30 липня 2019 року справа №360/1637/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 360/1637/19 (головуючий І інстанції Н.М. Басова ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги ,-
Позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-23431-52 в розмірі 5807,65 грн.
В обґрунтування зазначила, що з 01.04.2016 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності 69.10 «Діяльність в сфері права». На підставі рішення Ради адвокатів Луганської області №02/09-12 від 02.09.2017 року позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджено свідоцтвом №000059 від 11.09.2017 року.
04.04.2019 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Причиною прийняття вимоги стало те, що відповідачем нараховувалася подвійна сума для сплати ЄСВ з моменту внесення змін до особової картки позивача про статус адвоката. Податковий орган зареєстрував позивача додатково, як самозайняту особу та нараховував суми ЄСВ окремо для ФОП та окремо для самозайнятої особи. Вважає дії відповідача щодо нарахування подвійних сум ЄСВ неправомірними.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 року №Ф-23431-52 щодо зобов'язання ОСОБА_1 спалити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 5807,64 грн.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Відповідно до Закону №2464 роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платника ЄСВ.
Законом №2464 передбачено, що навіть у випадку не отримання доходу платником єдиного внеску, він зобов'язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Оскільки позивач є одночасно особою, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність та фізичною особою-підприємцем, вона зобов'язана сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окрема за кожним видом діяльності.
Станом на 28.02.2019 року внаслідок несплати єдиного внеску в повному обсязі у платника утворилась заборгованість в розмірі 5807,64 грн.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована Сєвєродонецькою міською радою 21.02.2013 №23710000000001318, одним із видів діяльності є діяльність у сфері права КВЕД 69.10 (діяльність у сфері права) (а.с. 53-54). Перебуває на обліку як платник податків з 22.02.2013 №12231334976 (а.с.10) з обранням спрощеної системи оподаткування з 01.04.2016, ставка єдиного податку 20% група -2 (а.с.9).
Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Луганської області від 02.09.2017 року №02/09-12.
Відповідно до матеріалів справи, в період з грудня 2016 року по лютий 2019 року позивач щомісячно сплачувала єдиний соціальний внесок у розмірах згідно діючого на той час законодавства (а.с.13-38).
Відповідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2019 № Ф-23431-52 відповідачем ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 5807,64 грн (а.с.11).
Періоди, що увійшли при визначені суми заборгованості - це 1 кв. 2018 р. - 2457,18 грн., строк сплати якого - 19.04.2018; 2017 рік - 8448 грн., строк сплати якого - 02.05.2018; 2 кв. 2018 - 2457,18 грн., строк сплати якого - 19.07.2018; 3 кв. 2018 р. - 2457,18 грн., строк сплати якого 19.10.2018 (а.с.60-69,78).
Підставою виникнення заборгованості стало те, що позивач, як особа, що проводить незалежну професійну адвокатську діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, зобов'язаний сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач неправомірно нараховував позивачу подвійну суму для сплати ЄСВ, оскільки податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа-підприємець вже взята на облік як самозайнята особа.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст. 13 вказаного Закону, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно рішення Конституційного суду України від 30.09.2009 р. у справі №23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, відтак, ширшою від діяльності адвоката.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з п.63.5 статті 63 ПК України, всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Відповідно до пункту 65.1 статті 65 ПК України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
За приписами пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
При цьому, згідно з підпунктом 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 ПК України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Суд першої інстанції правильно визначив, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ), визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема:фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно із частиною 8 статті 9 Закону № 2464-VІ, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, платниками єдиного внеску є особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність. При цьому, законодавством визначено, що самозайнята особа і фізична особа-підприємець є окремими платниками єдиного соціального внеску. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності. Порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачений.
Відповідно до частини 3 статті 5 Закону № 2464-VI, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014.
При цьому, відповідно до пп. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України 09.11.2011 №1588, взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб - підприємців: якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
У такому разі фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою N 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, визначеного у підпункті 1 цього пункту.
Отже, за змістом пп. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 Податкового кодексу України та пп. 4 п. 6.7 Порядку особа, яка одночасно здійснює незалежну професійну діяльність та є фізичною особою-підприємцем, підлягає взяттю на облік лише як фізична особа-підприємець.
Таким чином, оскільки особа зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до неї не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону №2464, що підтверджуються положеннями п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України № 2464.
При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Матеріали справи свідчать, що згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача, як ФОП, є діяльність у сфері права за кодом згідно КВЕД 69.10, що відповідає діяльності позивача, як самозайнятої особи.
Сторонами не заперечується, що позивач у повному обсязі сплачує єдиний внесок, розрахований для нього як фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування платника та не має заборгованості зі такими зобов'язаннями.
Таким чином, враховуючи вищезазначені висновки та обставини у справі, оскільки позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець, згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", до нього не можуть застосовуватись положення ч. 3 ст. 5 Закону № 2464-VI.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач, перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинна перебувати на податковому обліку як фізична особа підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, у тому числі і сплату єдиного внеску, саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску підлягає скасуванню.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 6 ч. 6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 360/1637/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 травня 2019 року у справі № 360/1637/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 30 липня 2019 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 30 липня 2019 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Е.Г. Казначеєв
Л.В. Ястребова