ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2019 року № 826/15863/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства "Державна вугільна компанія"
доДержавної фіскальної служби України Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
третя особаПублічне акціонерне товариство "Центренерго"
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство "Державна вугільна компанія" (далі по тексту - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 1), Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2), за участю третьої особи Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі по тексту - третя особа), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо не проведення перевірки контрагентів позивача та надання підтвердження ДП "Державна вугільна компанія" права на податковий кредит;
- надати ДП "Державна вугільна компанія" право на віднесення до податкового кредиту суми 122 043 925,78 грн., що відповідає сумі ПДВ, сплаченої постачальникам в складі вартості вугілля та зазначеної в податкових накладних вказаних в додатках 8 до податкових декларацій;
- зобов'язати ДФС України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість загальну суму податку за отриманими платником податку податковими накладними та розрахунками коригування, зареєстрованими в Реєстрі (строка №1 витягу з ЄРПН) на суму підтвердженого податкового кредиту, а саме 122 043 925,78 грн. та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2016 року суддею Данилишиним В.М. відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
У зв'язку з припиненням повноважень судді Данилишина В.М., 21.04.2017 року на підставі "Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах" справу №826/15863/16, передано на розгляд головуючому судді Арсірію Р.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2017 року суддею Арсірієм Р.О. адміністративну справу №826/15863/16 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.
Відповідно до Розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017 року №7645 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ" та згідно з п.2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року №30 (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 року №25), адміністративну справу №826/15863/16 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2017 року суддею Амельохіним В.В. прийнято справу до свого провадження та призначено до судового розгляду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що контрагенти позивача - державні шахтоуправління, у яких придбано (оплачено та/або отримано) вугільну продукцію, не виконали вимоги податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних, виписаних позивачу в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму 131 102 787,00 грн., чим позбавлено позивача можливості включення до свого податкового кредиту відповідних сум ПДВ.
Крім того, на неодноразові прохання позивача провести відповідачем 2 документальну позапланову перевірку контрагентів для з'ясування достовірності та повноти нарахування ними зобов'язань з ПДВ за такими операціями, однак жодних дій не було вчинено.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити у повному обсязі.
Представник Державної фіскальної служби України в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, просив у його задоволенні відмовити повністю. Зазначив, що позовна вимога про збільшення у системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі 122 043 925,78грн. та відображення відповідного збільшення у витягу із системи електронного адміністрування ПДВ, можливе лише у разі фактичного надходження коштів на вказаний рахунок.
Представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених в письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи. Зазначає, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
В судовому засіданні 19.04.2018 року, судом ухвалено про подальший розгляд справи продовжувати в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання
Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Держане підприємство "Державна вугільна компанія" відповідно до витягу з реєстру платників ПДВ є суб'єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю вугіллям видобутим державними шахтоуправліннями.
Між позивачем та державними вугледобувними підприємствами, а саме: ДП "Волиньвугілля", ВП "Вуглезбут", ДП "Львівугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Краснолиманська", ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Селидіввугілля", ДП "Шахтоуправлінням "Південнодонбаське №1", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаська №3 імені М.С. Сургая", укладено договори на поставку вугільної продукції протягом 2015 року.
За період з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року позивачем придбано (оплатив та/або отримав) у державних вугледобувних підприємств вугільну продукцію на суму 961 322 840,59 грн. з ПДВ.
Разом з тим, державними шахтоуправліннями не виконано вимог податкового законодавства України щодо реєстрації податкових накладних виписаних позивачу за відвантажене вугілля в Єдиному державному реєстрі податкових накладних на загальну суму 131 102 787,00 грн.
Відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних позбавило позивача можливості включити до свого податкового кредиту відповідні суми ПДВ.
Заборгованість Державного підприємства "Державна вугільна компанія" перед бюджетом по ПДВ становить104,4 млн. грн.
У разі отримання позивачем всього податкового кредиту, який не зареєстровано державними шахтоуправліннями в Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач мав би позитивне значення рахунку в Системі електронного адміністрування на суму 27 млн. грн. (131 млн. грн. - 104 млн. грн.).
Крім того, оскільки позивач не зміг зареєструвати податкові накладні в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, ПАТ "Центренерго" (покупець продукції) також не мало можливості включити до податкового кредиту суми ПДВ зазначені в податкових накладних Державного підприємства "Державна вугільна компанія" і тому вимушене повторно сплатити до бюджету відповідні суми ПДВ по податковим зобов'язанням.
В свою чергу, позивач листами від 20.08.2015 року №498, від 30.10.2015 №756, від 24.11.2015 №810, від 21.12.2015 №880, від 26.01.2016 року №33, від 18.07.2016 року №223 звернувся до податкових органів із скаргою на недобросовісних продавців за періоди з 01.07.2015 року по 31.12.2015 року.
Окрім того, позивач листом від 20.07.2016 року №224 звернувся до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві з проханням, зокрема повідомити про результати перевірок щодо достовірності повноти та нарахування постачальниками позивача зобов'язань з ПДВ за операціями поставки вугільної продукції Державному підприємству "Державна вугільна компанія" та проханням підтвердити право на податковий кредит за зазначеними операціями.
ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 17.08.2016 року №23293/10/26-59-12-06-22 повідомлено, що нею направлено листи від 08.02.2016 року №584/7/26-59-11-01-33 за грудень 2015 року, від 04.04.2016 року №2066/7/26-59-11-01-33 за лютий 2016 року, від 29.07.2016 року №3861/7/26-59-12-06-21 за червень 2016 року за місцем обліку контрагентів позивача щодо відсутності податкових накладних в базі Єдиного реєстру податкових накладних та вжиття контрольно-перевірочних заходів, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
За результатом отриманої відповіді від контролюючого органу, позивач листом від 15.09.2016 року №271 повторно звернувся до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві з проханням надати інформацію щодо перевірки контрагентів підприємства згідно додатків №8 до податкових декларацій.
ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві листом від 03.10.2016 року №29469/10/2659120622 надано інформацію щодо перевірки контрагентів позивача, а саме ПАТ "Лисичанськвугілля" за серпень 2015 року та ДП "Первомайськвугілля" за серпень і грудень 2015 року.
З урахуванням отримання запитуваної інформації від контролюючого органу частково, позивач листом від 12.10.2016 року №287 повторно звернувся до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві з проханням повідомити про результати перевірки щодо достовірності та повноти нарахування ДП "Державна вугільна компанія" зобов'язань з податку на додану вартість за операціями поставки вугільної продукції підприємству, а саме:
- ДП "Волиньвугілля", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1", ДП "Львіввугілля", ДП "Шахта "Південнодонбаська №3 ім. М.С.Сургая", за липень 2015 року;
- ДП "Волиньвугілля", ДП "Львіввугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Cелидіввугілля", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1", ДП "Шахта Південнодонбаська №3 ім. М.С.Сургая", за серпень 2015;
- ДП "Волиньвугілля", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1 ДП "Львіввугілля", ДП "Шахта "Південнодонбаська №3 ім. М.С.Сургая", ДП "Красноармійськвугілля", ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Cелидіввугілля", за вересень 2015 року
- ДП "Волиньвугілля", ДП "Львіввугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Cелидіввугілля", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1", за жовтень 2015 року;
- ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Волиньвугілля", ДП "Львіввугілля", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаське №1", ДП "Первомайськвугілля ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Cелидіввугілля", за листопад 2015
- ДП "Волиньвугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Львіввугілля", за грудень 2015 року.
За результатами розгляду листа позивача від 12.10.2016 року №287, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 04.11.2016 року №32103/10/2659120622, надано відповідь аналогічного змісту листа від 03.10.2016 року №29469/10/2659120622.
За таких обставин, існуючий стан адміністрування ПДВ призвів до виникнення у позивача податкового боргу перед бюджетом, автоматичного позбавлення позивача можливості реалізувати податкові накладні, не виконання позивачем податкових зобов'язань перед покупцями.
Позивач вважає, що податкові органи протягом року не вживали належних заходів, а саме не виконували вимоги податкового законодавства України в частині обов'язку провести документальну позапланову перевірку відповідних продавців для з'ясування достовірності та повноти нарахування ними зобов'язань з податку за такою операцією.
Тому своєю бездіяльністю по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку ДП "Державна вугільна компанія" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідачі порушили, на думку позивача, права та інтереси останнього, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені ст.198 ПК України.
Пунктом 198.1 статті 198 цього Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.п. 200.1, 200.2ст. 200 цього Кодексу).
За приписами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У відповідності до п.201.4 ст.201 ПК України, податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).
Відтак, підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (абз. 2 і 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Так, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг (абз. 16 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією (абз. 17 п. 201.10 ст. 201 ПК України).
В силу норм абзаців 10 і 11 пункту 201.10 статті 201 ПК України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Під час судового розгляду встановлено та сторонами не заперечується, що протягом 2015 року ДП "Державна вугільна компанія" здійснювало господарські операції з придбання вугільної продукції, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
З матеріалів справи вбачається, що за період з липня по грудень 2015 року позивач мав правовідносини з господарських взаємовідносин з ДП "Волиньвугілля", ВП "Вуглезбут", ДП "Львівугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Краснолиманська", ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Селидіввугілля", ДП "Шахтоуправлінням "Південнодонбаське №1", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаська №3 імені М.С. Сургая".
Між позивачем та вказаними контрагентами укладалися наступні договори поставки вугілля: №04-15/ЕНЦ від 23.03.2015 року, №10-15/ЕНУІЕ від 28.05.2015 року; №24-04/15- КПП від 24.04.2015 року, №05-15/ЕНЗ від 12.10.2015 року, №09-15/ЕНЦ від 30.06.2015 року, №08-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року, №03-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року, №03-15/ ЕНУІЕ від 07.04.2015 року, №07-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року, №07-15/ЕНЗ від 12.10.2015 року, №06-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року, №01-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року, №02-15/ЕНЦ від 25.03.2015 року.
На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем долучено до матеріалів справи: вищевказані договори, акти приймання-передачі вугільної продукції, платіжні доручення, копії актів звірки взаємних розрахунків між позивачем та вище зазначеними контрагентами.
Також позивачем надано розрахунок сум ПДВ сплачених позивачем в складі вартості вугілля постачальникам та які не були зареєстровані постачальниками в ЄРПН, яка становить 122 043 925, 78 грн.
З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство "Державна вугільна компанія" до податкового кредиту не змогло включити суми ПДВ по взаєморозрахунках з ДП "Волиньвугілля", ВП "Вуглезбут", ДП "Львівугілля", ДП "Красноармійськвугілля", ДП "Краснолиманська", ПАТ "Лисичанськвугілля", ДП "Первомайськвугілля", ДП "Селидіввугілля", ДП "Шахтоуправлінням "Південнодонбаське №1", ДП "Шахтоуправління Південнодонбаська №3 імені М.С. Сургая", оскільки останні не надали та не зареєстрували в ЄРПН у встановленому порядку податкові накладні за вищевказаними операціями.
У відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній станом на 01.07.2015 року, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Як уже зазначалось, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
З 01.01.2016 року строк, протягом якого покупець товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на постачальника збільшився з 60 до 265 календарних днів.
Водночас, положеннями п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України у редакції, чинній станом на 01.01.2015 року, передбачалось, що надходження заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією. Строк, протягом якого проводиться вказана перевірка - не встановлювався.
З 01.01.2016 року набули чинності зміни до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно яких перевірка проводиться протягом 15 календарних днів з дня надходження заяви покупця. З 01.01.2017 року строк проведення перевірки збільшений до 90 календарних днів.
Судом встановлено, що позивач надав відповідні докази в підтвердження здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та їх документального оформлення.
В свою чергу, відповідачами не наведено будь-яких доводів, які б ставили під сумнів нереальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Як уже зазначалось та встановлено судом, позивач подав листами від 20.08.2015 року №498, від 30.10.2015 №756, від 24.11.2015 №810, від 21.12.2015 №880, від 26.01.2016 року №33, від 18.07.2016 року №223 звертався до податкових органів зі скаргою на постачальників товарів/послуг, які відмовились надати продавцю, тобто позивачу, податкові накладні.
Зокрема, в матеріалах справи містяться копії податкової звітності Державного підприємства "Державна вугільна компанія", згідно якої вбачається що разом з декларацією з податку на додану вартість за липень-грудень 2015 року подано додаток 1 «Розрахунок коригування сум податку на додану вартість до податкової декларації з податку на додану вартість»; додаток 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту та додаток 8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних».
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до податкових органів із листами, у яких просив повідомити про результати перевірок контрагентів, проведених за вказаними скаргами.
ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві повідомила позивача, що факт відпрацювання листів, які подані за липень-грудень 2015 року до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві - відсутній, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві додатково направлені листи про виявлені порушення для проведення документальної позапланової перевірки ДПІ контрагентів.
Суд вважає, що така позиція податкового органу позбавляє позивача можливості включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачених останнім продавцям у складі вартості за вугільну продукцію.
Податковий кодекс України у редакції, чинній на час надходження до податкового органу податкової декларації позивача з податку на додану вартість за липень-грудень 2015 року разом із додатком 8, не встановлював строків проведення перевірки контролюючим органом для з'ясування достовірності та повноти нарахування зобов'язань з податку за господарськими операціями.
Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України встановлені критерії, за якими суди оцінюють рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Так, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як раніше зазначалося, дії, спрямовані на організацію проведення перевірки контрагентів (постачальників) Державне підприємство "Державна вугільна компанія", зазначених у додатку 8 до декларації з податку на додану вартість за липень-грудень 2015 року, вперше вчинені ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві лише 17.08.2017 року, тобто майже через рік після надходження відповідної скарги та документів.
Під час розгляду справи відповідачі не надали суду належних доказів чи пояснень щодо причин, які зумовили направлення вказаних запитів лише через півтора роки після надходження скарги та документів від ТОВ "Вугілля України".
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що строк, протягом якого ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві не вживав заходів, спрямованих на проведення перевірок контрагентів ДП "Державна вугільна компанія", зазначених у додатках 8 до податкових декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, не є розумним строком у розумінні п. 10 ч. 2 ст. 2 КАС України.
На час надходження до податкового органу податкової декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2016 року разом із додатком 8, а також листа від 18 листопада 2016 року № 0825/02 про направлення копій документів до додатку 8 декларації, Податковий кодекс України передбачав, що відповідна перевірка має бути проведена протягом 15 календарних днів з дня надходження заяви із скаргою.
Заяву зі скаргою податковий орган отримав від позивача 18 листопада 2016 року. Разом з тим про необхідних надання первинних документів, що підтверджують факт отримання товарів, Офіс великих платників податків ДФС повідомив листом 20 грудня 2016 року № 12807/10/28-10-41-5-15.
Положення п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не визначають строк, протягом якого податковий орган має повідомити платника податків про те, що заява зі скаргою на контрагентів не містить необхідних додатків.
Під час розгляду і вирішення даної справи суд виходить із того, що розумний строк направлення такого повідомлення не може перевищувати строку, встановленого Податковим кодексом України для проведення перевірки. Зазначений строк не дотриманий податковим органом.
Наведені обставини у своїй сукупності з наявними доказами у справі вказують на відсутність вжиття ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві належних заходів, спрямованих на проведення перевірок контрагентів Державного підприємства "Державна вугільна компанія", зазначених у додатках 8 до податкової звітності, відтак суд вважає, що контролюючим органом допущено протиправну бездіяльність з відповідних дій, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Зазначена перевірка не була проведене та завершена у встановленому законом порядку. Протиправна бездіяльність відповідачів у даній справі полягала саме у невжитті протягом розумного строку заходів, спрямованих на проведення перевірки.
Відтак, у межах даного спору суд вважає можливим захистити права ДП "Державна вугільна компанія" на податковий кредит виключно шляхом визнання факту недотримання розумних строків під час організації проведення відповідних перевірок контрагентів (продавців) позивача.
Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.
Принцип верховенства права, закріплений у статті 6 КАС України, також визначає, що суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні від 22.01.2009 року у справі "Булвес АД проти Болгарії" (п. 57) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою право на нарахування податкового кредиту прирівнюється щонайменше до «правомірного очікування» того, що платнику буде надана можливість реалізувати своє право власності, що прирівнюється до «власності» в розумінні статті 1 Протоколу N 1.
Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ у п. 62 рішення від 22.01.2009 року у справі "Булвес АД проти Болгарії" відмічає, що відповідно до своєї установленої практики, при встановленні необхідності втручання, включаючи втручання для забезпечення сплати податків, необхідним є дотримання «справедливої рівноваги» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Мета досягнення такого балансу відображається у структурі статті 1 Протоколу N 1 загалом, включаючи другий абзац: необхідність дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті.
Пункт 63 рішення: Однак при вирішенні питання про те, чи дотримується одна вимога, визнається, що Держава - член Конвенції, не лише при розробці і реалізації політики в області оподаткування, користується широкими межами свободи розсуду, і Суд буде поважати законодавця у таких питаннях, за винятком випадків, коли такий розсуд позбавлений розумного обґрунтування.
Пункт 65 рішення: Суд вважає, що у даній справі загальні інтереси спільноти полягали у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ разом із її сукупністю нормам щодо нарахування ПДВ до сплати, податкових пільг, податкового кредиту та відшкодування ПДВ. Основними елементами підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками ПДВ своїх зобов'язань щодо декларування та сплати ПДВ та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнає, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумніш передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників ПДВ.
Пункт 66 рішення: Виходячи зі сказаного вище, необхідно оцінити, чи заходи, вжиті зі сторони держави з метою підтримання фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ і викорінення шахрайських зловживань в даній системі, були співрозмірними праву компанії-заявника на мирне користування своєю власністю.
Пункт 69 рішення: Суд окремо зазначає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання з подання звітності з ПДВ постачальник.
Пункт 70 рішення: І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Тобто, неможливість включити до податкового кредиту суми ПДВ сплачені постачальникам та необхідність повторної оплати Позивачем сум ПДВ для отримання податкового кредиту, порушує справедливий баланс між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту прав власності задекларованими в ст. 1 Протоколу до Конвенції.
Бездіяльність фіскальних органів тривалий час в частині невжиття заходів направлених на перевірку контрагентів Позивача підтверджує висновок щодо порушення справедливого балансу.
Фактично, податковим органам дуже вигідно не визнавати право суб'єктів господарювання на податковий кредит і прикриваючись загальними інтересами суспільства змушувати повторно сплачувати суму податкових зобов'язань.
Враховуючи практику ЄСПЛ, в ситуації коли Позивач сплатив відповідну суму ПДВ продавцю та подав всі звіти з ПДВ, ст. 1 Протоколу до Конвенції має переважне право на застосування, в частині захисту «права власності на податковий кредит» над нормами ПК України, які не дотримуються принципу «справедливої рівноваги» між «правом власності» та «загальними інтересами».
Натомість заявлені позивачем позовні вимоги щодо надання ДП "Державна вугільна компанія" права на віднесення до податкового кредиту суми 122 043 925,78 грн., що відповідає сумі ПДВ, сплаченої постачальникам в складі вартості вугілля та зазначеної в податкових накладних вказаних в додатках 8 до податкових декларацій та зобов'язання ДФС України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість загальну суму податку за отриманими платником податку податковими накладними та розрахунками коригування, зареєстрованими в Реєстрі (строка №1 витягу з ЄРПН) на суму підтвердженого податкового кредиту, а саме 122 043 925,78 грн. та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ фактично пов'язані з визнанням за позивачем права на податковий кредит у вказаній сумі, що виключає право суду на здійснення таких повноважень та зазначене є виключною компетенцією податкових органів. Відтак позовні вимоги в цій частині, на думку суду, є передчасними.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв в межах наданої компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність своїх дій та бездіяльності в межах викладених позовних вимог.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини першої цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 16-22, офіс 604, код ЄДРПОУ 39388266) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 38728711) щодо не проведення перевірки контрагентів позивача та надання підтвердження ДП "Державна вугільна компанія" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 16-22, офіс 604, код ЄДРПОУ 39388266) права на податковий кредит.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (код 39388266) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Амельохін