Справа № 640/222/19 Суддя першої інстанції: Погрібніченко І.М.
24 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Сорочка Є.О.
Федотова І.В.
при секретарі Білоус А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 вересня 2018 року № 0257201304 та від 05 жовтня 2018 року № 0281391304.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києва від 30 січня 2017 року № 0003921304, від 06 вересня 2018 року № 0257201304 та від 05 жовтня 2018 року № 0281391304.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, у якій зазначаючи про невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення вимог процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваних позивачем та скасованих судом податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати військового збору ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), за результатами якої складено Акт № 1283/26-15-13-04-28.
Відповідно до висновків акту вбачається, що податковим органом встановлено порушення ОСОБА_1 . п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, яке полягає у тому, що позивачем сплачено самостійно визначену суму військового збору в розмірі 3750 грн 20 коп. з затримкою на 1 день.
Копію вказаного акту надіслано на адресу позивача, та отримано ОСОБА_1 22 серпня 2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
06 вересня 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняло податкове повідомлення-рішення № 0257201304, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з військового збору, визначеного п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України у розмірі 3750 грн. 20 коп. на 1 календарний день, на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 375 грн 02 коп.
Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 21 вересня 2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Також, 10 вересня 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, про що було складено Акт № 1433/26-15-13-04-28 (декларація про майновий стан і доходи за 2016 рік).
Висновками даного акту встановлено порушення:
- п. 179.7 ст. 179 Кодексу, відповідно до якого фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації:
- пункт 57.3 ст. 57 Кодексу, відповідно до якого у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У акті контролюючим органом зафіксовано порушення сплати самостійно узгодженого зобов'язання, визначеного в декларації від 28 липня 2017 року № 1700093555 на суму 77679 грн 00 коп. на 365 днів та порушення сплати визначеного податковим органом у податковому повідомлені-рішення зобов'язання на суму 4 269 грн 51 коп. на 132 дні.
Копію даного акту надіслано на адресу позивача, та отримано останнім 24 вересня 2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
За результатами розгляду заперечення на акт перевірки від 10 вересня 2018 року № 1433/26-15-13-04-28, Головне управління ДФС у м. Києві рішенням від 05 жовтня 2018 року № 58992/С/26-15-13-04-20, висновки вказаного акту залишено без змін, заперечення - без задоволення.
05 жовтня 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0281391304, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, визначеного п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України у розмірі 8 796 грн 45 коп. на 365 та 132 календарних днів, на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, до позивача застосовано штраф у розмірі 20 % на суму 1 759 грн 29 коп.
Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 18 жовтня 2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Вважаючи зазначені вище податкові повідомлення-рішення від 06 вересня 2018 року № 0257201304 та від 05 жовтня 2018 року № 0281391304 протиправними позивач звернулась з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення відповідач діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Тобто, у зв'язку з набранням чинності з 01 січня 2017 року змін до Податкового кодексу України (Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII), зокрема і до ст. 75, предметом камеральної перевірки може бути своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
Відповідно до п. 54.1, п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, встановлених п.п. 54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 54.5 Податкового кодексу України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно з п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Водночас п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.
З наданої відповідачем інтегрованої картки ОСОБА_1 , вбачається, що нею було подано до податкового органу податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, 2016 та 2017 рік.
Внаслідок проведеної відповідачем камеральної перевірки своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року № 0003921304, від 06 вересня 2018 року № 0257201304 та від 05 жовтня 2018 року № 0281391304.
Відповідно до податкового-повідомлення-рішення від 06 вересня 2018 року № 0257201304 позивачу визначено суму штрафних санкцій у зв'язку з несплатою грошового зобов'язання, у термін, встановлений п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України.
Зокрема, відповідно до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 27 квітня 2016 року ОСОБА_1 подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб - 42695 грн 06 коп.. та військового збору - 3750 грн 23 коп.
Позивачем, зазначені суми військового збору та податку на доходи фізичних осіб сплачено 01 серпня 2016 року, про що надано меморіальні ордери №№ МАВ 98150 та МАВ98164.
Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем строку сплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання за поданою податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2015 рік на 1 календарний день, з огляду на те, що граничний строк сплати якого закінчився 31 липня 2016 року.
Однак, колегія суддів вважає зазначений висновок податкового органу хибним з огляду на те, що кінцевою датою виконання податкового зобов'язання відповідач визначив вихідний день - неділю 31 липня 2016 року.
Натомість, у відповідності до ст. 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у ст. 4 Податкового кодексу України.
З огляду на зазначені вище норми права, колегія суддів вважає, що здійснення позивачем сплати податку у перший робочий день після вихідного, тобто 01 серпня 2016 року, свідчить про недопущення платником податків порушення правил сплати (перерахування) податку та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності.
Відповідно, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що податкове повідомлення-рішення № 0257201304 від 06 вересня 2018 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 375 грн 02 коп., прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві без з'ясування обставин щодо своєчасної сплати позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов'язання, що свідчить про його протиправність та є підставою для скасування даного рішення відповідача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01 грудня 2016 року Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, за результатами якої складено акт № 10671/26-51-13-04, висновками якого встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначеного п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України у розмірі 42695 грн 10 коп. на 1 календарний день, на підставі ст. 126 Податкового кодексу України, до позивача податковим повідомленням-рішенням від 30 січня 2017 року № №0003921304 застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 4 269 грн 51 коп.
Як зазначає, відповідач, акт камеральної перевірки від 01 грудня 2016 року № 10671/26511304 та податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року № 0003921304 було направлено на адресу ОСОБА_1 , втім були повернуті з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Отже, податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року № 0003921304 позивач не отримувала.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є скасування не лише податкового повідомлення-рішення від 06 вересня 2018 року № 0257201304, а й податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2017 року № 0003921304, оскільки такі рішення були прийняті на підставі результатів камеральної перевірки своєчасності сплати узгоджених сум податку на доходи фізичних осіб згідно поданої податкової декларації про майновий стан і доходи № 1600036327 від 27 квітня 2016 року, які відображені в акті податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, які не підтверджено під час судового розгляду справи.
Стосовно ж податкового повідомлення-рішення від 05 жовтня 2018 року № 0281391304, яким до позивача засновано штраф у розмірі 20 % (1 759 грн 29 коп.) за затримку сплати податкового зобов'язання, визначеного фізичною особою у декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та визнаного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішення від 30 січня 2017 року № 0003921304 на загальну суму 8796 грн 45 коп., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2016 року ОСОБА_1 подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб 77 679 грн 00 коп. та військового збору 6473 грн 25 коп.
Позивачем, згідно наданих меморіальних ордерів №№ МАВ 778752 та МАВ 780595 сплачено зазначену вище суму військового збору та податок на доходи фізичних осіб у розмірі 45000 грн 00 коп.
При цьому, податок на доходи фізичних осіб у розмірі 32 679 грн 00 коп. сплачено відповідно до меморіального ордеру № МАВ 795256 від 31 липня 2017 року.
19 червня 2018 року позивачем подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб - 91648 грн 08 коп. та військового збору 7 637 грн 00 коп.
Згідно наданої інтегрованої картки позивача, вказані суми було сплачено 31 липня 2018 року.
Відповідно, ОСОБА_1 податкові зобов'язання, визначені у декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та 2017 рік сплачено в строки, передбачені п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України.
Однак, на переконання відповідача враховуючи те, що станом на 31 липня 2018 року в ІКП за ОСОБА_1 обліковувався податковий борг у сумі 4 526 грн 95 коп., то сплачена сума податкового зобов'язання в сумі 77 679 грн 00 коп. була зарахована частково в рахунок погашення податкового боргу відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, а потім в рахунок погашення податкового зобов'язання згідно поданої декларації за 2016 рік.
Вказані вище обставини були підставою для висновку податкового органу про порушення сплати самостійно узгодженого зобов'язання, визначеного в декларації від 28 липня 2017 року № 1700093555 на суму 77679 грн 00 коп. на 365 днів та порушення сплати визначеного податковим органом у податковому повідомлені-рішення зобов'язання на суму 4269 грн 51 коп. на 132 дні.
Разом з тим, враховуючи, що під час судового розгляду справи встановлено протиправність та податкових повідомлень-рішень від 30 січня 2017 року № 0003921304 та від 06 вересня 2018 року № 0257201304, та відсутність у зв'язку з цим станом на 31 липня 2018 року податкових зобов'язань за податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2015 рік та за податковим повідомленням-рішенням від 30 січня 2017 року № 0003921304, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05 жовтня 2018 року № 0281391304.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи, що під час розгляду справи встановлено протиправність вказаних вище податкових повідомлень рішень, колегія суддів також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для їх скасування.
Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Літвіна
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов
Повний текст постанови виготовлено 29 липня 2019 року.