про закриття провадження у справі
29 липня 2019 року 320/6342/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Колективного підприємства "Васильківська шкіряна фірма" до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Колективне підприємство "Васильківська шкіряна фірма" з позовом до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 21.01.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.01.2019 за обґрунтованим клопотанням сторони зупинено провадження у справі до 18.03.2019.
В подальшому питання про поновлення провадження у справі не одноразово відкладалось з 18.03.2019 до 22.04.2019, з 22.04.2019 до 20.05.2019, з 20.05.2019 до 12.06.2019 та з 12.06.2019 до 29.07.2019.
29.07.2019 представник позивача подав до суду клопотання в якому просив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження. Представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На підставі зазначених процесуальних норм, враховуючи клопотання представника позивача, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи суд вважає, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини виникають із житлових відносин, якими охоплюються питання обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, користування житловими приміщеннями державного або приватного фонду, в тому числі службовими житловими приміщеннями, забезпечення житлових прав наймача та членів його сім'ї, зокрема й безкоштовного отримання житла у власність, зміни статусу житлового приміщення тощо.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …. Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Згідно з ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вказаних норм вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад.
Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.
Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового чи немайнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З метою забезпечення правильного й однакового визначення юрисдикції адміністративних судів Пленум Вищого адміністративного суду 20.05.2013 року прийняв постанову №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», в якій судам надані такі роз'яснення: «…Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.».
01.03.2013 року, з метою реалізації конституційних гарантій права на судовий захист, унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при вирішенні питання юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ, керуючись статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ прийняв постанову №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», якою судам надано такі роз'яснення: «… Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.... У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).».
Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Органи місцевого самоврядування можуть бути, як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.
Предметом розгляду у даній справі є скасування рішень виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області від 28.08.2018 №309 "Про скасування рішення виконавчого комітету від 29.08.2008 № 416 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №418 від 27.12.1982 року "Про розподіл квартир в новозбудованому 60-квартирному будинку виробничого шкіряного об'єднання ім. Жовтневої революції по вул. Набережній, 1 м. Василькова" та від 25.09.2018 №347 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради №309 від 28.08.2018 року "Про скасування рішення виконавчого комітету від 29.08.2008 № 416 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №418 від 27.12.1982 року "Про розподіл квартир в новозбудованому 60-квартирному будинку виробничого шкіряного об'єднання ім. Жовтневої революції по вул. Набережній , 1 м. Василькова ".
Таким чином, з аналізу позовної заяви та наявних у справі матеріалів вбачається, що фактичною підставою для звернення позивача до суду є визначене законодавством її право на житло.
Статтею 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст 31 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Згідно ст 33 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Статтею 42 ЖК УРСР визначено, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першою статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
З аналізу вимог статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, оскільки за своєю правовою природою надання безоплатно житла стосується захисту житлових прав особи.
При цьому, зважаючи на обґрунтування, які позивач наводить у якості підстав для звернення до суду, - даний спір виник щодо зобов'язання відповідача вчинити дії з метою надання особам КП "Васильківська шкіряна фірма" у власність майна, не пов'язані з реалізацією владних управлінських функцій, а спірні правовідносини виникли у житлових правовідносинах, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.
Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з житлових правовідносин.
Житлові спори - особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).
Таким чином, зважаючи на те, що спірні правовідносини мають приватноправовий характер та пов'язані безпосередньо з житловими правами осіб КП "Васильківська шкіряна фірма", а предметом судового захисту, фактично, є питання, які стосуються особистих немайнових прав осіб позивача у сфері житлових правовідносин, в яких відповідач не здійснює владних управлінських функцій, а діє як суб'єкт, повноваження якого регулюються положеннями Житлового кодексу, - то такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак адміністративної справи і, відповідно, не може вирішуватись адміністративним судом.
Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У цьому випадку той факт, що відповідачами є виконавчий комітет Васильківської міської ради - не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, відтак має вирішуватися судом за правилами ЦПК України.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах щодо неможливості розгляду в порядку адміністративного судочинства спорів щодо захисту житлових прав з боку визначених відповідачами суб'єктів владних повноважень, які підлягають розгляду в межах цивільного судочинства, - викладено в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №6-14цс16, постанові Верховного суду від 02.04.2019 року у справі №826/20130/15 та в ряді постанов Великої Палати Верховного Суду: від 18.04.2018 року у справі №806/104/16, від 03.10.2018 року у справі №757/37024/15-а, від 03.04.2019 року у справі №826/11308/18
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому позиція Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду - є обов'язковою для врахування судом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі та обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Така ж правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 27.05.2008 року у справі №21-1540во06 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №11-124апп18.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (право на повноважний суд), ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Враховуючи, що спір пов'язаний із захистом житлового права позивача, - Київський окружний адміністративний суд - не є встановленим законом судом щодо розгляду приватно-правового спору про захист права конкретної фізичної особи на житло.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 1 статті 239 КАС України передбачено, що у якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Відповідно до ч.2 ст.239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Вищенаведені норми законодавства і фактичні обставини існуючого спору, встановлені під час підготовчого провадження, свідчать про те, що дані вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства згідно правил підсудності, визначених ЦПК України, та виключають можливість вирішення судом даного спору в порядку адміністративного судочинства, - а тому провадження в адміністративній справі підлягає закриттю.
При цьому суд звертає увагу на те, що з огляду на висновки Європейського суду з прав людини, - розгляд цієї справи Київським окружним адміністративним судом по суті, незалежно від змісту прийнятого рішення суду, безумовно призведе до порушення прав усіх учасників справи, більше того, в силу положень статей 319 та 354 КАС України - порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної/касаційної скарги.
Водночас, беззаперечно, враховуючи статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та положення ч.1 ст.239 КАС України, наявність підстав для закриття провадження у справі в порядку адміністративного судочинства - покладає на суд обов'язок роз'яснити позивачу, з метою уникнення недопущення порушення її ж прав на доступ до правосуддя та розгляд спору повноважним судом, - право на належний та реальний спосіб захисту її прав в порядку, визначеному законом, - тобто, в порядку цивільного судочинства.
Беручи до уваги наведену норму, суд роз'яснює позивачу, що він вправі звернутися з позовом до місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 238, 243, 248 КАС України, суд
1. Закрити провадження в адміністративній справі №320/6342/18 за позовом Колективного підприємства "Васильківська шкіряна фірма" до Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про визнання протиправними та скасування рішень.
2. Роз'яснити, що позивач має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства із заявою в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі. .
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.