Справа № 344/7112/19
Провадження № 1-кс/344/3823/19
31 липня 2019 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , представників Держпраці ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу на відмову у внесенні відомостей в ЄРДР,-
встановив:
в скарзі вказано, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 склала завідомо неправдивий Акт перевірки ПП «Аресконт», в якому вказали на недопущення до перевірки в майбутньому часі, склали протокол про адміністративне правопорушення за відповідні дії. Документи було виготовлено наперед до проведення перевірки. Комісія інспекторів «…натякнула ОСОБА_8 на вирішення «питання». Однак ОСОБА_8 подзвонив до поліції, а інспектори залишили приміщення підприємства. 27/04/2019 ОСОБА_5 незаконно винесла дві постанови про накладення штрафів на підприємство. Скаржник звернувся до органу поліції із заявою про вчинення злочину, який відмовив у внесенні відомостей в ЄРДР.
В судовому засіданні скаржник підтримав скаргу з підстав, що в ній зазначені та надав перед судом пояснення про те, що не надав суду доказів надання органу поліції документів під час звернення, оскільки обставини вказані в заяві про злочин.
В судовому засіданні ОСОБА_4 заперечила скаргу з тих підстав, що інспекторами не вчинялись дії, які вказано в скарзі, поліцію на підприємство при них не викликали, про виклики поліції без їх участі їй не відомо.
17/04/2019 скаржник склав заяву про злочин за обставин, що вказані в скарзі.
Відповідно до ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до п. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Однак в п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Павлюлінець проти України» (Заява N 70767/01) від 6 вересня 2005 року вказано, що Суд повторює, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 року, заява N 37437/97).
Відповідно до ст. 214 КПК України відомості про особу та попередню кваліфікацію її дій вносяться до ЄРДР слідчим або прокурором. Отже скаржнику не належить право на порушення кримінальної справи проти певної особи, в тому числі і внесення відомостей до ЄРДР щодо вчинення злочину певною особою, а також у нього відсутнє право на реєстрацію повідомлення про злочин за бажаною ним кваліфікацією дій особи за диспозицією КК України. Отже право на кримінально-правове переслідування конкретної третьої особи із обраною самостійно кваліфікацією скаржнику не гарантується положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини. Кримінально-правова кваліфікація обставин вчинення злочину особою є підставою для оголошення про підозру і здійснюється виключно відповідним компетентним державним органом.
При цьому відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Баглай проти України» (Baglay v. Ukraine), № 22431/02, п. 31, рішення від 8 листопада 2005 року, та «Стоянова та Недельку проти Румунії» (Stoianova and Nedelcu v. Romania), № 77517/01 та № 77722/01, п. 20) право на кримінально-правове переслідування належить саме органу державної влади, який наділений компетенцією щодо проведення кримінально переслідування чи його припинення.
В свою чергу відповідно до п. 52 рішення від 26/07/2011 р. Європейського суду з прав людини в справі «Georgel and Georgeta Stoicescu проти Румунії» (скарга № 9718/03), якщо не встановлено безпосереднього заподіяння тілесного ушкодження то позитивне зобов'язання держави щодо «ефективності судової системи» не вимагає порушення кримінальної справи, достатнім є дисциплінарний, цивільний чи адміністративний спосіб правового захисту потерпілому (наприклад, постанова Європейського суду з прав людини в справі «Во проти Франції» (Vo v. France), скарга № 53924/00, § 90, ECHR 2004-VIII, і постанова в справі «Мастроматтео проти Італії" (Mastromatteo v. Italy), скарга № 37703/97, §§ 90 и 94-95, ECHR 2002-VIII).
Таким чином у органу досудового розслідування є правові підстави для самостійного прийняття рішення щодо внесення повідомлення в ЄРДР чи відмову в цьому.
В п. 3 ст. 26 КПК України вказано, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вайт та Кенеді проти Німеччини» (Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, п. 54, ЕСПЛ 1999-I Суд повторює, що саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам.
Отже вирішення питання щодо порушення прав скаржника належить до компетенції суду.
Таким чином не внесення органом досудового розслідування в ЄРДР відомостей, які за змістом не складають повідомлення про злочин не спростована скаржником. Кримінально-правове переслідування особи задля забезпечення реалізації принципу невідворотності покарання за вчинення злочину не забезпечується за бажанням будь-яких осіб, а здійснюється у порядку, що визначений законом.
Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Таким чином обов?язок доказування обставин, що складають предмет судового розгляду законом покладено на відповідну заінтересовану сторону.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином суду не надано доказів на обґрунтування обставин за скаргою.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до зазначеного суд,-
постановив:
в задоволенні скарги відмовити.
Ухвала не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_1