Справа № 620/408/19
30 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року, суддя Соломко І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Чернігівської міської ради, третя особа: приватне підприємство фірма «Майстерня архітектора Травки В.А.» про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинит и певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Чернігівської міської ради в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати п.3 рішення №641 виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13 грудня 2018 року щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні та наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 ; зобов'язати виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняти рішення, яким затвердити та надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, виконавчий комітет Чернігівської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини по справі.
Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0484 га, в межах згідно з планом, за кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_1 , розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г. від 25.12.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1897 (а.с. 77-78) та договором договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шібірін О.Г. від 25.12.2013 року та зареєстровано в реєстрі за № 1899 (а.с.80-81).
У 2018 році ФОП ОСОБА_2 зроблений містобудівний розрахунок реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у якому містяться відомості про часткове збереження фундаменту, збереженням частини стін, використовуються зовнішні інженерні мережі, зміну існуючого фундаменту, що є відповідно до визначення - реконструкцією, а не будівництвом нового будинку. Так, у розділі 2. Аналіз існуючих умов, зазначено що: Реконструкція передбачає знесення будинку з частковим збереженням фундаментів, зведення нового фундаменту, стін і інших конструкцій, надбудова другого поверху.
Основні планувальні обмеження та рішення:
- зміна контурів фундаменту на багатокутну форму з максимальними розмірами 23.88*13.22 м.
- використання фундаменту існуючої цегляної стіни протяжністю 20.42 м. у якості стіни житлового будинку з подальшою добудовою до висоти орієнтовно 10.85 м.
- використання фундаменту існуючої цегляної стіни загальної протяжності 16.35 м. у якості паркану, з подальшою добудовою до висоти 2 м (а.с. 36-43).
09.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з заявою про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (реконструкція, капітальний ремонт будівель із зміною зовнішньої конфігурації) за адресою: АДРЕСА_2 , та надав наступні документи, а саме: заяву про намір реконструкції об'єкта до виконавчого органу міської ради на ім'я міського голови щодо надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, засвідчену в установленому порядку копію документа про право власності (користування) земельною ділянкою, містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланового об'єкта реконструкції (капітального ремонту); копію правовстановлюючих документів на будівлю (приміщення), копію довіреності та витяг з ДЗК (а.с.20).
13.12.2018 року відповідно до п. 3 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 641 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні надані містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_2 , у зв'язку з тим, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним будівельним та санітарним нормам і правилам, про що позивача повідомлено листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 14.12.2018 року № 01-24/658 (а.с. 21).
Надаючи правову оцінку взаємовідносинам, що виникли між сторони, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження виконавчого комітету Чернігівської міської ради у спірних правовідносинах визначаються, зокрема Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року № 3038-VI.
Згідно пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
За змістом статті 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Статтею 13 Закону України "Про архітектурну діяльність" передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.
Частинами другою та третьою статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Відповідно до частини першої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Отже, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудівної діяльності.
Частиною другою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; витяг із Державного земельного кадастру. Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення). Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (частина третя статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Згідно з положеннями частини шостої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.
Відмовляючи позивачу у затвердженні надані містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки відповідно до рішення №641 від 13.12.2018 року, виконавчий комітет зазначив, що реконструкція не відповідає містобудівній документації, діючим державним та санітарним нормам і правилам.
У листі від 02.01.2019 року на запит представника позивача (а.с.24) виконавчий комітет зазначив, що відмовлено позивачу було в таких підстав:
- генеральним планом м. Чернігова, Детальним планом центральної частини м. Чернігова за вказаною адресою передбачена реконструкція під багатоповерхову житлову забудову;
- наданий замовником містобудівний розрахунок та схема генерального плану передбачає будівництво нового будинку зі знесенням старого, а не реконструкцію;
- не відповідає нормам ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» (п.6.1.21, 6.1.24) відстань між фасадами з вікнами житлових будинків заввишки 4 поверхи і більше до існуючих будинків і споруд - 20 м, за схемою генерального плану відстань до п'яти поверхового житлового будинку становить близько 6м, а від існуючої огорожі 4 м; -містобудівним розрахунком ступінь вогнестійкості запланованої будівлі (ІІ), що буває рідко при будівництво житлового будинку (несучі та огорожувальні конструкціями з кам'яних матеріалів, бетону, залізобетону із застосуванням листових плитних негорючих матеріалів). У містобудівному розрахунку не зазначені конструктивні елементи для запланованого об'єкта;
- житловий будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , а організація воріт виконана з АДРЕСА_7 ;
- при проектуванні не враховані санітарні вимоги;
- відстань від фундаментів будинків і споруд до водопроводу і напірної каналізації повинна становити 5м (ДБН Б. 2.2-12:2018 «Планування і забудова території», додаток И.1 обов'язковий) за проектною документацією відстань від водопровідного колодязя становить близько 1м.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції станом на день прийняття рішення №641 від 13.12.2018 року дія наказу 100 від 28.08.2018 року «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» зупинена відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/13433/18.
Окрім того, відповідно до наказу Мінрегіонбуду №228 від 30.08.2018 року про затвердження ДБН було зупинено дію наказу про затвердження ДБН.
Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2018 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, визнано протиправним та нечинним наказ Мінрегіонбуду «Про затвердження ДБН Б.2.2-12: 2018».
Отже, на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, норми ДБН, на які послався відповідач, не діяли або ж не були чинними та не могли застосовуватись при вирішенні заяви позивача про затвердження і надання містобудівних умов і обмежень.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно із положеннями статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною другою статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.
Оновлення містобудівної документації передбачає:
1) актуалізацію картографо-геодезичної основи;
2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму;
3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що відповідна міська рада має право приймати рішення про оновлення містобудівної документації на місцевому рівні одним із способів, визначених частиною другою статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Разом з тим, такий спосіб внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні, як реконструкція під багатоквартирну житлову забудову на земельній ділянці, що належить на праві власності фізичній особі без її згоди, Законом не передбачено, що свідчить про невідповідність вказаного інструменту принципу правової визначеності.
При цьому суд зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 за кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_1 надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та належить позивачу на праві приватної власності.
Докази, які б спростували вказані обставини відповідачем, суду не надано.
Отже, відповідачем не доведено невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні.
Зважаючи на те, що відповідач не вказує на наявність інших підстав відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, визначених частиною четвертою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", таке рішення є протиправним.
Суд наголошує, що у цій справі предметом дослідження є правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, у контексті дотримання ним при прийнятті оскаржуваного рішення положень статей 16, 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (статті 41 Конституції України).
Суд також виходить з того, що взаємовідносини між органами місцевого самоврядування, які представляють територіальну громаду, та суб'єктом приватного права повинні відбуватися в інтересах відповідної громади, але виключно у межах та спосіб, визначений законодавством (стаття 19 Конституції України).
Крім того, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Згідно із положеннями статті 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною другою статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.
Оновлення містобудівної документації передбачає:
1) актуалізацію картографо-геодезичної основи;
2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму;
3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що відповідна міська рада має право приймати рішення про оновлення містобудівної документації на місцевому рівні одним із способів, визначених частиною другою статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Разом з тим, такий спосіб внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні, як реконструкція під багатоквартирну житлову забудову на земельній ділянці, що належить на праві власності фізичній особі без її згоди, Законом не передбачено, що свідчить про невідповідність вказаного інструменту принципу правової визначеності.
При цьому суд зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 за кадастровим номером земельної ділянки НОМЕР_1 надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та належить позивачу на праві приватної власності.
Докази, які б спростували вказані обставини відповідачем суду не надано.
Отже, відповідачем не доведено невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскаржуване рішення в частині (п.3) є протиправним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування п.3 рішення №641 від 13.12.2018 року щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні та наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання виконавчий комітет прийняти рішення, яким затвердити та надати позивачу містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, то в цій частині суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Колегія суддів вважає, що вирішення питання щодо визначення та надання містобудівних умов і обмежень відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності, відноситься виключно до повноважень органів місцевого самоврядування.
Отже, саме даний орган повинен вирішувати питання про надання містобудівних умов та обмежень, а не суд, який не має права перебирати на себе повноваження державних органів.
Таким чином ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень забудови у порядку та строки, встановлені чинним законодавством України.
Крім того, суд враховує, що позивач не вправі вимагати в судовому порядку видати йому містобудівні умови та обмеження, минаючи рішення суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить видання таких умов і обмежень.
Аналогічна позиція з даного приводу була висловлена Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року справа № 826/20832/18.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити необхідні дії та надати містобудівні умови і обмеження земельної ділянки скасувати та ухвалити в цій частині рішення, яким зобов'язати виконавчий комітет розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.
В решті рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 частини першої ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процессуального права.
За таких підстав, оскільки судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню в частині вимог про зобов'язання вчинити дії та надати містобудівні умови та обмеження, ухвалити в цій частині постанову про зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. В решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу виконавчого комітету Чернігівської міської ради задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання вчинити дії та надати містобудівні умови та обмеження.
Ухвалити в цій частині постанову наступного змісту.
Зобов'язати виконавчий комітет Чернігівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (реконструкція, капітальний ремонт будівель із зміною зовнішньої конфігурації) за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку та строки, встановлені чинним законодавством.
В решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.
Повний текст виготовлено: 30 липня 2019 року.