П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/6238/19
Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Рябоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2019 року по справі за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, -
12 квітня 2019 року громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду міста Одеси із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження.
В обґрунтування позову зазначив, що 03.04.2019 року головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення ГУ ДМС в Одеській області Караєм Максимом Юрійовичем було прийнято рішення №229 про примусове повернення в країну походження громадянина Сирії ОСОБА_1 . Відповідно до рішення повивача зобов'язано в строк до 02 травня 2019 року покинути територію України. Позивач зазначив, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню з наступних підстав. Позивач є уродженцем Сирії, та не може повернутися до країни походження через небезпеку для свого життя та здоров'я. При прийнятті рішення Відповідач дійшов висновку, що: відсутні підстави вважати, що після повернення до країни громадської належності можуть бути порушені основні права та свободи Позивача. Дане рішення було прийняте без врахування інформації по країні походження. В рішенні №229 від 03.04.2019 року взагалі відсутні будь які посилання на інформацію по країні походження. Таким чином, рішення про примусове повернення прийнято з порушенням ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», без урахування останньої інформації щодо ситуації в Сирії. У разі повернення позивача до Сирії йому загрожує небезпека. Також оскаржуване рішення прийнято з порушенням ст. 51 Конституції України. Окрім неможливості примусового повернення Позивача до країни походження, де його життю, здоров'ю, безпеці та свободі загрожуватиме небезпека, таке примусове повернення унеможливлюється також через порушення ним прав Позивача на сімейне життя та інтересів дитини. Так у рішенні про примусове повернення зазначено, що: «на території України перебуває родина фігуранта, а саме жінка, син», отже даний факт не заперечується Відповідачем. Позивач вважає, що дані обставини додатково вказують на неможливість його повернення до країни походження з оглядом на наступні обставини. Відповідач прямо зазначив що Позивач має на території України неповнолітню дитину, що свідчить про те, що у разі видворення Позивача, дитина залишиться без батька. Отже, при прийнятті рішення про примусове повернення Відповідач не врахував вищенаведені обставини, і тому дане рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Також відповідачем не було враховано останню практику Верховного суду, відповідно якої зазначено, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй державним-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Таким чином, рішення відповідача є протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2019 року адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення № 229 від 03.04.2019 року, затверджене заступником начальника ГУДМС України в Одеській області Максименко А.В., про примусове повернення до країни походження іноземця або особи без громадянства - громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно ухвалено із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправомірно визначив статус ОСОБА_1 «шукач захисту», хоча жодного відношення до зазначеного статусу позивач не має.
Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було встановлено наявності обставин, передбачених ст.ст. 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які забороняють примусове повернення позивача. Крім того, відсутні підстави вважати, що позивач підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, доводи апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, уродженцем м. Хама.
Позивач прибув до України у 2012 році, легально, за паспортним документом громадянина Сирії, який був втрачений. Перебуваючи на території України, отримав новий паспорт серії № НОМЕР_1 (строком дії 01.06.2018-31.05.2020) виданим посольством Сирії у місті Києві.
03.04.2019 року під час проведення профілактичних заходів, працівниками ГУ ДМС в Одеській області, спільно з співробітниками УСБУ в Одеській області, за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, було виявлено громадянина СиріїОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
03.04.2019 року за порушення ч.1 ст. 203 КУпАП, що виразилось у порушенні правил перебування іноземців в України, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, стосовно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД №007620 та постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МОД №0077620 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на суму 1 700 грн..
Відносно позивача 03.04.2019 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області було прийнято рішення №229 про примусове повернення в країну походження та зобов'язано його покинути територію України у термін до 02.05.2019 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Зазначав, що вказане рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, при цьому виходить із наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI ( далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 25 Закону України від 22.09.2011 року № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі прийняття рішення про добровільне повернення іноземцю та особі без громадянства, зазначеним у частинах першій і другій цієї статті, видається довідка про особу, яка добровільно повертається. Зазначена довідка є підставою для тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України на строк до завершення процедури добровільного повернення. У разі завершення процедури добровільного повернення така довідка вилучається або визнається недійсною.
За приписами частини першої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 ст. 26 Закону №3773-VI).
Статтею 31 Закону № 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Аналіз наведених нормвказує на те, що підставою для прийняття рішення про примусове повернення позивача є перебування іноземця на території України з порушенням чинного законодавства, у тому числі, за відсутності паспортного документа та документа, що дозволяє перебування на території України, законних джерел існування тощо.
В свою чергу, виключенням щодо примусового повернення іноземця до країни громадянської належності є наявність обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі за віросповіданням, національністю, громадянством (підданством), належністю до певної соціальної групи або за політичних переконань, загроза у жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводження чи покарання тощо у разі повернення до країни походження.
Як зазначив позивач в позові, повернутись до Сирії він не може через війну в країні.
22 жовтня 2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа "Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття "біженець" за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.
За змістом пунктів 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27 жовтня 2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисячу осіб.
У пункті 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до пункту 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.
Отже, на теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
ЄСПЛ у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
В свою чергу, побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки ситуація в країні походження позивача (Сирії), в розумінні вище наведених положень Закону - є виключенням щодо його примусового повернення до Сирії, за наявності встановлених обставин, що свідчать про загрозу його життю або свободі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, про відсутність обставин, передбачених ст.ст. 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які забороняють примусове повернення позивача до країни походження та відсутність підстав вважати, що позивач підпадає під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень матеріального або процесуального права при вирішенні справи, а наведені в скарзі доводи не спростовують висновків суду, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 272, 288, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 05 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 30 липня 2019 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук