Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа 677/884/15-ц
провадження № 61-29577св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кузьминське сільське споживче товариство Красилівської районної спілки споживчих товариств
третя особа - голова правління Кузьминського сільського споживчого товариства ОСОБА_2
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області у складі судді Боголюбової Л. М., від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 19 липня 2017 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кузьминського сільського споживчого товариства Красилівської районної спілки споживчих товариств (далі - Кузьминське ССТ) про скасування розпорядження про звільнення з роботи, внесення змін до трудової книжки, видачу трудової книжки, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 1983 року працювала у відповідача на посаді продавця магазину. У грудні 2008 року голова Правління Кузьминського ССТ ОСОБА_2 ( далі - голова Правління) без повідомлення причин закрив магазин, в якому вона працювала, чим створив для неї умови неможливості вийти на робоче місце, отримати розрахунок та забрати трудову книжку. Своє звільнення вона вважала незаконним, оскільки її не повідомлено належним чином про скорочення численності працівників, про звільнення, не ознайомлено з наказом про звільнення під підпис. Остаточно уточнивши позовні вимоги, просила суд: скасувати розпорядження голови Правління від 15 січня 2009 року № 1-а про попередження працівників про звільнення на підставі пункту першого частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України) з 16 березня 2009 року у зв'язку зі скороченням численності працівників; скасувати розпорядження голови Правління від 16 березня 2009 року № 6 про звільнення її з посади продавця Кузьминського ССТ; скасувати акт від 15 січня 2009 року, яким зафіксовано її відмову від підпису про ознайомлення з розпорядженням про скорочення численності працівників; зобов'язати голову Правління повернути їй оригінал трудової книжки, оригінал наказу про звільнення; поновити на посаді продавця Кузьминського ССТ з 16 березня 2009 року; стягнути мінімальну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 березня 2009 року до дня ухвалення судом рішення.
Крім того, ОСОБА_1 просила суд поновити строк оскарження наказу про звільнення, мотивуючи своє прохання тим, що трудову книжку при звільненні не отримала, про дату звільнення не повідомлена. Вказувала, що лише після надіслання відповідачем дубліката трудової книжки у жовтні 2012 року вона дізналася про дату звільнення, однак на той час судом розглядалася справа про її поновлення, завершення якої відбулося у лютому 2013 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, якою залишено без змін ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2011 року про залишення без розгляду її позову про поновлення на роботі. Копію вказаної ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ позивач отримала 08 лютого 2014 року і в межах місячного строку звернулася до суду.
Справа неодноразово переглядалася судами, якими виконано вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 квітня 2015 року .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2010 року у розмірі 7 538,40 грн.
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку ОСОБА_1 за один місяць у розмірі 628,20 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконними розпоряджень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 лютого 2010 року по 16 червня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що фактичне звільнення позивача відбулося в лютому 2010 року, про що їй було відомо. Відсутність у ОСОБА_1 з лютого 2010 року трудової книжки та неотримання нею заробітної плати, суд визнав таким, що сталося за відсутності вини відповідача. Оскільки позов подано до суду 28 лютого 2014 року, а в подальшому 24 листопада 2011 року залишено без розгляду через повторну неявку позивача попереднє звернення ОСОБА_1 , то позивачем пропущено строк позовної давності, визначений статтею 233 КЗпП України.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що трудову книжку позивач отримала 15 лютого 2010 року, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2010 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду першої скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач, будучи обізнаною про нерентабельність магазину, у якому працювала, про своє звільнення з 16 березня 2009 року, звернулася до суду з позовом у лютому 2014 року, тобто з пропущенням строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, та відсутністю поважних причин для поновлення цього строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови від позову та рішення суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвали в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не повністю з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми трудового права. Крім того, вказує, що строк звернення до суду із позовною заявою про поновлення на роботі пропущено нею з поважних причин, підлягав поновлення і обраховується з часу отримання дубліката трудової книжки, тобто з 10 жовтня 2012 року.
Відповідач у відзиві заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно зі статтею 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до частини першої та другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно з пунктом першим статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Судами встановлено, що з 1983 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Кузьминським ССТ і займала посаду продавця.
Правлінням Красилівської районної спілки споживчих товариств у 2008 році проводились перевірки господарської діяльності об'єктів торгівлі. Магазин у селі Росолівці Красилівського району, де працювала позивач, віднесено до нерентабельних з економічної точки зору, а персонал вирішено вивільнити із займаних посад.
На підставі заяв ОСОБА_1 Правління Кузьминського ССТ надало їй відпуски у такий період: з 02 січня 2009 року по 25 січня 2019 року (розпорядження від 02 січня 2009 року № 1); з 26 січня 2009 року по 18 лютого 2009 року (розпорядження від 26 січня 2009 року № 2); з 19 лютого 2009 року по 14 березня 2009 року (розпорядженням від 18 лютого 2009 року № 3).
15 січня 2009 року видано розпорядження Кузьминського ССТ №1-А про попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення з роботи за пунктом першим статті 40 КЗпП України з 16 березня 2009 року, яке вона підписувати відмовилася, про що 15 січня 2019 року складено відповідний акт.
За письмовою інформацією керівника Правління Кузьминського ССТ у період з 2000 по 2012 роки у штатному розписі були відсутні вакантні посади, які могли бути запропоновані ОСОБА_1
16 березня 2009 року розпорядженням правління Кузьминського ССТ №6 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади продавця товариства за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, тобто скорочення чисельності працівників.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звільнена із займаної посади за пунктом першим статті 40 КЗпП України у відповідності до вимог, визначених частинами першою-третьою статті 40 КЗпП України, твердження позивача, що її попередження припало на час її відпустки, тому є таким, що суперечить діючому законодавству про працю не ґрунтується на нормі закону, оскільки законодавець не обмежує роботодавця чи уповноважений орган з установленого двомісячного строку вилучати час перебування працівника у відпустці, період тимчасової непрацездатності, інший час, упродовж якого працівник не працював з поважної чи неповажної причини за умови її належного повідомлення.
Із розписки ОСОБА_1 , наданої на вимогу апеляційного суду, встановлено, що позивач отримала трудову книжку 16 березня 2009 року (а.с.47 том № 2). Дана обставина підтверджена листом Територіальної державної інспекції праці у Хмельницькій області, якою було проведено перевірку дотримання трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 , за її заявою. (а. с. 114 том № 2).
Встановлено, що Правління Кузьминського ССТ запрошувало позивача відвідати контору 15 лютого 2010 року о 09-00 год., а в подальшому поштою 06 жовтня 2012 року направило дублікат трудової книжки, який позивач отримала 10 жовтня 2012 року.
Оригінал трудової книжки сторонами не надано.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у день звільнення, тобто 16 березня 2009 року отримала трудову книжку. Твердження ОСОБА_1 про те, що трудова книжка нею була отримала 15 лютого 2010 року спростована наявними у справі доказами. Суд зазначає, що апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги обставини, встановлені судом першої інстанції щодо дати видачі трудової книжки, які ґрунтувалися на копіях листів прокурора Красилівського району, поясненнях голови Правління, наданих прокурору та запрошенні ОСОБА_1 з'явитися до контори 15 лютого 2010 року.
Як зазначалося вище, статтею 233 КЗпП України передбачено строк з яким працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду, виходив з того, що звернення до прокуратури, розгляд інших судових справ, незнання підстав звільнення, залишення без реагування її звернень з боку відповідача не були перешкодою для звернення до суду за захистом порушених трудових прав. Як і не можуть бути підставою для задоволення вимог позивача її доводи про те, що про звільнення з роботи 16 березня 2009 року вона підприємством та головою Правління не повідомлялась, трудова книжка із записом про її звільнення та оскаржуване розпорядження про звільнення роботодавцем для неї не надавались, акти про відмову від їх отримання відповідачем не складались, та будь-які дії щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки протягом 2009 року не вчинялись, що вона не розписувалась за отримання трудової книжки, не попереджалась про скорочення, не передавала ввірені їй за характером роботи матеріальні цінності, інша робота відповідачем не пропонувалась та не проводився розрахунок у відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, а відтак, вона вважала себе працівником магазину, у якому відбувся простій у зв'язку з тимчасовою відсутністю продукції.
Однак із копій індивідуальних відомостей про застраховану особу, які були використані при призначені пенсії ОСОБА_1 встановлено, що позивач отримувала заробітну плату по березень 2009 року і з 29 жовтня 2013 року отримує пенсію по інвалідності. Із відповіді територіальної державної інспекції праці у Хмельницький області від 23 вересня 2011 року, встановлено, що по заяві ОСОБА_1 проведена перевірка, в ході якої отриманои дані про те, що позивач 16 березня 2009 року звільнена з роботи і в той же день їй видано трудову книжку. Виходячи із встановленого, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 за пропуском строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції перевірив викладені позивачем доводи щодо пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, відмовив у їх поновленні. При цьому перевірив та обговорив причини пропуску цього строку, навівши у своєму рішенні мотиви, відповідно до яких пропущений строк позивачем неможливо поновити.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.
Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином виконав вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог, статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини у справі, обґрунтовано застосував положення статті 233 КЗпП України до правовідносин учасників справи.
Доводи касаційної скарги, що про своє звільнення позивач дізналася лише 10 жовтня 2012 року, після отримання дубліката трудової книжки і з цього часу у неї виникло право на звернення до суду за захистом порушеного права, спростовано зібраними у справі доказами.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рішення суду першої інстанції в касаційному порядку не переглядалося, оскільки правомірно скасовано рішенням суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Кривцова Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник