Справа № 620/1089/19 Суддя першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
30 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бужак Н.П. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства фірма «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У лютому 2019 року позивач - Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дочірнього підприємства фірма «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, в якому просив:
- стягнути з Дочірнього підприємства фірма «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» в дохід Державного бюджету України 26 525 грн. адміністративно-господарських санкцій та 31,84 грн. пені.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
18 липня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 26462, відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого Дочірнім підприємством фірмою «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» було вжито усіх заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, що було вірно встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги позивача.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Дочірнім підприємством фірмою «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема, створено робоче місце для інваліда та поінформовано Чернігівський міський центр зайнятості про вакансію для його працевлаштування, більше того, диспозиція ст. ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин передбачає вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, натомість, такого судом не встановлено.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Дочірнім підприємством фірмою «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа (а.с. 9).
Позивач, вважаючи, що Дочірнім підприємством фірмою «Автопостач-маркет» Публічного акціонерного товариства «Чернігівська товарно-сировинна компанія» не виконано приписів законодавства щодо працевлаштування інвалідів, нарахував останньому 26525 грн. адміністративно - господарських санкцій та 31,84 грн. пені, у зв'язку з чим і звернувся до суду із відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в «Україні» №875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа (а.с.9).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем наголошується. Що створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності самого інваліда, на роботу до відповідача інваліди не влаштовувались, у зв'язку з відсутністю бажаючих, протягом 2018 року відповідач неодноразово звертався до Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості зі звітами про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів, на 1 робоче місце, відповідно до вимог чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зокрема, створено робоче місце для інваліда та поінформовано Чернігівський міський центр зайнятості про вакансію для його працевлаштування, у зв'язку з чим в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад). Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.
Крім того, такий висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 р. №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та 06 лютого 2018 року справа № 815/4252/17.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року - без змін
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Н.П.Бужак
Л.О.Костюк
Постанова складена в повному обсязі 30 липня 2019 року.