Справа № 640/8857/19 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.
30 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
за участю
секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,
представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2019 року (суддя Маруліна Л.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного управління Служби безпеки України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військово-медичного управління Служби безпеки України, у якому просила:
- визнати неправомірними дії Військово-медичного управління Служби безпеки України щодо відмови у наданні послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги у ВМУ СБУ;
- зобов'язати Військово-медичне управління Служби безпеки України відновити надання ОСОБА_1 послуг з медичного обслуговування та медичної допомоги у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у відкритті провадження відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року а справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що реалізовуючи надане відповідачеві повноваження щодо зняття з медичного обліку, відповідач прийняв управлінське рішення про зняття позивача з медичного обліку, про що повідомив позивача листом № 20/н-60/89/17 від 02.05.2019, а тому, відповідач здійснює управлінські функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір, що є необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень, і таким чином оскаржувані дії, вчинені відповідачем, саме як суб'єктом владних повноважень, під час здійснення управлінських функцій у межах законодавчо-визначеної компетенції.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивачем оскаржується припинення її медичного обслуговування у Військово-медичному управлінні Служби безпеки України.
В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає, що вона зареєстрована та постійно проживає за адресою АДРЕСА_1 , є громадянкою Російської Федерації, одружена з громадянином України ОСОБА_2 , який відповідно до наказу Служби безпеки України від 07.11.2009 року №1618-ос звільнений з військової служби у запас Служби безпеки України. Починаючи з серпня 1996 року і до квітня 2019 року позивач перебувала на медичному обліку (обліковий реєстраційний номер 14512 / 2 ЧС) та отримувала медичне обслуговування у Центральній поліклініці ВМУ СБУ, однак, у квітні 2019 року посадові особи Центральної поліклініки ВМУ СБУ відмовили позивачеві у медичному обслуговуванні у зв'язку з тим, що позивач не перебуває у громадянстві України.
Не погодившись з такими діями позивач звернулась до відповідача із заявою від 08.04.2019, у якій вимагала припинити протиправні дії.
Відповідач листом від 02.05.2019 №20/н-60/89/17 відмовив у задоволенні заяви, мотивуючи свою відмову посиланням на підпункт 7 пункту І розділу II Інструкції про організацію медичного забезпечення у Службі безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 21 грудня 2017 року №740, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 січня 2018 року за №78/31530), відповідно до якого на медичному обліку у закладах охорони здоров'я СБУ мають право перебувати громадяни України.
Позивач зазначає, що зазначені дії відповідача є протиправними і такими, що грубо порушують її права, передбачені Конституцією України та законами України.
Відмовляючи у відкритті провадження суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов не пов'язаний з проходженням публічної служби, позивач не є державним службовцем, а відповідач, по відношенню до позивача, не виконує владних управлінських функцій, і зазначене унеможливлює кваліфікацію даного спору як адміністративного. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спід підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, в якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із визначенням, викладеним у пункті 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначається, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, розуміють будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не відносяться до законодавчих повноважень та повноважень здійснювати правосуддя.
У листі Верховного Суду України від 26 грудня 2005 року №3.2.-2005 зазначено, що справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне (Постанова Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 8).
Відповідно до п.6 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про Службу безпеки України» Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Згідно пункту 5 розділу 1 Інструкції про організацію медичного забезпечення у Службі безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 21 грудня 2017 року № 740 (далі - Інструкція), передбачено, що організація і управління у сфері охорони здоров'я в системі СБУ здійснюються ВМУ СБУ.
Згідно п. 9 розділу IV Інструкції особи, які не перебувають на медичному обліку у закладах охорони здоров'я СБУ, обслуговуються у цих закладах на договірних засадах.
Так, позивачем оскаржується припинення її медичного обслуговування у Військово-медичному управлінні Служби безпеки України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, по відношенню до позивача, не є суб'єктом владних повноважень та не здійснює владних управлінських функцій, в даному випадку позивач звертається до суду за захистом порушеного цивільного права (на охорону здоров'я, медичне обслуговування), отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
В даному випадку сторони не знаходяться у правовідносинах, які характеризуються юридичною підпорядкованістю, нерівністю сторін зумовленою виконання відповідачем управлінської функції.
Зазначене унеможливлює кваліфікацію даного спору як адміністративного.
Щодо доводів апелянта про те, що особливості розгляду даної категорії справ встановлені ст. 263 КАС України (зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України) та чинний КАС України містить пряму вказівку на те, що справи з оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з питань надання соціального захисту належить до юрисдикції адміністративним судів, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскільки в даному випадку Військово-медичне управління Служби безпеки України по відношенню до позивача не надає соціальні послуги та позивачем не оскаржується відмова відповідача у наданні соціального захисту, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги за типами поділяються на: 1) прості соціальні послуги, що не передбачають надання постійної або систематичної комплексної допомоги (інформування, консультування, посередництво, надання притулку, представництво інтересів тощо); 2) комплексні соціальні послуги, що передбачають узгоджені дії фахівців з надання постійної або систематичної комплексної допомоги (догляд, виховання, спільне проживання, соціальний супровід, кризове втручання, підтримане проживання, соціальна адаптація, соціальна інтеграція та реінтеграція тощо); 3) комплексні спеціалізовані соціальні послуги, що надаються певній категорії отримувачів соціальних послуг (ВІЛ-інфікованим особам, особам із залежністю від психотропних речовин, особам, які постраждали від торгівлі людьми, біженцям, особам із психічними розладами та іншим); 4) допоміжні соціальні послуги, що надаються у вигляді натуральної допомоги (продукти харчування, предмети і засоби особистої гігієни, санітарно-гігієнічні засоби для прибирання, засоби догляду, одяг, взуття та інші предмети першої необхідності, організація харчування, забезпечення паливом тощо) та технічних послуг (транспортні послуги, переклад жестовою мовою тощо).
Крім того, суд зазначає, що соціальний захист являє собою систему суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо), що в даному випадку не пов'язано зі спірними правовідносинами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, оскільки даний спід підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції вірно відмовив у відкритті провадження.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2019 року судом апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції позивачем в апеляційній скарзі не наведено, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 30 липня 2019 року.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов