18 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 606/2508/15-ц
провадження № 61-2099св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого судді - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Вародою Павлом Борисовичем, на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Фащевської Н. Є., Щавурської Н. Б., Ходоровського М. В.,
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 8 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 3 000 доларів США зі сплатою 24% річних з кінцевим терміном повернення 6 серпня 2010 року.
У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язання не виконувала, у зв'язку з чим станом на 3 вересня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 10 893,34 доларів США.
Так як рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 3 вересня 2010 року стягнено з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 564,17 доларів США, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість сумі 7 707 доларів США як різницю між загальним боргом та сумою боргу, що стягнена рішенням від 3 вересня 2010 року.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року, ухваленим у складі судді Малярчук В. В., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові.
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 131 826,37 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за процентами, а також штрафними санкціями.
У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - Варода П. Б. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення апеляційного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належними чином не з'ясував фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, та не надав належної оцінки зібраним у справі доказам.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що відповідач 13 червня 2014 року провела оплату за кредитним договором № 243257-CREDвід 8 серпня 2010 року відповідно до виконавчого листа № 2-363 від 14 червня 2010 року двічі на суму 400 грн, тому строк позовної давності позивач не пропустив. Однак суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявність розбіжностей у номері виконавчого листа, згідно якого здійснювалось погашення заборгованості за кредитним договором. Тобто заявник вказує на те, що оплата здійснювалась за іншим кредитним договором, а за вказаним кредитним договором стягнення не проводилося.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі і ухвалою цього ж суду від 9 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 8 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 3 000 доларів США зі сплатою 24% річних з кінцевим терміном повернення 6 серпня 2010 року.
Боржник належним чином не виконувала зобов'язань за вказаним кредитним договором, що призвело до заборгованості.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 3 вересня 2010 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 3 564,17 доларів США, з яких: 2 811,11 доларів США - заборгованості за кредитом, 552,38 доларів США - заборгованості за процентами, 32,51 доларів США штрафу та 168,17 доларів США штрафу (процентна складова).
Обґрунтовуючи позов, ПАТ КБ «ПриватБак» вказувало на те, що ОСОБА_1 у порушення умов кредитного договору зобов'язання не виконує, внаслідок чого станом на 3 вересня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 10 893,34 доларів США з яких: 2 644,70 доларів США - заборгованості за кредитом, 8 248,64 доларів США - заборгованості за процентами, штраф (фіксована частина) 11,37 доларів США та штраф (відсоток від суми заборгованості) у сумі 366, 46 доларів США, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість сумі 7 707 доларів США як різницю між загальним боргом та сумою боргу.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у березні 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з відсутності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки сторони договору визначили позовну давність тривалістю п'ять років.
Крім того, встановивши, що рішення суду першої інстанції від 3 вересня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитом не виконано боржником, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за процентами та штрафними санкціями.
Касаційний суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 6 серпня 2010 року.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що проценти за кредитом підлягають нарахуванню лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, у зв'язку з чим відступила від раніше висловлених Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 висновків щодо нарахування і стягнення процентів за кредитом протягом усього періоду користування кредитними коштами до дня фактичного виконання кредитного зобов'язання.
Оскільки боржник, як встановили суди, не виконував зобов'язань за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту і рішенням суду від 3 вересня 2010 року стягнена вся заборгованість за договором.
Положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки право ПАТ КБ «ПриватБанк» нараховувати ОСОБА_1 проценти, передбачені договором, припинилося у зв'язку зі зміною строку кредитування, вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами та штрафними санкціями після ухваленого судового рішення не підлягають задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
За таких обставин не мають правового значення при вирішенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій обставини щодо внесення боржником сум після закінчення строку кредитування.
Проте не може бути залишено в силі і рішення суду першої інстанції з наведених підстав, так як суд першої інстанції застосував наслідки спливу позовної давності, проте відмовити у позові з таких підстав можна виключно у випадку доведеності позову, а такого касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням викладеного касаційний суд задовольняє касаційну скаргу частково, скасовує рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
При подачі касаційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 1 581,91 грн; оскільки касаційний суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягає відшкодуванню 1 581,91 грн сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Вародою Павлом Борисовичем, задовольнити частково.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 23 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 1 581,91 грн судового збору.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний