ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
31 липня 2019 року № 640/2390/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві здійснити новий перерахунок та виплату пенсії позивача, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та доплатити невиплачену суму пенсійного забезпечення у розмірі 166 338,00 грн. за 2018 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Позивач зазначає, що основний розмір призначеної йому пенсії становить 70% грошового забезпечення відповідної посади. Між тим, пенсійним органом обмежено виплату його пенсії максимальним розміром.
Ухвалою суду від 15.03.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 04.04.2019 року до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.
Обставини встановлені судом:
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.
У червні 2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.2016 №493 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №304 та визнаною такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 №518» на підставі наданої довідки Київським міським військовим комісаріатом довідки від 06.06.2017 року № ВСЗ/985/3 про розмір грошового забезпечення в сумі 35 145,00 грн. за нормами, чинними з 01.05.2016 року з урахуванням посадового окладу 14 000, 00 грн.
Починаючи з 01.06.2016 року, підсумок пенсії позивача, після проведеного перерахунку, становив 24 601,50 грн., проте, пенсійним органом було обмежено виплати пенсії позивача максимальним розміром, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким врегульовано питання пенсійного забезпечення в 2017 році.
26.10.2018 року представники позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом.
Листом № 109177/02 від 09.11.2018 року ГУ ПФУ в м. Києві повідомило адвоката позивача, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, яким врегульовано питання пенсійного забезпечення в 2017 році, у період з 1 січня 20127 року по 31 грудня 2017 року максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 740,00 грн.
Також, пенсійним органом зазначено, що пенсія ОСОБА_1 виплачується з урахуванням ст.2 Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.20110 року №3668-VI (а.с.15).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 Закону № 3668-VI у редакції Закону України від 24.12.2015 р. № 911-VIII, чинній на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати 10740 грн.
У п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20.12.2016 р. відсутня ч. 7 ст. 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону № 1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Буквальне розуміння змін внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, передбачені ст. 43 Закону № 2262-XII обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом № 911-VIII.
Разом з тим, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що обмеження максимального розміру пенсій у 2017 році поширювалося виключно на осіб, яким пенсія призначена з 01.01.2017 року, а внесені Законом № 1774 до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 р. по справі № 522/3049/17, від 15.04.2019 р. по справі № 127/4270/17 та, відповідно до ст. 242 КАС України, є обов'язковими для врахування судом при розгляді справи.
Перевіряючи доводи позовної заяви, суд звертає увагу на те, що позивачу пенсія призначена в порядку Закону № 2262-XII ще в 2015 році, а отже у 2018 році на нього взагалі не поширювалося обмеження максимального розміру пенсійних виплат на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 911-VIII та вищенаведених норм Закону № 3668-VI у їх системному тлумаченні, крім того, не існувало легітимного законодавчого підґрунтя для здійснення відповідного обмеження, на чому наголошено вище.
Таким чином, суд, вважаючи протиправним обмеження пенсійним органом пенсії позивача максимальним розміром, приймає до уваги положення ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-XII перерахунку пенсій без обмеження строком в разі протиправності дій органів ПФУ.
При цьому, доводи відповідача щодо здійснення ним обмеження пенсії позивача максимальним розміром на підставі Закону, є необґрунтованими з підстав, зазначених вище та свідчать про неправильне тлумачення та застосування ГУ ПФУ в м. Києві відповідних законодавчих норм.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку про наявність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення та зобов'язання відповідача відновити порушене право позивача шляхом здійснення перерахунку його пенсії з 01.01.2018 року без обмеження її максимальним розміром.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2019 року в справі № 640/426/19.
При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, у рішенні від 01.06.2006 р. по справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та доплатити невиплачену суму пенсійного забезпечення у розмірі 166 338,00 грн. за 2018 рік, суд зазначає наступне.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч.2 цієї норми у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Проте, такий спосіб захисту може бути застосований лише тоді, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом. У випадку, коли суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати норми закону, які відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії, з урахуванням встановлених судом обставин.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та доплатити невиплачену суму пенсійного забезпечення у розмірі 166 338,00 грн. за 2018 рік не підлягає задоволенню, оскільки законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.
В даному випадку, перерахунок та виплата пенсії є виключною компетенцією ГУ ПФУ в місті Києві, а тому суд не може брати на себе повноваження пенсійного органу і вираховувати суму невиплаченої пенсії ОСОБА_1 .
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 року в справі № 826/3564/18.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з квитанції №QS18989601 від 23.01.2019 року, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3200,18 грн.
Між тим, в даному випадку судовий збір становить 2431,78 грн., виходячи з наступного.
Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення та позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві здійснити новий перерахунок та виплату пенсії позивача, починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення - визначаються як одна позовна вимога, за яку має бути сплачено 768,40 грн.
Позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та доплатити невиплачену суму пенсійного забезпечення у розмірі 166 338,00 грн. за 2018 рік носить майновий характер, а тому, відповідно до Закону України «Про судовий збір» за неї має бути сплачено 1 663,38 грн. (1% ціни позовом).
Між тим, в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві здійснити перерахунок та доплатити невиплачену суму пенсійного забезпечення у розмірі 166 338,00 грн. за 2018 рік судом відмовлено, отже в цій частині судовий збір не підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Крім того, здійснена позивачем та невірно обрахована переплата судового збору підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, як помилково сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн. (3200,18 грн. - (1663,38 грн.+768,40) = 768,40 грн.).
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в розмірі 768,40 грн. та з Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2018 року, без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити з 01.01.2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), без обмеження її максимальним розміром, виходячи з розрахунку 70% грошового забезпечення.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) помилково сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда