30 липня 2019 року справа №243/9766/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 р. у справі № 243/9766/17 (головуючий І інстанції Кузнецов Р.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,-
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нездійснення перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року; зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплатити різницю у пенсії з 1 січня 2016 року, з урахуванням довідки Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області № 332 від 05 травня 2017 року про розмір грошового забезпечення співробітника поліції, з вислугою років 25 повних років.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 залишено без задоволення апеляційну скаргу Головного управління ПФУ в Донецькій області, рішення залишено без змін.
10.12.2018 позивач звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з заявою про встановлення судового контролю за виконання постанови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017, а саме відповідача подати у місячний строк звіт про виконання рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 року у справі № 243/9766/17.
Заява обґрунтована тим, що постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 по справі № 243/9766/17 позовні вимоги задоволені. Рішення суду до теперішнього часу не виконано, перерахунок та виплату не здійснено. Таким чином, співробітники головного управління відмовились виконувати рішення суду, посилаючись на те, що перерахунок пенсії буде здійснено на виконання вимог постанови КМУ від 21.02.2018 № 103. На його вимогу щодо виплати різниці у пенсії з 01.01.2016, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зазначили, що кошти за 2016 рік він отримає лише у 2019 році. Після того, як рішення суду набуло законної сили, він направив лист до державної виконавчої служби, однак рішення суду не виконане.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 року задоволено заяву та встановив судовий контроль за виконанням рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 у справі № 243/9766/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії, а саме суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подати у місячний строк звіт про виконання рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 у справі № 243/9767/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач, не погодившись з такими рішеннями, звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття рішення у справі. Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 не було встановлено судового контролю шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо нездійснення перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.01.2016 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплатити різницю у пенсії з 1 січня 2016 року, з урахуванням довідки Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області № 332 від 05 травня 2017 року про розмір грошового забезпечення співробітника поліції, з вислугою 25 повних років.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 залишено без задоволення апеляційну скаргу Головного управління ПФУ в Донецькій області, постанову залишено без змін (а.с.60-64).
Постанова Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 у справі № 243/9766/17 набула законної сили.
10.12.2018 до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області звернувся позивач із заявою про встановлення судового контролю за виконанням постанови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області у справі №243/9766/17 від 06.12.2017 шляхом надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області, письмового звіту про виконання рішення у справі №243/9766/17 від 06.12.2017, оскільки рішення суду до теперішнього часу не виконано.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що норми КАС України не містять обмеження щодо застосування заходів судового контролю, передбачених ч.1 ст.382 КАС України. Зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може і після ухвалення такого рішення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
У рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Законодавець, розмежовуючи види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме Кодекс адміністративного судочинства України передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ст. 382 КАС України); 2) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання (ст. 383 КАС України), 3) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, приватного виконавця (ст. 287 КАС України).
За приписами частини 8 цієї статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб'єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначена норма кореспондується з положенням п. 1 ч. 6. ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення та положення підпункту «ґ» п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
З аналізу викладеної норми вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду та вирішується на його розсуд.
Згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України» № 3 від 13.03.2017 року, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Натомість, захист прав позивача внаслідок рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду передбачено положеннями ст. 383 КАС України.
За приписами ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття судового рішення у справі.
Діюче процесуальне законодавство не містить можливості після розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції вирішувати питання про встановлення судового контролю відповідно до ст. 373 КАС України.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.
Матеріали справи свідчать, що при постановленні рішення судом першої інстанції судовий контроль не встановлювався.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлення судового контролю за відповідною заявою позивача вже після постановлення рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/18826/14, 21 червня 2018 по справі № 826/11347/14.
Також, Верховним Судом зазначено, що оскільки питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення не було предметом розгляду суду першої інстанції і постановою суду не вирішувалось, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що підстави для розгляду наведеного після набрання судовим рішенням законної сили та для його задоволення по суті ухвалою суду відсутні.
Також, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується вчинення відповідачем поступових дій, націлених на виконання рішення суду у цій справі, зокрема виконання його в частині здійснення перерахунку пенсії позивача за відповідний період, визначення певної суми заборгованості.
Водночас, у суду відсутні виключні правові підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду в подальшому, що в разі незастосування процесуальних заходів, про які просить позивач, таке судове рішення залишиться невиконаним.
При цьому, припущення позивача про те, що відповідач може порушити його права, захищені судом у даній справі, не є достатньою правовою підставою для застосування інституту судового контролю, оскільки, як вбачається з вищевикладеного, його реалізація є правом суду, а не обов'язком, і для його застосування повинні бути ґрунтовні підстави, а не сама лише існуюча ймовірність, не підтверджена жодними доказами.
Доводи апелянта про те, що рішення суду було ним звернуто до виконання, але відповідачем так і не виконано, що перерахунок пенсії здійснено лише за певний період, не надають достатніх підстав для застосування ст. 382 КАС України з огляду на вищезазначене.
Також, матеріали справи не містять підстав які б свідчили про необхідність встановлення судового контролю на виконання рішення суду.
Стосовно посилання апелянта на правову позиваці Верховного Суду викладену в постанові від 20.06.2018 по справі № 800/592/17, суд зазначає, що обставини, які були предметом розгляду у вказаній справі, не є тотожними обставинам встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Також суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З огляду на зазначене, суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлення судового контролю після ухвалення рішення, в якому під час прийняття рішення у справі судовий контроль не встановлювався.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 р. у справі № 243/9766/17 - задовольнити.
Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 р. у справі № 243/9766/17 - скасувати.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06.12.2017 у справі № 243/9766/17.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 30 липня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова