Справа № 826/12342/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.
29 липня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Файдюка В.В.,
за участю секретаря Мідянки А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора філії Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Донський Я.С. , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправними та скасування рішення, дії відповідача, а аткож скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора філії Комунального підприємства "Добробут" Литвинівської сільської ради у м. Києві Донського Я.С. (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення, дії відповідача, а також скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом вимог процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність в межах спірних правовідносин спору про право є необґрунтованими. На переконання скаржника, даний спір має ознаки публічно-правового спору, оскільки дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, зважаючи на заявлені позивачем вимоги (визнання протиправними дій щодо державної реєстрації права на нерухоме майно - нежиле приміщення, що знаходиться у АДРЕСА_1 , площею 277,9 м.кв., реєстраційний номер: 1340805280000), на думку суду, спір не має ознак публічно-правового.
Судом першої інстанції також було встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.11.2000 ОСОБА_4 (спадкоємець позивач) отримала у власність 9/100 частини нежитлового приміщення пл. 277,90 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 . З пояснень позивача вбачається, що ні власником, ні після її смерті спадкоємцем, жодних відчужень зазначеної нежитлової будівлі не здійснювалось.
Проте, як вбачається з матеріалів справи власником вказаного нежитлового приміщення є ОСОБА_3 , про що вказує договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., 04.09.2017.
Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено, з позицыъ першоъ ынстанцыъ,незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на частину нежитлового приміщення, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1,2 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вже було зазначено вище, згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.11.2000 ОСОБА_4 (спадкодавець) отримала у власність 9/100 частини нежитлового приміщення пл.277,90 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 . З пояснень позивача вбачається, що ні власником, ні після її смерті спадкоємцем, жодних відчужень зазначеної нежитлової будівлі не здійснювалось.
Проте, як вбачається з матеріалів справи власником вказаного нежитлового приміщення є ОСОБА_3 , про що вказує договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., 04.09.2017, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав дане майно у ОСОБА_5
Раніше, 19.06.2001 року, відповідано до договору купівлі-продажу ОСОБА_6 відчужила дане приміщення ОСОБА_5 . Та на підставі даного договору державний реєстратор 01.09.2017 року внес в реєстр нерухомого майна, як власника ОСОБА_5 .
Зважаючи на те, що свої вимоги позивач у даній справі обґрунтовує тим, що державний реєстратор зареєстрував право власності за ОСОБА_5 за підробленим договором купівлі-продажу, колегія суддів приходить до висновку, що суть спірних правовідносин не стосується саме реєстрації договору від 2001 року за підробленими документами, при вчиненні реєстраційних дій реєстратор не перевірив їх достовірність.
Таким чином, предметом спору є саме дії реєстратора щодо внесення відомостей до реєстру нерухомого майна про власника ОСОБА_5 , а не про право як зазначає суд першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 821/1194/15-а (провадження № 11-406апп18).
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що позиція суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження є помилковою.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що помилковість висновків суду першої інстанції та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала Окружного адміністративного суду м.Києва від 27 листопада 2018 року про закриття провадження підлягає скасування з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року - скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
В.В. Файдюк