесення пам'ятки до реєстру здійснено шляхом розміщення оскаржуваного наказу Міністерства культури і туризму України на офіційному веб-сайті міністерства 05.02.2013 року. Окремо звертає увагу на пропуск Позивачем шестимісячного строку звернення до суду, адже про перебування будинку у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України ТОВ «Скайпроджект» дізнався або повинен був дізнатися з моменту набуття права власності на такий об'єкт нерухомості у 2017 році.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.
Поряд з цим, вважаючи судове рішення таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позовну заяву залишити без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не було залучено до участі у справі Департамент з питань охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адже Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з 28.03.2018 року втратив повноваження органу охорони культурної спадщини в місті Києві. При цьому вказує, що безпідставне незалучення судом належної третьої особи мало своїм наслідком розгляд справи за відсутності документів, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного наказу. Крім того, наголошує, що можлива відсутність деяких документів, зокрема, акту технічного стану чи оцінки, не може мати наслідком висновок про неможливість віднесення будівлі до об'єктів культурної спадщини. Окремо підкреслює, що ТОВ «Скайпроджект» було порушено строк звернення до суду, оскільки із придбанням будинку у травні 2017 року Позивач дізнався або повинен був дізнатися про його перебування у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги, вказує, що із набранням чинності оскаржуваним судовим рішенням власник об'єкту матиме змогу його знести, внаслідок чого ОСОБА_1 втратить можливість реалізації своїх гарантованих Конституцією України культурно-естетичних потреб.
Після усунення визначених в ухвалі від 11.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.
Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у зв'язку з пропуском строку звернення до суду залишити позовну заяву ТОВ «Скайпроджект» без розгляду. Свою позицію обґрунтовує доводами, які за своїм змістом збігаються з викладеними в апеляційній скарзі ОСОБА_1 аргументами.
Після усунення визначених в ухвалі від 18.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.
Також, вважаючи рішення суду таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскільки оскаржуваний наказ прийнятий до моменту державної реєстрації ТОВ «Скайпроджект» у травні 2016 року, а право власності на будинок у Позивача виникло у травні 2017 року, то відсутній сам факт порушеного права товариства. Наголошує на безпідставності висновків суду першої інстанції, що оскаржуваним актом порушуються права ТОВ «Скайпроджект» на вільне розпорядження майном, адже це прямо суперечить положенням Конституції України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про охорону культурної спадщини». Звертає увагу на безпідставності розгляду судом даної справи у порядку спрощеного позовного провадження, адже предметом спору є оскарження нормативно-правового акту. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги, зазначає, що пріоритет охорони та збереження культурної спадщини встановлений державою, водночас громадяни та юридичні особи, яким збереження культурної спадщини гарантоване, наділені можливістю захисту своїх прав та інтересів, зокрема, у судовому порядку у випадках сприяння органам державної влади у реалізації своїх функцій або їх невиконання.
Після усунення визначених в ухвалі від 18.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.
Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Громадська спілка «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» (далі - ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва») подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує доводами, які за своїм змістом збігаються з викладеними в апеляційній скарзі ОСОБА_3 аргументами.
Після усунення визначених в ухвалі від 18.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.
У відзиві на всі вказані апеляційні скарги ТОВ «Скайпроджект» просить залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначає, всупереч вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» Мінкультури не було направлено письмового повідомлення власнику об'єкта нерухомого майна про його внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та видачу свідоцтва про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Наголошує, що серед облікової документації, яка була використана Науково-методичною радою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури та заповідних територій був відсутній акт технічного стану об'єкта, довідка про майнову цінність об'єкта, а також паспорт. Викладене, на переконання Позивача, унеможливлювало розгляд питання про можливість включення будинку до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Крім того, звертає увагу, що до апеляційної скарги Мінкультури не було долучено жодного доказу проведення будівельно-технічного дослідження вказаної будівлі. Підкреслює, що аналіз змісту доданих до апеляційної скарги Відповідача документів свідчить, що облікова картка на об'єкт була складена після прийняття оскаржуваного наказу. Зазначає, що належними і допустимими доказами не підтверджується збереження автентичності будівлі, а також відповідності її будь-яким іншим критеріям пам'яток архітектури та містобудування.
Поряд з іншим, вказує на правомірність розгляду судом першої інстанції даної справи у порядку спрощеного позовного провадження з огляду на приписи ч. 2 ст. 257 КАС України, адже оскаржуваний акт не належить до нормативно-правових. При цьому стверджує, що несвоєчасне отримання судом заяви Мінкультури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не може мати своїм наслідком висновок про порушення правил розгляду справи, адже процесуальним законом встановлено тридцятиденний строк розгляду відповідної категорії справ. Окремо зазначає не відсутності в апеляційній скарзі Мінкультури обґрунтувань поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Крім іншого, наголошує, що вперше про існування оскаржуваного наказу ТОВ «Скайпроджект» дізналося у процесі розпорядження й управління майном 09.08.2018 року, а відтак звернення до суду із вказаним позовом 02.10.2018 року відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України.
Окремо звертає увагу, що жодним з апелянтів, окрім Мінкультури, не зазначено, яким чином оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо впливає на їх права, свободи чи інтереси, адже даний спір стосується порушеного ТОВ «Скайпроджект» права вільного володіння і розпорядження власністю у зв'язку з протиправним накладенням на неї суб'єктом владних повноважень обмежень у вигляді занесення об'єкту власності до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Викладеним, на переконання Позивача, спростовується й твердження ОСОБА_3 і ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» про те, що оскаржуваним наказом не порушені права та інтереси ТОВ «Скайпроджект». Крім того, наведене, на думку товариства, свідчить, що за умови протиправності спірного наказу органами державної влади встановлено обмеження Позивачу вільно розпоряджатися своєю власністю.
У межах встановлених судом строків відзиву на апеляційні скарги від інших учасників справи не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.05.2019 року, яке у подальшому було відкладено на 26.06.2019 року.
Крім того, даною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та Департаменту культури про залучення Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору; допущено заміну Третьої особи - Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) правонаступником - Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Третя особа, Департамент охорони культурної спадщини).
У відзиві на апеляційні скарги Департамент охорони культурної спадщини просить їх задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції про те, що занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкту культурної спадщини будинку «Особняк» порушує права ТОВ «Скайпроджект» на вільне володіння майном є безпідставними, оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу Позивача як юридичної особи не існувало. Наголошує, що ТОВ «Скайпроджект» не було надано жодного висновку відповідного спеціаліста, який би спростовував висновки наукових та експертних органів про необхідність віднесення будинку «Особняк» до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкту культурної спадщини. Звертає увагу, що саме на ТОВ «Ковчег», як продавця об'єкта нерухомості ТОВ «Скайпроджект», лежить відповідальність за порушення вимог законодавства в частині необхідності повідомлення Позивача про особливий статус нерухомого майна. Підкреслює, що суд безпідставно розглянув дану справу у порядку спрощеного позовного провадження та не залучив до участі у справі Департамент охорони культурної спадщини, який з 14.09.2018 року є правонаступником Департаменту культури в частині охорони культурної спадщини.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 року зобов'язано Мінкультури України надати суду усі облікові документи на об'єкт культурної спадщини «Особняк», що знаходиться у місті Києві за адресою: АДРЕСА_3. Крім того, оголошено перерву у судовому засіданні до 10.07.2019 року.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 року визнано необґрунтованим відвід судді Шурка О.І.; зупинено провадження у даній справі до вирішення заявленого відводу у порядку ст. 40 КАС України; передано справу №826/16077/18 для визначення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду судді, що вирішуватиме питання про відвід.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви ГС «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» про відвід судді Шостого апеляційного адміністративного суду Шурка О.І.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 року поновлено апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31.07.2019 року.
У судовому засіданні представник Відповідача доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та не заперечував проти задоволення вимог інших апеляційних скарг. Крім того, наголосив на пропуск ТОВ «Скайпроджект» строку звернення до суду із вказаним позовом.
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доводи та вимоги власних апеляційних скарг підтримали з викладених у них підстав, наполягаючи на їх задоволенні у повному обсязі. Одночасно зауважили, що не заперечують проти задоволення інших апеляційних скарг. Крім того, підкреслили відсутність у ТОВ «Скайпроджект» права на звернення до суду із даним позовом з огляду на те, що оскаржуваний наказ не порушує права підприємства.
Представник ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» просив вимоги власної апеляційної скарги задовольнити повністю, також не заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг інших учасників справи. Крім іншого, звернув увагу, що спірним наказом не порушувалися права та інтереси Позивача, а позов поданий поза межами передбаченого КАС України строку.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наголошуючи на необґрунтованості їх доводів та відсутності порушення оскаржуваним судовим рішенням прав та свобод всіх апелянтів, окрім Мінкультури України.
Представник Третьої особи просив суд вимоги поданих апеляційних скарг задовольнити, наголошуючи на відсутності у Позивача права на звернення до суду із даним позовом з огляду на ненаданні доказів порушення його інтересів оскаржуваним наказом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 року №706/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України з категорією місцевого значення у міста Києва, зокрема, об'єкт культурної спадщини «Особняк» по АДРЕСА_1, та присвоєно останньому охоронний номер 628-Кв (пункт 48 додатку 8 до даного наказу).
Поряд з цим, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Скайпроджект» на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 29.05.2017 року (т. 1 а.с. 27-28) є власником будівлі загальною площею 276,40 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується, зокрема, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.05.2017 року №88333729 (т. 1 а.с. 26).
Крім того, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що у серпні 2018 року ТОВ «Скайпроджект» вирішило реалізувати належну йому будівлю, у зв'язку з чим останній звернувся до нотаріуса для підготовки належних документів. Нотаріусом було повідомлено, що наказом Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 року № 706/0/16-10 в частині пункту 48 додатку № 8 до нього внесено запис до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за критерієм місцевого значення об'єкт культурної спадщини «Особняк», який розташований за адресою: АДРЕСА_3, через що, як зазначав Позивач, останній позбавлений права вільного розпорядження своїм майном.
Поряд з цим, суд першої інстанції зазначив, що 31.07.2018 року на адресу Мінкультури України ТОВ «Скайпроджект» направлено адвокатський запит щодо надання інформації про перебування будинку за адресою: АДРЕСА_3 у реєстрі пам'яток України, та у відповідь отримано лист Мінкультури України від 09.08.2018 року № 3635/10-4/13-18 з повідомленням, що будівля відповідно до наказу від 15.09.2010 року № 706/0/16-10 занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури та містобудування за категорією місцевого значення, охоронний № 628-Кв.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 7, 13, 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760, Порядку обліку об'єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Мінкультури України від 11.03.2013 року №158, Положення про Науково-методичну раду з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України та Порядку роботи Експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затверджених наказом Мінкультури України від 04.04.2012 року № 304, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність належних і допустимих доказів правомірності включення об'єкту «Особняк» до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон; тут і надалі у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу) регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Таким органом згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1566 положення, на момент виникнення спірних правовідносин було Міністерство культури і туризму України, публічним правонаступником якого згідно змісту постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №495 є Міністерство культури України.
Згідно ст. 5 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об'єктів культурної спадщини; занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток місцевого значення; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення до нього змін.
Отже, саме до повноважень Мінкультури України віднесено питання занесення об'єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України щодо пам'яток місцевого значення.
Відповідно до ст. 7 Закону для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Склад науково-методичних рад і положення про них затверджуються відповідно центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та органом охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Витрати на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної спадщини.
Для погодженого вирішення питань щодо охорони культурної спадщини на територіях областей, міст Києва та Севастополя, інших населених пунктів органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій можуть створювати консультативні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.
Консультативні ради діють на підставі типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Склад консультативної ради затверджується керівником відповідного органу охорони культурної спадщини. Витрати на роботу цих рад здійснюються зазначеними органами охорони культурної спадщини.
За правилами частини 1 статті 13 Закону об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Приписи п. «б» ч. 1 ст. 14 Закону визначають, що занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки - пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.
Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1760 (далі - Порядок №1760; тут і надалі у редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного наказу).
Відповідно до п. 1 Порядку №1760, положення якого кореспондують приписам п. «б» ч. 1 ст. 14 Закону, визначають, що об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення.
Згідно п. 2 Порядку №1760 на кожний об'єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі.
Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
При цьому, за правилами п. 3 Порядку №1760 облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта.
Тобто, законодавець імперативно визначив неможливість занесення до Реєстру об'єкта культурної спадщини за відсутності облікової документації, яка повинна складатися з: 1) облікової картки; 2) паспорту; 3) короткої історичної довідки; 4) акту технічного стану; 5) довідки про майнову цінність об'єкта.
Положення п. п. 4-6, 9 Порядку №1760 визначають, що облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об'єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування згідно з їх компетенцією або уповноваженими ними установами та організаціями.
Облікова картка об'єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об'єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об'єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об'єкт взято на облік.
Паспорт об'єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об'єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об'єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам'ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам'ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби).
Облікова картка і паспорт об'єкта складаються у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування.
У разі отримання додаткових даних про об'єкт до облікової картки і паспорта вносяться зміни (доповнення).
Відповідно до п. 11 Порядку №1760 об'єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов'язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.
Згідно п. п. 12-13 Порядку №1760 відповідність кожного об'єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов'язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об'єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п'ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії.
Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності.
Експертна комісія готує у п'ятиденний термін висновок щодо об'єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Зазначений висновок є підставою для занесення пам'ятки до Реєстру.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту доданих до апеляційної скарги Міністерства культури України документів, 21.01.2010 року Науково-методичною радою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій ухвалено оформлену протокольним рішенням пропозицію запропонувати центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини включити до Державного реєстру нерухомих пам'яток по м. Києву ряду об'єктів культурної спадщини як таких, що відповідають критеріям пам'яток місцевого значення, визначених у Порядку №1760 (т. 1 а.с. 147-148). До даного переліку під номером 46 включено «Особняк» за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 149-155).
Вказаний протокол разом з доданими до нього документами було направлено Головним управлінням охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної служби з питань національної культурної спадщини листом від 13.05.2010 року №3461 (т. 1 а.с. 143). Дана Служба, згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.03.2006 року №336 положення про неї, є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства культури і туризму України і йому підпорядковується.
Експертною комісією з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України 31.08.2010 року прийнято оформлене пунктом 7 протоколу №2/10 рішення підтримати висновки доповідача та протоколи вчених рад Науково-дослідного інститут пам'яткоохоронних досліджень від 31.03.2010 року та від 07.07.2010 року та вказати, що об'єкти культурної спадщини, представлені на розгляд згідно таблиці 7 (в якій вказано, зокрема, й про «Особняк» (т. 1 а.с. 180)), мають бути занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України із зазначеним видом і категорією місцевого значення як такі, що відповідають п. 11 Порядку №1760 (т. 1 а.с. 164-181). Вказаний протокол затверджено Науково-методичною радою з охорони культурної спадщини Міністерства культури і туризму України згідно протоколу від 01.09.2010 року №38 (т. 1 а.с. 164).
На підставі даних висновків Міністерством культури і туризму України 15.09.2010 року прийнято наказ №706/0/16-10 «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», яким було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України з категорією місцевого значення у міста Києва, зокрема, об'єкт культурної спадщини «Особняк» по АДРЕСА_1, та присвоєно останньому охоронний номер 628-Кв (пункт 48 додатку 8 до даного наказу).
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що, як вже було підкреслено вище, в силу Порядку №1760 не допускається занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації.
Відтак, твердження Відповідача про те, що включення будинку до переліку об'єктів культурної спадщини здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства на підставі протоколу експертної комісії з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а відповідність пам'ятки критеріям, визначеним порядком визначення категорії пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, підтверджена науково-методичною радою Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій, судовою колегією оцінюється критично, оскільки наявність висновку про можливість занесення об'єкту до Реєстру не звільняє центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини від обов'язку забезпечувати належне ведення облікової документації на об'єкт, лише обов'язкова наявність якої дає можливість включити такий об'єкт до Реєстру.
Зі змісту доданих до Мінкультури України до апеляційної скарги документів вбачається, що облікова документація об'єкта «Особняк» складається з облікової картки (т. 1 а.с. 182-183, 185-186) та короткої історичної довідки (т. 1 а.с. 184). Водночас, паспорту, акту технічного стану та довідки про майнову цінність об'єкта, як того вимагають приписи Порядку №1760, облікова документація об'єкта «Особняк» не містить.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що, як зазначено в обліковій картці, акт технічного стану не складався, а представник Мінкультури України у судовому засіданні у відповідь на запитання суду щодо наявності в останнього іншої частини облікової документації зазначив, що до суду були подані всі документи щодо спірного об'єкта, які перебувають у розпорядженні Відповідача.
Викладене, у свою чергу, дає підстави стверджувати, що під час прийняття наказу від 15.09.2010 року №706/0/16-10 в частині, що є предметом оскарження, Мінкультури України не мало визначених нормами права складових облікової документації об'єкта «Особняк». Дана позиція кореспондує з висновком про те, що у розпорядженні Відповідача під час прийняття спірного акту в частині була відсутня облікова документація на спірний об'єкт нерухомості.
Судом апеляційної інстанції враховується, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що встановлена підзаконним актом неможливість занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації унеможливлює вважати таким, що відповідає вимогам чинного законодавства наказ Мінкультури від 15.09.2010 року №706/0/16-10 в частині п. 48 додатку №8 до наказу, яким до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за критерієм місцевого значення занесено об'єкт культурної спадщини «Особняк», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , наслідком чого є скасування йогу у відповідній частині.
Викладеним, поряд з іншим, спростовується посилання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на те, що можлива відсутність деяких документів зі складу облікової документації не може мати наслідком висновок про неможливість віднесення будівлі до об'єктів культурної спадщини, оскільки безпосередньо у спеціальному нормативному акті - Порядку №1760 у пункті 2 закріплено, що занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається.
Водночас наведені обставини дають підстави погодитися з твердженням ТОВ «Скайпроджект» у відзиві на апеляційні скарги про те, що належними і допустимими доказами не підтверджується збереження автентичності будівлі, а також відповідності її будь-яким іншим критеріям пам'яток архітектури та містобудування.
Посилання представника Департаменту охорони культурної спадщини у судовому засіданні на те, що акт технічного стану неможливо скласти у зв'язку з перешкоджанням Третій особі у доступі до об'єкта по АДРЕСА_4 , що, на переконання останнього, підтверджується копією припису від 26.06.2019 року №78/П (т. 3 а.с. 155-157), судовою колегією оцінюється критично у розрізі предмета доказування у даній справі, оскільки відповідними відомостями не спростовується вищевикладений висновок про відсутність відповідного документа серед облікової документації на момент прийняття оскаржуваного наказу.
Надаючи оцінку доводам Мінкультури України, ОСОБА_3 і ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» про безпідставність розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження, адже предметом оскарження є нормативний акт, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Тобто, обов'язковою ознакою нормативно-правового акту є встановлення, зміни чи припинення (скасування) ним загальних правил регулювання однотипних відносин, а сам по собі такий акт розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Разом з тим, прийняте суб'єктом владних повноважень рішення про занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення ряду об'єктів культурної спадщини не може вважатися нормативно-правовим актом з огляду на відсутність в останньому норм щодо встановлення, зміни, припинення (скасування) загальних правил регулювання однотипних відносин. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що оскаржуваний наказ не проходив державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про неможливість віднесення наказу Мінкультури від 15.09.2010 року №706/0/16-10 в частині п. 48 додатку №8 до нормативно-правових актів, що виключає обґрунтованість посилання апелянтів на неможливість розгляду і вирішення даної справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Крім того, відповідно до ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження; 8) типові справи; 9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині; 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; 11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Приписи ст. 260 КАС України визначають, що питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк із поважних причин.
Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.
Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються до справ, визначених пунктами 1-9 частини шостої статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Положеннями ч. ч. 2, 5 ст. 262 КАС України передбачено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв'язку дає підстави для висновку, що у межах спірних правовідносин суд першої інстанції мав достатньо правових підстав для віднесення даної справи до справ незначеної складності та розгляду і вирішення її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Судовою колегією враховується, що Відповідач, отримавши 28.12.2018 року копію ухвали від 06.12.2018 року про відкриття провадження у справі, 03.01.2019 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва направив заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка надійшла до суду 09.01.2019 року (т. 1 а.с. 55-59). Разом з тим, оскільки подана заява отримана судом після прийняття рішення у даній справі, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2019 року її було залишено без розгляду.
З урахуванням наведеного, посилання Мінкультури України на безпідставний розгляд судом першої інстанції даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи є помилковим, а твердження останнього щодо неможливості через це подати до суду першої інстанції запитувані ним документи не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки у ході апеляційного перегляду справи їм була надана повна, всебічна та об'єктивна оцінка.
Надаючи оцінку доводам Апелянтів щодо пропуску ТОВ «Скайпроджект» шестимісячного строку звернення до суду із вказаним позовом та позиції ОСОБА_3 і ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» щодо відсутності у Позивача права на звернення із вказаним позовом взагалі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону об'єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону, про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган.
Разом з тим, законодавцем не передбачено обов'язку суб'єкта владних повноважень забезпечувати повідомлення кожного власника такого об'єкта у випадку його зміни. Тому твердження Мінкультури України про те, що ТОВ «Скайпроджект» було повідомлено про перебування об'єкту «Особняк» у Реєстрі з 05.02.2013 року (моменту оприлюднення наказу на сайті міністерства), судом апеляційної інстанції відхиляється з огляду на те, що, по-перше, право власності на будинок виникли у Позивача лише 29.05.2017 року, по-друге, саме товариство створене 17.05.2016 року (т. 1 а.с. 9-14).
Стверджуючи з наведених вище підстав про те, що у ТОВ «Скайпроджект» взагалі відсутнє право на оскарження даного наказу, ОСОБА_3 і ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» не врахували, по-перше, гарантованого ст. 55 Конституцією України права кожного на оскарження в суді рішень органів державної влади, по-друге, безпосереднього зв'язку оскаржуваного наказу з правом Позивача на володіння, користування та розпорядження будинком по АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні зі своїм змістом норми права містилися у ст. 99 КАС України у редакції, яка була чинною на момент набуття ТОВ «Скайпроджект» права власності на спірний будинок.
Отже, процесуальний закон встановлює шестимісячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.
З аналізу вказаних норм випливає, що законодавець враховував не тільки безпосередню обізнаність особи про факти порушення її прав, а й об'єктивну можливість цієї особи знати про такі факти.
Крім того, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/922/17 та від 06.03.2019 року у справі №820/394/17.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту договору купівлі-продажу нежилого будинку від 29.05.2017 року (т. 1 а.с. 27-28), в останньому жодним чином не згадується про статус будинку як об'єкта культурної спадщини. Відсутній й у покупця - ТОВ «Скайпроджект» обов'язок зі здійснення перевірки перебування об'єкту цивільних прав - нерухомого майна у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що твердження Позивача про те, що останній дізнався про існування оскаржуваного наказу лише 09.08.2018 року, жодними належними і допустимими доказами не спростовується, а відтак звернення останнього до суду із даним позовом 02.10.2018 року відбувалося у межах встановлених КАС України строків.
Посилання ОСОБА_3 і ГО «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про порушення оскаржуваним наказом права ТОВ «Скайпроджект» на вільне розпорядження майном, судова колегія вважає помилковим з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Відтак, на переконання судової колегії, включення будинку по АДРЕСА_3 до Реєстру як об'єкта культурної спадщини без належної облікової документації свідчить про порушення державою самостійно запроваджених процедур, наслідком чого стало безпідставне втручання у вільне розпорядження належного ТОВ «Скайпроджект» на праві власності майна.
Доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції безпідставно залучено до участі у справі в якості третьої особи Департамент культури, а не Департамент охорони культурної спадщини, судова колегія вважає обґрунтованими, водночас дана помилка Окружного адміністративного суду міста Києва була виправлена судом апеляційної інстанції шляхом заміни Департаменту культури його публічним правонаступником - Департаментом охорони культурної спадщини. Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, вона не спричинила неправильне вирішення справи з огляду на неподання Третьою особою будь-яких документів, які мають значення для розгляду та вирішення даної справи.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи ТОВ «Скайпроджект» про відсутність права на апеляційне оскарження даного рішення в усіх інших, окрім Мінкультури України, апелянтів, оскільки дані апеляційні скарги були подані громадянами України та громадською організацією, які вважали, що оскаржуваним рішенням суду порушені їх культурні права, а тому, відповідно, мали право на подання апеляційної скарги за правилами ст. 293 КАС України.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Міністерства культури України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Громадської спілки «Асоціація органів самоорганізації населення м. Києва» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді О.В. Епель
О.І. Шурко
Повний текст постанови складено « 31» липня 2019 року.