Справа № 580/1056/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш
30 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача від 23.01.2019 вх. №С-445/0/94-19;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 23.01.2019 вх. №С-445/0/94-19 та прийняти рішення у формі наказу про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до поданого клопотання.
На обґрунтування вказаних позовних вимог позивачем зазначено, що він звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Коритнянської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, орієнтованою площею 2,36 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
На вказане звернення позивач отримав відмову у формі листа від 21.02.2019 №604/0/95-19, яка на думку позивача надана не з підстав, що визначені Земельним кодексом України.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року даний адміністративний позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, що пов'язана з порушенням порядку розгляду клопотання ОСОБА_1 від 23.01.2019 (зареєстроване відповідачем 23.01.2019 за №С-445/0/94-19).
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.01.2019 (зареєстроване відповідачем 23.01.2019 за №С-445/0/94-19) та прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Коритнянської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, орієнтованою площею 2,36 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Встановлено Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області місячний строк для подання до суду звіту про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 у даній адміністративній справі №580/1056/19.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області подати протягом одного місяця з дати набрання рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 у даній адміністративній справі №580/1056/19 звіт про його виконання.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, відтак у даному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність при розгляді заяви позивача - не прийнявши рішення у формі наказів про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.
У зв'язку із тим, що відповідачем не було належним чином оформлено рішення на заяву позивача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відтак належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення позивача від 23.01.2019 і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу. У цій частині зобов'язати Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області прийняти рішення у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у відповідності до поданого клопотання.
Відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що в день судового засідання всі працівники юридичного управління здійснюватимуть представництво інтересів Головного управління в інших судових засіданнях.
Колегією суддів відмовлено у задоволенні цього клопотання, оскільки неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою участь у судовому засіданні сторін. Окрім того, до клопотання не додано доказів на підтвердження вказаних в ньому обставин.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Коритнянської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, орієнтованою площею 2,36 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 .
У свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області листом від 21.02.2019 №604/0/95-19 відмовило позивачу в його задоволенні, з посиланням на те, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 вже сформована, а надання позивачу відповідного дозволу не є можливим, оскільки не відповідає її цільовому призначенню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ч. 2 статті 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно п. «а» ч.2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
За правилами пункту «а» ч.3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч. 3-4 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, згідно ч. 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч.4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (далі - Положення №15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Приписи пп. 31 п. 4 Положення №15 визначають, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Крім того, за правилами пп.13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, саме до повноважень ГУ Держгеокадастру у Черкаській області належить питання надання дозволу з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки поза межами населеного пункту.
При цьому, згідно ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у ч.7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у ч. 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Як зазначив Верховний Суд у рішенні від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, для порівняння, у ч.9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання.
У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.
Як вже було зазначено вище, правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
У силу вимог п. 8 вказаного Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 згаданого Положення начальник Головного управління підписує накази Головного управління.
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Наведений висновок викладений у вже згаданій вище постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17.
Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскаржуваний лист ГУ Держгеокадастру у Черкаській області за змістом та формою не може вважатись належним рішенням у розумінні ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України. Викладене, у свою чергу, свідчить про правильність твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем допущено бездіяльність при розгляді заяви позивача.
У той же час, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що оскільки відповідачем не було належним чином оформлено рішення на заяву позивача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відтак належним способом захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути звернення позивача від 23.01.2019 (зареєстроване відповідачем 23.01.2019 за №С-445/0/94-19) і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства.
Посилання апелянта на те, що часткове задоволення позовних вимог саме у такий спосіб не є ефективним способом правового захисту порушених прав позивача, зважаючи на практику Верховного Суду, зокрема у справах №806/2208/17 від 11.04.2018 та у справі №806/1772/18 від 31.01.2019, суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16.05.2019 (справа № 826/17220/17).
Як свідчать матеріали справи, згідно наданого відповідачем листа від 21.02.2019 №604/0/95-19 вбачається, що питання, визначені частиною 7 статті 118 ЗК України ні відповідачем, ні судом першої інстанції не досліджувались, відтак, суд не має достатніх правових підстав вважати, що відповідачем були з'ясовані усі істотні обставини, за яких таке рішення може бути прийняте.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи викладене, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення позивача від 23.01.2019 (зареєстроване відповідачем 23.01.2019 за №С-445/0/94-19) і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу або про відмову в наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку