Справа № 620/1155/19 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
29 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюк В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області про визнання протиправними дій Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 недоотриманих сум страхових виплат за квітень-травень 2017 року; зобов'язання Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області виплатити на користь ОСОБА_1 , як члена сім'ї померлого ОСОБА_2 , недоотримані страхові виплати за квітень-травень 2017 року у сумі 4727,04 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року адміністративний позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З урахуванням частини другої статті 12 КАС України, а також беручи до уваги, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 був внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.12.2017 №0000433952 (а.с.39).
З 01.06.2001 ОСОБА_2 перебував на обліку у Фонду соціального страхування України в Луганській області, а з 01.12.2014 в Кремінському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, як застрахована особа та отримував страхові виплати, у зв'язку з настанням страхового випадку 09.06.1999, а саме: професійного захворювання згідно висновку МСЕК від 31.08.1999.
З листа Кремінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області випливає, що на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.03.2017 №37, згідно пункту 2, пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та у зв'язку з відсутністю ОСОБА_2 за фактичним місцем проживання щомісячні страхові виплати припинені з 01.04.2017 (а.с. 22, 23, 50, 62).
Рішенням комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради від 29.12.2017, протокол №52 призначено ОСОБА_2 страхові виплати відповідно списку Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області №1 від 18.12.2017, з дня видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи 11.12.2017 (а.с.44).
Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 10.01.2018 №2508/24129/24129/1 "Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати" продовжено ОСОБА_2 з 01.12.2017 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 2363,52 грн. Виплати проводити з 01.12.2017 безстроково (а.с.46).
Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 11.01.2018 №2508/24129/24129/2 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.01.2018" призначено ОСОБА_2 з 01.01.2017 щомісячну страхову виплату в розмірі 2684,00 грн. Виплати проводити безстроково. (а.с.47)
Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 19.02.2018 №2508/24129/24129/3 "Про призначення доплати" призначено доплати страхових виплат потерпілому Єлінському за березень 2017 року в розмірі 451,29 грн; за червень -листопад 2017 року у сумі 2363,52 грн щомісячно, всього доплатити 14632,41 грн (а.с.51).
Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 06.03.2018 №2508/24129/24129/4 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.03.2018" призначено потерпілому ОСОБА_2 щомісячну страхову виплату у сумі 3220,80 грн з 01.03.2018, безстроково (а.с.52).
Судом також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.02.2019 серії НОМЕР_1 (а.с.26).
Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 05.02.2018 №2508/24129/24129/6 "Про припинення щомісячної страхової виплати" припинено потерпілому ОСОБА_2 щомісячну страхову виплату з ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із зняттям з обліку страхового випадку потерпілого, причина зняття - смерть потерпілого (а.с.54).
Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 17.06.1972 по день його смерті, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 17.06.1972 серії НОМЕР_2 (а.с. 12,13).
На звернення позивача щодо сплати їй, як дружині померлого, щомісячних страхових виплат за квітень-травень 2017 відповідач листом від 22.02.2019 № 02-09/605 відмовив у проведенні виплати, мотивувавши відмову відсутністю затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку виплати таких сум, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365" (а.с. 11).
Вважаючи протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Чернігівській області щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 недоотриманих сум страхових виплат за квітень-травень 2017 року остання звернулась до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105-XIV).
Згідно частини 1 статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Частинами 4, 5 та 7 статті 47 Закону №1105-XIV встановлено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Відповідно до частини 10 статті 47 Закону №1105-XIV належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Статтею 27 Закону України від 14.01.1998 №16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон №1706-VII).
Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону№1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Водночас частиною першою статті 3 вказаного Закону встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
За правилами статті 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8.06.2016 №365 (далі - Порядок №365).
Пунктом 12 Порядку №365 передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі, зокрема, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Згідно пунктів 15 та 16 Порядку №365 поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, припинених відповідно до підпункту 2 пункту 12 цього Порядку, здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. У разі прийняття позитивного рішення комісією згідно з пунктом 15 цього Порядку соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат. Комісія може прийняти рішення про поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі з місяця припинення таких виплат у разі, коли така особа перебуває у складних життєвих обставинах і з поважних причин не виконала вимоги структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, передбачені пунктами 6 і 7 цього Порядку. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Підставою відмови позивачу щодо сплати їй, як дружині померлого, щомісячних страхових виплат за квітень-травень 2017, зазначеною у листі відповідача від 22.02.2019 № 02-09/605 була відсутність порядку виплати таких сум, затвердженого Кабінетом Міністрів України як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365" (а.с.11).
Проте суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність порядку виплати таких сум, затвердженого Кабінетом Міністрів України не може бути підставою для відмови позивачу у виплаті недоотриманих щомісячних страхових виплат ОСОБА_2 за квітень - травень 2017 у сумі 4727,04 грн, оскільки неприйняття нормативно-правового акту Кабінетом Міністрів України не може впливати на реалізацію права позивача, як члена сім'ї, встановленого частиною 10 статті 47 Закону №1105-XIV на отримання належних сум страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені померлому ОСОБА_2 .
У відзиві відповідач посилається також на обставину припинення виплати щомісячних страхових виплат у зв'язку з відсутністю ОСОБА_2 за фактичним місцем проживання з 01.04.2017, на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.03.2017 №37, а тому страхові виплати останньому не призначались за квітень - травень 2017 року на підставі пунктів 15 та 16 Порядку №365.
Поряд з цим суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 46 Закону №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.
Порядок №365 не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлені Конституцією України та законодавчими актами вищої юридичної сили.
Суд зауважує, що до Закону №1105-XIV та Закону №16/98-ВР не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність особи за місцем проживання.
Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до приписів частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, дійшов висновку, про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону №1105-XIV та не застосовує підзаконні нормативні акти, які йому суперечать.
Водночас, законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Припинення страхових виплат можливе лише за умови прийняття відповідачем відповідного рішення та лише з підстав, визначених статтею 46 Закону №1105-XIV.
В спірному випадку жодна з підстав припинення страхових виплат, що встановлені частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV, відповідачем не застосована та не доведена.
Беручи до уваги, що належні ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати за квітень-травень 2017 року у сумі 4727,04 грн. не були виплачені з вини відповідача, вони мають бути сплачені позивачу, як члену сім'ї померлого ОСОБА_2.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя В.В.Файдюк
суддя Є.В.Чаку