Справа № 826/7091/18 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
29 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: не зазначена) у справі за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 21 грудня 2017 року з урахуванням періодів роботи на посаді вихователя в яслах - садку з 01 серпня 1987 року по 15 вересня 1992 року, на посаді вчителя української мови та літератури з 01 вересня 1993 року по 01 вересня 2005 року, на посаді керівника гуртка з 01 вересня 2005 року по 01 червня 2006 року, на посаді методиста ІІ категорії та керівника гуртка з 01 червня 2006 року по 17 квітня 2012 року, на посаді керівника гуртка та методиста ІІ категорії, керівника гуртка з 17 квітня 2012 року по 20 грудня 2017 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлене протоколом № 11549 від 28 березня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 21 грудня 2017 року у відповідності до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання до вчинення певних дій, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що дискреційні повноваження при вирішенні питання про призначення пенсії відсутні.
Відзив до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зважає на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до якої додано відповідний пакет документів, який прийнято та зареєстровано за № 2874/11549.
З розрахунку стажу, складеного Правобережним об'єднаним управління Пенсійного фонду України в місті Києві, вбачається, що загальний трудовий стаж позивача з 01 вересня 1980 року по 30 листопада 2017 року становить 35 років 5 місяців 12 днів, а трудовий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 26 років 5 місяців 6 днів та включено період роботи позивача, як працівника освіти, у наступні періоди:
1) з 10 жовтня 1984 року по 18 серпня 1986 року - 1 рік 10 місяців 9 днів;
2) з 01 серпня 1987 року по 15 вересня 1992 року - 5 років 1 місяць 15 днів;
3) з 16 вересня 1992 року по 30 червня 2000 року - 7 років 9 місяців 16 днів;
4) з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року - 3 роки 6 місяців 0 днів;
5) з 01 січня 2004 року по 01 вересня 2005 року - 1 рік 8 місяців 1 день;
6) з 02 вересня 2005 року по 31 серпня 2006 року - 1 рік о місяців 0 днів;
7) з 17 квітня 2012 року по 11 жовтня 2017 року - 5 років 5 місяців 25 днів.
З копії протоколу № 11549 від 28 березня 2018 року вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю у останньої такого права.
Листом Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 04 квітня 2018 року за вих. № 18160/07 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного стажу роботи, що дає право на цей вид пенсії.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі- Закон № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 7 Закону № 1788 передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (статті 51 Закону № 1788).
Положеннями статті 52 вказаного Закону встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, у тому числі, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців.
У період роботи з 01 вересня 2006 року по 31 серпня 2012 року позивач займала посаду методиста ІІ категорії та керівника гуртка, а з 01 вересня 2012 року по 20 грудня 2017 року - посаду керівника гуртка.
У відповідності до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМ України від 4 листопада 1993 р. № 909, посада керівника гуртків у позашкільних навчальних закладах відноситься до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
В свою чергу, сторонами по справі не заперечується, що Центр дитячої та юнацької творчості Солом'янського району міста Києва відноситься до комунального позашкільного закладу.
Натомість, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відмові відповідача, оформлені протоколом № 11549 від 28.03.2018 р., не зазначено конкретних періодів стажу позивача, що не були враховані та нормативно правового обґрунтування такої відмови.
У відповідності до п. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 4 вказаної норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд обгрунтував таку необхідність встановленими обставинами у справі: відповідачем з невідомих причин та без будь-якого правового обґрунтування на власний розсуд зараховано до трудового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років період роботи позивача на посаді керівника гуртка та методиста у період з 17 квітня 2012 року по 31 серпня 2017 року та на посаді керівника гуртка - з 01 вересня 2017 року по 11 жовтня 2017 року, але не зараховано періоди роботи на таких же посадах у періоди з 01 вересня 2006 року по 16 квітня 2012 року та з 12 жовтня 2017 року по 20 грудня 2017 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідачем не повно та не всебічно розглянуто документи, які були подані ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Зважаючи на це, суд першої інстанції прийшов до висновку про передчасність заявлених позовних вимог та необхідність зобов'язання відповідача повторно розглянути документи.
В свою чергу, апелянт жодним чином не обґрунтувала, чому такий висновок суду першої інстанції є помилковим.
Рекомендацією Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року № R (80) 2 (далі - Рекомендація R (80) 2) визначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень.
При цьому, за позицією Європейського суду з прав людини щодо судового контролю за дискреційними адміністративними актами, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки»; п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства»; п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру»; п. 47-56 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії»).
Зважаючи на те, що суд першої інстанції в межах достатності підстав для скасування оскаржуваної відмови повну перевірку відповідності поданих позивачем документів не здійснював, колегія суддів приходить до висновку про правомірність зобов'язання відповідача повторно розглянути подані документи.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують позицію суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відсутні також підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 139 КАС України.
У відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач О. О. Беспалов
Суддя В. Ю. Ключкович
Суддя А. Б. Парінов
(Повний текст постанови складено 29.07.2019 року)