29 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/8910/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправним і скасувати п.51 рішення Міністерства оборони України про відмову як військовослужбовцю за контрактом, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням первинної інвалідності III групи з 28 листопада 2018 року, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 березня 2019 року № 37.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити, як військовослужбовцю за контрактом, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням мені первинної інвалідності III групи з 28 листопада 2018 року, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 250-и кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі(смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні(або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
В обґрунтування позову зазначає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому ступеня втрати працездатності є помилковим; інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п. 51 рішення Комісії, оформленого протоколом № 37 від 22.03.2019, не наведено.
Ухвалою від 01.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання на 29.07.2019 .
23.07.2019 відповідач подав письмовий відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ступеня працездатності, відповідно до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; встановлення групи інвалідності після встановлення ступеня втрати працездатності відбулась понад дворічний термін, у відповідача не було підстав для прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги в більшому розмірі; позивач помилково ототожнює встановлення за результатами чергового огляду групи інвалідності, із самостійним правом на отримання (а не призначення) одноразової грошової допомоги. Отже, оскільки групу інвалідності позивачу встановлено понад дворічний строк після встановлення ступеня втрати працездатності, вимога щодо її повторної виплати є безпідставною.
23.07.2019 від третьої особи надійшов відзив на позовну заяву, в якому прсосить відмовити у задоволенні позову, оскільки групу інвалідності позивачу встановлено понад дворічний строк після встановлення ступеня втрати працездатності.
Сторони в судове засідання не з"явилися, надіслали заяви про розгляд справи без їх участі.
Представник третьої особи до суду прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.
У відповідності до ч.9 ст.205 КАСУ суд вважає за можливе справу розглянути у порядку письмового провадження без участі сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
З 2014 позивач був призваний на військову службу по мобілізації і направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командувача військ оперативного командування "ПІВНІЧ" № 17 від 31 січня 2019 року позивача було звільнено з військової служби в запас за станом здоров'я. та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13 лютого 2019 року № 37 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, звільнено з посади на посади заступника командира механізованої роти з морально-психологічного забезпечення механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
З 2014 по 2018 роки я виконував бойові завдання в складі військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) в зоні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
10 липня 2014 року при виконанні заходів антитерористичної операції при виконанні бойового завдання внаслідок обстрілу з системи залпового вогню БМ-21 "ГРАД" блок-пост № 3001 в районі населеного пункту Металіст, Луганської області, позивач отримав: вогнепальне осколочне поранення м'яких тканин верхньої 1/3 лівого стегна, контузія головного мозку, що підтверджується довідкою про обставини травми №7343 від 21 серпня 2018 року. (а.с.24)
Сторонами не заперечується, що 27 січня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК позивачу було встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 10 липня 2014 року. Допомогу у зв'язку з встановленням 5% втрати працездатності було виплачено в розмірі 4263 грн.
29 травня 2017 року при виконанні заходів антитерористичної операції при виконанні бойового завдання на території Донецької області в районі населеного пункту Новотроїцьке, Волноваського району, внаслідок артилерійського обстрілу незаконними збройними формуваннями позивач отримав травмування: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, що підтверджується довідкою про обставини травми № 7343 від 21 серпня 2018 року.(а.с.25)
18 жовтня 2018 року Житомирською обласною медико-соціальною комісією позивачу при первинному огляді було встановлено 35% (тридцять п'ять) втрати працездатності, причиною втрати працездатності є травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
Даною МСЕК ОСОБА_1 з 28 листопада 2018 року було встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною інвалідності визначено травму, ТАК, пов'язану із захистом Батьківщини. (а.с.30)
10 грудня 2018 року позивач звернувся до Міністерства оборони України через військову частину НОМЕР_1 про виплату одноразової грошової допомоги згідно ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей", як інваліду ІІІ групи з 28 листопада 2018 року .
Пунктом 51 рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 березня 2019 року № 37, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з п.4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей" та п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом 2-х років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.(а.с.32)
Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, внаслідок, поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч.5 ст. 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
У ч.1 ст. 16 Закону № 2011-XII закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 4 ч.2 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до ч.1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону).
Приписами ч. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - постанова № 975), яка набрала чинності 24.01.2014.
Згідно із п. 8 Постанови № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відтак, зазначеними вище нормами Закону № 2011-XII та Порядку №975 визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Відповідно до п. 3 Постанови № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Як зазначалося вище, за наслідками первинного огляду 27 січня 2015 року органами МСЕК позивачу було встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
При цьому, 18 жовтня 2018 року Житомирською обласною медико-соціальною комісією позивачу при первинному огляді було встановлено 35% (тридцять п'ять) втрати працездатності, причиною втрати працездатності є травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини.
Даною МСЕК ОСОБА_1 з 28 листопада 2018 року було встановлено третю групу інвалідності, причиною інвалідності визначено травму, ТАК, пов'язану із захистом Батьківщини.
Таким чином , 27 січня 2015 року органами МСЕК позивачу було встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а з 28.11.2018 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, захворювання, що пов'язані із захистом Батьківщини.
Відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги обґрунтовано тим, що відповідно до ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
Однак, суд враховує, що Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється, набрав чинності з 01 січня 2017 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отож, в силу ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується. Застосування даної норми стосовно позивача можливе лише у разі повторної зміни (встановлення) групи інвалідності з 28.11.2018 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.
У свою чергу, ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, то позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 та від 21.06.18 (справа № 760/11440/17).
Також, суд зауважує, що 5% втрати ступеня працездатності було встановлено з 27.01.2015 внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а ІІІ групу інвалідності - з 28.11.2018 внаслідок травми, захворювання, що пов'язані із захистом Батьківщини.
Тобто, компенсацію за встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок травми, захворювання, що пов'язані із захистом Батьківщини. позивач не отримував так як дана інвалідність встановлена вперше, а тому суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Також суд слід указати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Згідно із п.21,24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки закінчився дворічний строк після встановлення ступня втрати працездатності, є помилковими.
Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в п.51 рішення Комісії, оформленого протоколом № 37 від 22.03.2019, не наведено.
При цьому суд зазначає, що встановлення з 28.11.2018 позивачу ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, захворювання, що пов'язані із захистом Батьківщини є підставами для виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі передбаченому ч.1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII, а саме в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити, одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням первинної інвалідності III групи з 28 листопада 2018 року, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 250-и кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2018 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов"язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв"язку з встановлення інвалідності ІІІ групи з 28.11.2018, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п.51 рішення Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-кт Повітрофлоцький,6, код ЄДРПОУ 00034022), оформленого протоколом комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №37, про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи з 28.11.2018.
Зобов"язати Міністерство оборони України (03168, м.Київ, пр-кт Повітрофлоцький,6, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв"язку з встановленням інвалідності ІІІ групи з 28.11.2018, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 pоку № 975, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у вказаній справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос