24 липня 2019 року м. Дніпросправа № 340/452/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року (головуючий суддя - Кармазина Т.М.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Кіровоградській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску №Ф-96924-53 від 08.11.2018 р. в сумі 15819,54 грн.
В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначив про те, що протягом останніх 8 років підприємницької діяльності він не здійснював, прибутку не отримував, жодної звітності протягом часу з 2011 року не подавав. Позивач вказав, що жодних перевірок відносно нього органами фіскальної служби протягом 2016-2018 років не проводилось, крім того, в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с.36-38).
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що згідно з даними Єдиного державного реєстру ОСОБА_1 припинено діяльність лише 14.12.2018 р., а отже і статусу платника єдиного внеску Позивач позбавлений з 14.12.2018 р. Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу Позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску зростала. Зазначене, згідно доводів апеляційної скарги, свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому така вимога підлягає скасуванню. Також Позивач вказує, що винесена Відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, що не перешкоджає розгляду справи.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 11.10.2004 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку в органах доходів і зборів.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 20.03.2019 року встановлено, що ОСОБА_1 14.12.2018 року припинила підприємницьку діяльність.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 року, становить 15819,54 грн.
На підставі вказаних даних 08.11.2018 року Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-96924-53 щодо сплати ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн., яка є оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень у даній справі.
Відповідно до п.п.2,6 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI).
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до абз.7 ч.1 ст.5 Закону №2464-VІ, зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини 8 статті 4 вищенаведеного Закону фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Враховуючи наведене правове регулювання, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що оскільки Позивачем припинено діяльність лише 14.12.2018 р., вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску є законною.
Обґрунтованими також є висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 28 березня 2019 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 березня 2019 року в адміністративній справі №340/452/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 31 липня 2019 року.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова