Справа № 620/1088/19 Суддя (судді) першої інстанції: Тихоненко О.М.
30 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року
у справі №620/1088/19 (розглянутої у порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Товстоліс»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Товстоліс», у якому просило:
- стягнути з ТОВ «Агрофірма «Товстоліс» в дохід Державного бюджету України 49 866,67 грн. адміністративно-господарський санкцій та 59,84 грн. пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, тим самим порушив вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 18 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа (а.с. 9).
В зв'язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до Чернігівського обласного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VІ «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форма № 3-ПН.
Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013).
Таким чином, аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону № 875-ХІІ).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2018 року подавалася до Чернігівського обласного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (а.с.34-41).
Крім того, відповідно до листа Чернігівського обласного центру зайнятості від 26.02.2019 № 165 протягом 2018 року на обліку в Чернігівському районному центрі зайнятості перебували особи з інвалідністю. В зв'язку з тим, що жодна з них відповідно до рекомендацій і індивідуальної програми реабілітації, а також за місцем проживання не могла бути працевлаштована на вакансію, запропоновану для працевлаштування особи з інвалідністю, вакансія не була укомплектована. Відмов роботодавця у працевлаштуванні не надходило (а.с.33).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Товстоліс» в працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
Колегія суддів зазначає, що оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем було виконано вимоги Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до Чернігівського обласного центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення. Правових підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій немає.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 825/709/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі № 820/2267/17.
Так, Верховний Суд розглядаючи аналогічні правові відносини зазначив про те, що наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ. Однак на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем не надано суду будь-яких доказів на обґрунтування своїх вимог та доказів, які б спростовували доводи відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
Колегія суддів інші доводи апеляційної скарги не бере до уваги, з огляду на те, що судом першої інстанції вже була надана оцінна вказаним доводам, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому не дивлячись, що апелянт посилається на винесення рішення суду першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, однак апеляційна скарга, не містить зазначення порушення яких саме норм КАС України допущено порушення судом першої інстанції, а колегією суддів в свою чергу не встановлено обставин, передбачених статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду першої інстанції може бути скасовано.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 30 липня 2019 року.