Справа № 344/6353/18
Провадження № 2/344/1154/19
23 липня 2019 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Стефанець Г.Я.,
за участю представника позивача Чупірчук Б.В. , відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, -
Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (надалі - «Позивач», ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (надалі - «Відповідачі») та просили стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 27 887,63 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Позивач надає послуги теплопостачання споживачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що проживають та є власниками квартири АДРЕСА_1 . Станом на час розгляду даної справи відповідачами спожито послуг з теплопостачання за період з 2012 по 2018 роки на суму 27 887,63 грн., однак всупереч вимогам чинного законодавства України не оплачено вказаної вартості цих послуг, у зв'язку з чим у відповідачів утворилася заборгованість перед Позивачем у вказаній сумі.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові та запереченнях на відзив.
Відповідач ОСОБА_2 , яка одночасно є представником Відповідача 2 ОСОБА_4 , в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та інших поданих до суду письмових заявах.
Зокрема, заперечуючи проти позову, Відповідач ОСОБА_2 посилалася на те, що в неї відсутні будь-які договірні відносини з Позивачем щодо надання послуг теплопостачання, і, окрім того, 25.05.2012 року відповідачами було здійснено самовільне відключення від мережі теплопостачання, у зв'язку з чим, починаючи із вказаного періоу, послуги теплопостачання ними фактично не отримуються. Крім того, Відповідач в судовому засіданні покликалася на факт неякісного надання Позивачем вказаних послуг.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання повторно не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином. Відзиву на позов від ОСОБА_5 до Суду не надходило.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Як підтверджується матеріалами справи, Позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є виконавцем послуг теплопостачання для квартири за адресою: АДРЕСА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ), в якій проживають Відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (відчужив частку у квартирі у 2016 році), які є споживачами цих послуг.
Отже, відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідачі є споживачами послуг, оскільки їх отримують.
Факт надання позивачем послуг теплопостачання щодо будинку, в якому знаходиться квартира, в якій проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідачами не спростовано.
В той же час, як встановлено Судом, отримуючи від ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» послуги з теплопостачання, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як споживачі та власники квартири АДРЕСА_1 , не здійснювали оплату вартості вказаних послуг у 2012-2018 роках.
У зв'язку з цим, як вбачається з Довідки про розрахунок боргу за теплоенергію між ДМП Івано-Франківськтеплокомуненерго та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , особовий рахунок № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , за період з 01.04.2015р. по 01.04.2018р. заборгованість Відповідачів становить 27 887,63 грн. (а.с. 3).
В ході розгляду справи представником позивача подано пояснення щодо періоду виникнення боргу в розмірі 7 162, 46 грн., зазначивши, що борг в розмірі 7 162, 46 грн. виник за період з 21.07.2012 року по 31.03.2015 року.
Належних доказів, які б спростовували проведений Позивачем розрахунок заборгованості відповідачів за надані послуги, відповідачами Суду не надано, а Судом таких доказів не встановлено.
Враховуючи вищезазначене, ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суми заборгованості за послуги з теплопостачання в сумі 27 887,63 грн.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до вказаного закону, термін «житлово-комунальні послуги» визначається як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судом встановлено, що окремий письмовий договір між Позивачем чи балансоутримувачем і відповідачами не укладався. Саме на це і, в тому числі, наголошували відповідачі, як на обставину безпідставності позовних вимог Позивача.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Системний аналіз положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з конкретним споживачем сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, яка прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
За вимогою частини 3 статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору приєднання про надання послуг з централізованого опалення, є зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплату коштів за надані послуги. При наполяганні відповідачів укласти безпосередньо договір між споживачем та надавачем послуг, такий договір може бути укладено за згодою сторін, однак як встановлено Судом, такий договір між сторонами не укладався.
Відповідно до частини 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує, а згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положення статті 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести всі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей, оплати житлово-комунальних послуг тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Крім того, виходячи зі змісту чинного законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, Суд приходить до висновку про те, що позиція відповідачів про відсутність підстав для виконання зобов'язань за оплату житлово-комунальних послуг за відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, та не може слугувати підставою для звільнення відповідачів від обов'язку оплачувати надані та отримані послуги.
Стосовно посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що вони у 2012 році здійснили відключення від системи централізованого опалення квартири, у зв'язку з чим, на думку відповідачів, підстав для нарахування заборгованості за теплопостачання немає, - Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦО і ГВП) житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГОП визначено Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2005 року № 4 (надалі - також «Порядок»).
Відповідно до пункту 1.2 Порядку для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії (склад комісії наведено в додатку 1).
Порядок розгляду та прийняття рішення про відключення окремого житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання врегульовано Розділом 2 Порядку.
Так, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП.
Комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї. Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштуванняіндивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації
При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП.
Проект індивідуального (автономного) теплопостачання повинен відповідати вимогам чинних нормативних документів. Вибір запропонованих схем може супроводжуватися економічними розрахунками.
Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.
Відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. Роботи з відключення будинку від мереж ЦО і ГВП виконуються
у міжопалювальний період.
По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (пункти 2.1 - 2.8 Порядку)
Отже, чинним законодавством встановлено імперативний порядок відключення окремого житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, відповідно до якого єдиною підставою припинення надання послуг централізованого опалення і гарячого водопостачання (та, відповідно, припинення обов'язку у споживача щодо їх оплати) є акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, затверджений Міжвідомчою комісією для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГОП.
Доказів на підтвердження того, що при відключенні від мережі централізованого опалення відповідачами було дотримано вищезазначеної процедури відключення - Суду не надано, у зв'язку з чим таке відключення є самовільним, і відповідно до вимог чинного законодавства не припиняє обов'язку споживача оплачувати послуги теплопостачання.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах заборгованість відповідачів перед Позивачем за надані послуги з теплопостачання є підставною та обґрунтованою, а обов'язок відповідачів оплачувати дані послуги випливає з вимог закону.
Суд повторно звертає увагу на те, що доказів, які б спростовували факт надання та отримання послуг з централізованого опалення щодо квартири відповідачів, як і доказів невірності здійсненого Позивачем розрахунку заборгованості відповідачів, відповідачами не надано, а Судом таких обставин не встановлено.
В той же час, необґрунтованою є вимога Позивача про стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку, оскільки квартира АДРЕСА_1 , належить відповідачам на праві спільної часткової власності, а тому їх обов'язок щодо оплати послуг теплопостачання також є частковим.
Крім того, Судом встановлено, що відповідно до Договору дарування від 22 червня 2016 року (а.с.121) ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 свою частку (1/4) в квартирі АДРЕСА_1 , а тому з нього слід стягнути його частку заборгованості за період до 2016 року.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судові витрати слід розподілити відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 509, 526, 815, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 22, 23, 24, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», керуючись ст.ст. 209, 213- 216 ЦПК України, Суд, -
1. Позов Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 11 814,22 грн. заборгованості за послуги теплопостачання за період з 2012 року по 2018 роки.
3. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 11 814,22 грн. заборгованості за послуги теплопостачання за період з 2012 року по 2018 роки.
4. Стягнути з ОСОБА_5 на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 4 259,20 грн. заборгованості за послуги теплопостачання за період з 2012 року по червень 2016 року.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» витрати зі сплати судового збору в сумі по 587,33 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2019 року.
Суддя Домбровська Г.В.