30 липня 2019 року справа №200/4406/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гаврищук Т.Г.,
суддів Блохіна А.А.,
Сіваченка І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в справі №200/4406/19-а (головуючий І інстанції Чекменьов Г.А., повний текст судового рішення складено та підписано 13 травня 2019 року в м. Слов'янськ) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання неправомірною бездіяльність щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті не донарахованої щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання здійснити перерахунок та доплату такої допомоги в розмірі 18495,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що орган соціального захисту в порушення вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» сплатив щорічну допомогу на оздоровлення у 2018 році в розмірі, що не співвідноситься з мінімальною заробітною платою, встановленою Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 18495,00 грн. У проведенні перерахунку вказаної допомоги відповідач відмовив (а.с. 3-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду першої інстанції про правомірність дій відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та суперечать конституційним гарантіям соціального захисту громадян (а.с. 33-38).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом ІІ групи, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та учасником ліквідації наслідком аварії на Чорнобильській АЕС, і на підставі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку в 2018 році йому виплачено в розмірі 120,00 грн.
12 березня 2019 року, вважаючи, що розмір допомоги є меншим, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача з заявою про її перерахунок.
Листом Управління від 21 березня 2019 року № К-61-5.1-6.2 в проведенні такого перерахунку відмовлено з посиланням на те, що щорічну допомогу на оздоровлення виплачено в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562.
Вважаючи, що така бездіяльність органу соціального захисту населення порушує його право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в належних розмірах, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
На час виникнення спірних правовідносин стаття 48 Закону № 796-XII діяла в редакції Закону України «Про внесення змін до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.2017 № 2082-VIII, відповідно до якої: «Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.»
Відповідно до статті 48 Закону № 796-XII постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок № 760).
Згідно з абз. 1 п. 10 Порядку № 760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12.07.2005 року № 562, установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і які є інвалідами ІІ групи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення 120,00 гривень.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час виникнення спірних правовідносин статтею 48 Закону № 796-XII не було передбачено виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Виплату позивачу допомоги на оздоровлення було здійснено органом соціального захисту на підставі чинного на час здійснення нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 202/4104/17 та від 18 січня 2019 року в справі №554/7879/16-а.
З приводу посилань апелянта на визначені Конституцією України загальні принципи та гарантії, рішення Конституційного Суду України та постанову Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів зазначає наступне.
У рішенні № 5-р/2018 від 22 травня 2018 року Конституційний Суд України вказав, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.
Як вже було зазначено, Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення на підставі Закону № 796-XII.
При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів також врахувала правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Таким чином, розміри соціальних виплат можуть змінюватися законодавцем залежно від соціально-економічних можливостей держави, проте законодавець не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб. Отже, встановлення розміру допомоги є механізмом реалізації права на її отримання, яке в розумінні конституційних та міжнародних принципів та гарантій не є обмеженням права на її отримання.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджує викладений в оскаржуваному судовому рішенні висновок, що суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статями 139, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в справі № 200/4406/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в справі № 200/4406/19-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 30 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. Г. Гаврищук
Судді А. А. Блохін
І.В. Сіваченко