30 липня 2019 року справа №360/1680/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сіваченка І.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду (суддя Смішлива Т.В.) від 20 травня 2019 року у справі №360/1680/19 (дата складання повного тексту рішення 20 травня 2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати позивачу допомоги при народженні дитини; зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу допомоги при народженні дитини; зобов'язано утриматися від протиправних дій щодо припинення належних виплат позивачу допомоги при народженні дитини.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії щодо припинення нарахування та виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 з 01 листопада 2018 року; зобов'язано поновити нарахування та виплату призначеної допомоги при народженні дитини з 01 листопада 2018 року на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". У задоволені позовних вимог про зобов'язання відповідача утриматися від протиправних дій щодо припинення належних виплат позивачу допомоги при народженні дитини - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначив, що ним що позивачу було відмовлено в призначенні допомоги на підставі згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 129 від 07.09.2018 року, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання позивача.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджено довідкою від 29 травня 2017 року за №0000219986 (арк.спр. 15).
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила третю дитину ОСОБА_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (арк. спр. 17), також має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (арк.спр. 19), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (арк.спр. 18).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2015 року, на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк" - задоволено та зобов'язано Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області здійснити нарахування та виплату позивачу допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2015 року, на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк". (арк.спр. 57-64).
Наказом від 21 січня 2019 року Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області здійснено нарахування позивачу допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 серпня 2015 року по 25 жовтня 2018 року.
Витягом з рішення від 26.10.2018 року № 81, на підставі п.п. 3 п. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», стосовно повернення внутрішньо переміщених осіб до покинутого місця проживання ОСОБА_1 скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи (арк.спр. 29).
Відповідно до інформації, зазначеної Управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області у листі від 08.05.2019 року № 10/10-1042, ОСОБА_1 довідку внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_4 від 29.05.2017 скасовано 26.10.2018 року (арк.спр. 30).
Довідкою від 05.05.2019 підтверджено, що допомогу при народжені дитини позивач отримала по 31.10.2018 року (арк.спр. 31).
В додаткових пояснення від 15 травня 2019 року, відповідач зазначає, що згідно рішення про призначення допомоги при народжені дитини ОСОБА_1 призначено допомогу з 01 серпня 2015 року по 29 лютого 2020 року. У зв'язку з тим, що позивачу скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи з 01 листопада 2018 року їй припинено виплату зазначеної допомоги (арк.спр. 76).
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Статтею 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII (далі Закон №2811-XII) встановлено, шо громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України, призначення і виплата якої здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад.
Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).
Частиною 9 ст. 11 Закону № 2811-XII передбачено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.
Статтею 11 Порядку № 1751 визначено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.
Отже, зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, підставою для припинення виплати грошової допомоги при народженні дитини стало скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.
Проте, Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги.
Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для відмови у призначенні допомоги в розумінні вказаного Закону.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії, в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Крім того, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
З урахуванням викладеного, колегія судді погоджує висновок суду першої інстанції, що прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні позивачу допомоги при народженні дитини на підставі підзаконного акту, який порушує право на соціальний захист, є протиправним.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. В даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/1.
З урахуванням вищевикладеного , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов,
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційна скарга Управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі №360/1680/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі №360/1680/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 30 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 30 липня 2019 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко