24 липня 2019 року м. Дніпросправа № 804/19775/14
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.,
за участю секретаря судового засідання Іотової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 р. в адміністративній справі №804/19775/14 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Міністерства внутрішніх справ України, про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 № 2239 о/с "По особовому складу" в частині звільнення його з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік); визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 № 426 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з поставленням на військовий облік); зобов'язати МВС України та ГУМВС України в Дніпропетровській області поновити на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки; зобов'язати Головне управління МВС України в Дніпропетровській області здійснити виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 04.11.2014 по 01.09.2018.
В обґрунтування позову зазначав, що звільнення є незаконним, таким, що суперечить змісту та вимогам Закону України "Про очищення влади", Закону України "Про міліцію", Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету міністрів Української PCP за № 114 від 29.09.1991, трудовому законодавству України, Конституції України та вимогам європейського законодавства, імплементованого та ратифікованого в Україні.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить визнати протиправним та скасувати оскаржене рішення суду від 15.04.2019 та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов. Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції порушив засади п. 1 ст. 6 КАСУ, дійшовши хибного висновку про законність та обгрунтованість звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Суд першої інстанції порушив Закону України "Про очищення влади", відповідно до якого люстраційні заходи є видом юридичної відповідальності та мають індивідуальний характер. Суд не врахував відсутність доказів, що позивач в період з 30.12.2011 по 22.02.2014, перебуваючи на посаді, своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи та/або сприяв їх здійсненню, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони, або протиправне порушення прав і свобод людини. Крім того, щодо позивача не було проведено службове розслідування з метою встановлення порушень при проходженні служби. Звільнення позивача відбулось з порушенням принципу презумпції невинуватості, статті 58 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що Закон України "Про очищення влади" переслідує легітимну мету для заїхисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в України, є хибним, оскільки на хвилі "Революції Гідності" націоналістичні та радикальні сили України вчинили насильне повалення влади Президента ОСОБА_3 . Суд першої інстанції також проігнорував ту обставину, що Велика Палата Верховного Суду прийняла більш політичне, ніж правове рішення по аналогічній справі, а Конституційний Суд в угоду владі понад 4 роки не прийняв рішення щодо конституційності Закону України "Про очищення влади".
У письмовому відзиві Міністерство внутрішніх справ України заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає про необгрунтованість доводів позивача щодо необхідності проведення перевірки в порядку статті 5 Закону № 1682-VII, оскільки звільнення ОСОБА_1 здійснено в межах процедури, визначеної пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII, яка прямо передбачає звільнення на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 вказаного Закону на підставі відомостей, наявних в особовій справі, та не передбачає проведення вказаної перевірки. Доводи апелянта про те, що його звільнені відбулось з порушенням статей 22, 24, 38, 58, 61, 64 Конституції України, на думку відповідача, також є безпідставними, оскільки згідно статті 147 Конституції України та статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та закон України. До цього часу Конституційним Судом України не прийнято жодного рішення щодо невідповідності норм Закону України «Про очищення влади» Конституції України. Крім того, відсутнє будь-яке судове рішення Європейсько суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на Україну, яка ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (ч.1 ст.9 Конституції України) - про визнання порушення Україною вимог зазначеної Конвенції, з приводу застосування до громадян України вимог Закону України «Про очищення влади».
У письмовому відзиві Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області заперечує проти доводів апеляційної скарги та вказує, що статтею 2 Закону № 1682-VII визначені посади щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), зокрема, щодо начальницького складу органів внутрішніх справ (п.6 ч.1 ст. 2 Закону). ОСОБА_1 на час застосування до нього вимог Закону № 1682-VII мав спеціальне звання «полковник міліції» та належав, згідно п.2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим, він не міг бути призначений на іншу посаду на підставі пункту 45 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначене Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР 29.07.1991 року №114 не містить заборон щодо звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ з підстав визначених законами України, зокрема і Законом України «Про очищення влади».
У судовому засіданні скаржник та його представник підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги.
Представники відповідачів просили залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обгрунтоване.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ з 23.09.1994 року (т.1 а.с.19). Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.12.2011 року № 1333 о/с та наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 30.12.2011 № 251 о/с дск був призначений на посаду заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальником міліції громадської безпеки (т.1 а.с.22-23, 109). Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 "По особовому складу" № 2239 о/с заступник начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальник міліції громадської безпеки полковник міліції ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т.1 а.с.28, 108). 03.11.2014 наказ МВС України від 27.10.2014 № 2239 о/с отриманий для обліку та оголошення (т.1 а.с.27). Наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 04.11.2014 № 426 о/с підполковник міліції ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VІІ та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, підставою зазначено наказ МВС України від 27.10.2014 № 2239 о/с (т.1 а.с.26, 58).
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні накази прийняті в межах повноважень, на підставі та в порядку, встановленому законом, є правомірними.
Спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку із звільненням позивача з публічної служби.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України "Про очищення влади" від 16.09.2014 № 1682-VII, який застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1682-VII).
Статтею 1 Закону № 1682-VII визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VII передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
У статті 2 Закону № 1682-VII визначені посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Згідно пункту 6 частини 1 цієї статті люстрація здійснюється щодо начальницького складу органів внутрішніх справ.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) встановлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
Частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням. Пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону № 1682-VII до таких осіб віднесено заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України.
Як встановлено судом першої інстанції, посада, яку обіймав позивач (заступник начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - начальник міліції громадської безпеки) належить до начальницького складу органу внутрішніх справ, і позивач перебував на цій посаді з грудня 2011 року, тобто сукупно не менше одного року в період з 25.02.2010 по 22.02.2014.
Таким чином, позивач є суб'єктом люстрації згідно статті 3 Закону № 1682-УІІ.
Пунктами 2, 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Закон України "Про очищення влади" набрав чинності 16.10.2014.
27 жовтня 2014 р. позивач був звільнений наказом міністра внутрішніх справ України № 2239 о/с на підставі п.п. 1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та п. 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Позивач вказує на те, що його звільнення відбулось не з посади, як це передбачалось Законом України "Про очищення влади", а з органів внутрішніх справ. На його переконання, звільнення з посади не має наслідком одночасне звільнення зі служби, тому відповідачі повинні були запропонувати йому іншу посаду в органах внутрішніх справ.
Суд першої інстанції проаналізував наведені доводи та зазначив про неможливість залишення позивача на службі, оскільки за спеціальним званням "полковник", він належить до старшого начальницького складу, проте як обмеження на зайняття керівних посад встановлені безпосередньо Законом України "Про очищення влади". Крім того, пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону " 1682-УІІ законодавець визначив, що інші закони та нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Доводи скаржника про неконституційність Закону України "Про очищення влади" не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, який ухвалою від 24 березня 2015 р. зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами перевірки на відповідність Конституції України положень Закону України "Про очищення влади" (т. 1 а.с.185). Проте, позивач 01.11.2018 наполягав на поновленні провадження у справі та вирішення спору по суті (т. 1 а.с.189-194). Ухвалою від 09.11.2018 суд задовольнив клопотання позивача і поновив провадження у справі.
Доводи скаржника, які полягають у наданні оцінці політичним подіям в Україні у 2014 році, колегією суддів не приймаються з огляду на те, що за своєю суттю вони є вираженням особистої думки, без обгрунтування належними та допустимими доказами.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 р. в адміністративній справі №804/19775/14 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 липня 2019 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 31 липня 2019 р.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий
суддя Т.С. Прокопчук