27 червня 2019 року Справа № 280/1418/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 35)
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд.17, код ЄДРПОУ 21708016)
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (29013, м.Хмельницький, вул.Кам'янецька, буд.82, офіс 2, код ЄДРПОУ 39140702)
про: зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - відповідач), третя особа-1 (на стороні відповідача): Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-2 (на стороні позивача): Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", в якому позивач просить cуд:
-зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича надати Державній організацій "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" до переліку рахунків вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та подати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів у сумі 40000,00 грн. для внесення даних щодо неї до Загального Реєстру вкладників ПАТ "Банк Михайлівський", які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 19.05.2016 року на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 відкритий в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» переведені кошти у сумі 40000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000221095 від 13.04.2016». 15.02.2019 року позивачем отримано листа від ПАТ «Банк Михайлівський», в якому повідомлено про нікчемність правочину/транзакції та з огляду на це не була включена до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів. ОСОБА_1 вважає, що дана відмова відповідача про не включення його до загального реєстру вкладників є неправомірною та суперечить вимогам чинного законодавства. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву (вх. №20843 від 22.05.2019), в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначив, що передумовою включення фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу до загального реєстру вкладників неплатоспроможного банку, є наявність укладеного договору з небанківською фінансовою установою через банк, що виступив повіреним за відповідним договором. Тобто, станом на дату розгляду справи, в межах граничної суми відшкодування коштів за вкладами Фондом виплачуються як суми вкладів у розумінні статті 2 Закону № 4452-VІ, так і суми коштів, прирівняних до вкладів відповідно до пункту 15 Перехідних положень Закону № 4452-VІ. Вказує, що між позивачем та TOB «Інвестиційно-розрахунковий центр» було укладено Договір позики, за умовами якого кошти позивача були передані у власність TOB «Інвестиційно-розрахунковий центр». Укладений Договір позики є двостороннім, укладений позивачем безпосередньо з TOB «Інвестиційно-розрахунковий центр», без участі Банку як повіреного, а кошти, що вносились/отримувались за такими договорами по своїй природі не є вкладом згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону № 4452-VI. Отже, гарантії Закону № 4452-VІ не поширюються на ситуацію з позивачем. Просив відмовити в задоволені позовних вимог.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб до суду надіслав відзив (вх.№20394 від 21.05.2019), відповідно до яких зазначає, що у Фонду гарантування відсутні будь-які первинні документи по вкладникам і тому при складанні Загального реєстру використовуються виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою Переліку вкладників. Законодавство не покладає обов'язок на Фонд враховувати під час складання Загального реєстру інші документи, окрім Переліку вкладників. Перелік вкладників, який складається уповноваженою особою та Загальний реєстр вкладників, який затверджується Фондом гарантування, є різними за суттю, змістом та призначенням документами. Перелік складається уповноваженою особою Фонду, а Загальний реєстр вкладників формується та затверджується Фондом на підставі Переліку. Перелік, який складається уповноваженою особою, по суті має характер попереднього документу, який надалі у формі Загального реєстру затверджується Фондом гарантування. З наведеного також вбачається, що Загальний реєстр вкладників не складається та не затверджується уповноваженою особою Фонду гарантування, як і Перелік вкладників не складається та не затверджується Фондом гарантування. Отже, виконавча дирекція Фонду затверджує Загальний реєстр виключно на підставі Переліку вкладників, складеного та наданого уповноваженою особою. Оскільки Фонд гарантування є особою публічного права (ст. 3 Закону), то в силу приписів ст. 19 Конституції України він має діяти виключно в межах повноважень, встановлених діючим законодавством, і за відсутності правових підстав не має права вчиняти будь-які дії, що не передбачені законом, або вчиняти їх передчасно (безпідставно). Вказує, що внаслідок дій Уповноваженої Фонду може бути виявлено ознаки вчинення нікчемних правочинів, що може бути наслідком не включення Позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Законом передбачено право Уповноваженої особи Фонду формувати висновок про нікчемність правочинів та повідомлення про це сторін договору.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" до суду не подано пояснень щодо предмету спору.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст.161 КАС України, ухвалою суду від 08.04.2019 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді від 02.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання на 31.05.2019 без виклику сторін.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст. ст. 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.04.2016 між ОСОБА_1 (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЙНО-РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР» (Сторона-2) укладено Договір №980-015-000221095 Тип договору «Суперкапітал» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), Пунктом 1.1 вказаного договору передбачено, що Сторона-1 передає Стороні-2 у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим Договором, а Сторона-2 зобов'язується повернути кошти Стороні-1 та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених Цим Договором. Відповідно до п.1.2 Договору Сторона-2 приймає від Сторони-1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 40000,00 грн.; кошти передаються - з дати укладення Договору 13.04.2017 (а.с.13-15).
Також, 13.04.2016 між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та ОСОБА_1 укладено Договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» №980-015-000003054, за умовами якого: «… 1.Банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 (далі - рахунок) в Гривні (вид валюти) для зберігання грошей Клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього Договору та розпоряджень Клієнта, а Клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку. 2.За здійснення Банком розрахунково-касового обслуговування рахунку, Клієнт сплачує Банку комісійні винагороди згідно з Тарифами Банку на розрахунково-касове обслуговування фізичних осіб (далі - Тарифи), що являються невід'ємною частиною Договору. 3.За користування коштами на рахунку, якщо це передбачено умовами банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», Банк нараховує та сплачує Клієнту проценти на умовах та за ставкою згідно з Тарифами Банку, шляхом зарахування їх на рахунок (капіталізація процентів) … 10.Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печаткою Банку і діє до моменту закриття рахунку у Банку в установленому чинним законодавством України порядку. …» (а.с.15).
В матеріалах справи доказів закриття рахунку відповідач до суду не надав і у письмовому відзиві на позов про нього - не зазначив.
На підставі Рішення Національного банку України №14/БТ від 23.05.2016 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення №812 від 23.05.2016 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
З 23.05.2016 на підставі Рішення Національного банку України № 812 про визнання ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» неплатоспроможним Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у банку запроваджено тимчасову адміністрацію.
13.02.2019 позивачем отримано листа від 13.02.2019 №ЗГ1(К)/0252 від ПАТ «Банк Михайлівський» за підписом представника за довіреністю Ковтун Ю.М. в якому зазначено, що договір № 980-015-000221095 від 13.04.2016 року укладений з позивачем безпосередньо з TOB «Інвестиційно- розрахунковий центр» без участі ПАТ «Банк Михайлівський», а отже він не відповідає вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичними особами через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг». З огляду на вказане відсутні підстави для включення інформації про позивача до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Не погоджуючись з таким рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі на підставі наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлено, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", котрим регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульовано ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
Отже, Закон України від 23.02.2012 року № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Приписами пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012р. за №1548/21860 (зі змінами та доповненнями) згідно з якими Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.
Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.
Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.
Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012року №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.
Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.
Приписами п. 2 та 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року №14 закріплено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передачу Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.
Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України від 23.08.2012 року № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Отже, передбачені Законом України від 23.08.2012 року № 4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті 2 Закону). Такий статус, з-поміж іншого, передбачає наявність вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунка.
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 1 та 2 ст. 1066 ЦК України).
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України).
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ч. 1 та 2 ст. 1068 ЦК України).
Суд зазначає, що 13.04.2016 року між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» № 980-015-000003054, на підставі якого у позивача наявний поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей і здійснення його розрахунково-касового обслуговування.
Також ОСОБА_1 на підставі Договору від 13.04.2016 року № 980-015-000221095 передала ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти у загальному розмірі 40000,00 грн. Вказані грошові кошти достроково, а саме 19.05.2016 року були повернуті ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" на поточний рахунок позивача з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-015-000221095 від 13.04.2016 року».
Отже, оскільки станом на день початку процедури виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку кошти у загальному розмірі 40000,00 грн. перебували на поточному рахунку позивача, суд вважає, що позивач після запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" мав передбачене законом право на їх відшкодування за рахунок третьої особи.
Твердження відповідача про те, що кошти позивача були залучені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» як позика з подальшим повернення їх на рахунок позикодавця, а тому позивач не є вкладником суд розцінює як такі, що не відповідають дійсності, оскільки 19.11.2016 року набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Таким чином, надані позивачем кошти ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у загальному розмірі 40000,00 грн. є вкладом, який був повернутий на поточний рахунок позивача із відсотками.
Суд також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03.07.2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22.05.2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст ст. 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Суд виходить з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (п. 3 ч. 1 ст. 52 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Суд також враховує, що 15.11.2016 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (набув чинності 19.11.2016 року; далі - Закон № 1736-VIII), яким, зокрема, статтю 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» доповнено частиною 5 такого змісту: «У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов'язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, Законом № 1736-VIII розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI доповнено пунктом 15 такого змісту: "До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника".
Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI, зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом № 1736-VIII банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.
У зв'язку з тим, що судом не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI, а також станом на 19.02.2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII) ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ "Банк Михайлівський" та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 року № 4452-VI.
Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний включити інформацію про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Банк Михайлівський", однак не зробив це.
Щодо посилання відповідача у відзиві на нікчемність правочину (транзакцій), суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною 3 цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон України від 23.02.2012 року № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський», між позивачем та ТОВ «ІРЦ», а також до транзакцій щодо переведення коштів від ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 910/14681/17, від 30.05.2018 року у справі № 910/23036/16, від 23.10.2018 року у справі № 804/6992/15.
Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено перелік пов'язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Разом з тим, судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у повідомленні про нікчемність правочину не уточнено, до якої категорії пов'язаних з банком осіб відноситься позивач, так само як не доведено, що інформація про позивача, як пов'язану з банком особу, була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI).
З аналізу п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 822/1083/17.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень ч. 2 ст. 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Забезпечуючи виконання ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Крім того, суд враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Банк Михайлівський" щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договорів банківського рахунку з ПАТ "Банк Михайлівський".
При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку, підстав нікчемності визначених у ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати правочин № 980-015-000221095 та перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ "ІРЦ" 19.05.2016 року на рахунок позивача у ПАТ "Банк Михайлівський", нікчемними, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Суд відповідно до ч.2 ст.9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України вважає, що права та інтереси позивача будуть захищені якщо буде зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича включити ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів в розмірі 40000,00 грн., для внесення даних щодо нього до Загального Реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
При зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича включити ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів в розмірі 40000,00 грн., для внесення даних щодо нього до Загального Реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які отримують кошти в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ. вул. Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ 21708016).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення у повному обсязі виготовлено 27.06.2019 року.
Суддя Н.В.Стрельнікова