Справа № 522/14604/17
Провадження № 2-а/522/204/19
17 липня 2019 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В. І.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, за участі третьої особи - ОСОБА_2 , Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 08.08.2017 року звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, за участі третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльність Одеської міської ради яка виразилась у не вчиненні передбачених законом дій щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки про АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 332 кв.м., від 24.06.2016 року, та прийняття рішення за результатами розгляду даної заяви; та зобов'язання відповідача розглянути на ближчій сесії заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки про АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 332 кв.м., від 24.06.2016 року.
В обґрунтування позову зазначено, що він на підставі договору дарування від 15.10.2002 року набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . До 20.12.2008 року будинок АДРЕСА_1 та прилегла земельна ділянка знаходились на балансі Міністерства оборони України. На підставі наказу начальника домоуправління №1 10-го відділення морської інженерної служби ВМСУ від 23.05.2001 року №19 за квартирою АДРЕСА_1 була закріплена прилегла територія від будинку АДРЕСА_1 , обмежена з боків територією дитсадку та земельною ділянкою № НОМЕР_3 , площею 0,0235 га, що належить ОСОБА_2 .
До 2010 року на прилеглій до будинку земельній ділянці позивачем було побудовано двоповерховий житловий будинок, заг.пл.. 105.6 кв.м., який у встановленому порядку був введений в експлуатацію, та присвоєно йому адресу: АДРЕСА_2 , та на який йому було видано свідоцтво про право власності від 11.02.2014 року. Відповідно до технічного паспорту на будинок від 28.09.2011 року площа земельної ділянки, на якій розташований належний йому будинок, у тому числі тієї, що прилягає до нього з боку АДРЕСА_3, дорівнює 332 кв.м..
Вказував, що маючи намір отримати у власність дану земельну ділянку для обслуговування належного йому будинку та забезпечити під'їзд до нього він 24.06.2016 року звернувся до Одеської міської ради із відповідною заявою. У серпні 2016 року ним було отримано лист із Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, а в якому повідомлено про необхідність зазначення на наданих до заяви графічних матеріалів місця розташування бажаної земельної ділянки, що за посиланням позивача ним було виконано.
Після чого Департаментом комунальної власності ОМР було надіслано запит до Управління архітектури та містобудування ОМР від 17.08.2016 року про розгляд проектів рішення ОМР щодо надання дозволу суб'єктам господарювання та громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянок в м. Одесі на відповідність місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації.
Листом Управління архітектури та містобудування ОМР №01-11/3052-327 від 19.09.2016 року було надано відповідь на вищевказаний запит позивача, в якому зазначено, що до управління неодноразово надходили скарги суміжних землекористувачів. Оскільки Управлінням архітектури та містобудування ОМР вищевказаним листом чіткої відповіді на запит Департаменту щодо відповідності місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації не надано, позивач звернувся із заявою до Управління архітектури та містобудування ОМР.
Листом Управління архітектури та містобудування ОМР від 15.11.2019 року повідомило, що згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, земельні ділянки АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2, розміщені в жилій зоні Ж-1 (зона садибної жилої забудови), але для розгляду питання про можливість розробки землевпорядної документації по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку необхідно надати погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.
21.12.2016 року на адресу ОМР позивачем було направлено лист із вимогою надати вмотивовану відповідь щодо результату розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.
Листом від 25.01.2017 року Одеська міська рада повідомила, що згідно листа Управління архітектури та містобудування ОМР від 19.09.2016 року розгляд його заяви можливий із урахуванням коригування та погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Також повідомлялось, що Департаментом комунальної власності ОМР було повторно направлено документи та матеріали до Управління архітектури та містобудування ОМР, а тому розгляд заяви відбудеться після отримання відповіді та надання позивачем фотофіксації земельної ділянки.
Із відповіді Управління архітектури та містобудування ОМР від 16.02.2017 року вбачається. що для розгляду заяви та винесення рішення позивачу необхідно погодити межі земельної ділянки із суміжним землекористувачем, а тому рекомендовано звернутись до комісії земельних спорів.
Вказував, що 05.05.2017 року він звернувся з відповідною заявою до комісії з розгляду земельних спорів ОМР, яка 23.05.2017 року прийняла рішення відкласти розгляд заяви до ухвалення судом рішення в адміністративній справі №520/13871/16-а, яка на думку позивача жодним чином не пов'язана із вирішенням питання про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З огляду на викладене позивача вважає, що відповідач фактично відмовляється виносити на сесію питання щодо надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із підстав необхідності погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, не дивлячись на те, що таке погодження необхідне на стадії кадастрової зйомки земельної ділянки, тобто після надання дозволу ОМР на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказував, що при цьому комісія з розгляду земельних спорів ОМР також самоусунулась від вирішення даного питання.
Отже, на момент подачі даного позову відповідного рішення щодо надання дозволу на розробку проекту або вмотивованої відмови у його надані він так і не отримав, а тому звернувся до суду з дійсним позовом.
Ухвалою суду (с. ОСОБА_3 ) від 09.08.2017 року провадження у справі відкрито.
На підставі Рішення Першої Дисциплінарної палата Вищої ради правосуддя № 3943/1дп/15-17 від 07.12.2017 до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати у відношенні судді ОСОБА_3 , відповідно до наказу керівника апарату суду № 219/а від 08.12.2017р., та на підставі службової записки помічника судді - ОСОБА_4 , з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, здійснено потворний авторозподіл справи.
Дана справа була передана на розгляд судді Домусчі Л.В..
Ухвалою суду від 13.02.2018 року справа прийнята до розгляду та призначено розгляд справи проводити в загальному позовному провадженні на 12.03.2018 року.
12.03.2018 року розгляд справи за клопотанням сторін відкладено на 23.04.2018 року.
22.03.2018 року до суду надійшов відзив на позов від представника відповідача (т.1, а.с.100-106), згідно якого просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилався як на підставу для відмову в задоволенні позову відсутність порушеного права позивача з боку відповідача.
20.04.2018 року до суду надійшли письмові пояснення на позов від представника третьої особи - ОСОБА_2 . (т.1, а.с.107-112), згідно яких позовні вимоги не визнали та просили відмовити. Посилились на те, що позивач, прийнявши у дар квартиру, заг. пл.. 36, 0 кв . м , у подальшому почав збільшувати її площу та почав самовільну реконструкцію. Зазначене підтверджене заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі №520/10434/14-ц, залишеним без змін ухвалами суду апеляційної інстанції від 24.12.2015 року та суду касаційної інстанції від 21.01.2016 року. Вказували, що представник позивача вводить суд в оману з приводу того, що житловий будинок №109-а було введено в експлуатацію, на теперішній час реєстрація права власності на будинок була скасована. Вважає, що позивач намагається приватизувати земельну ділянку під квартирою, що ще раз підтверджує відсутність будь-якого порушення права позивача. вважає, що позивач спочатку повинен був оформити та зареєструвати земельну ділянку, при цьому повинен був узгодити межі земельної ділянки із ОСОБА_2 , а вже потім здійснювати забудову земельної ділянки. Вважає, що з позову не вбачається яким чином та хто порушує права позивача. вказували, що відповідачем було розглянуто заяви позивача та запропоновано йому здійснити корегування земельної ділянки, яке він так і не зробив. Вважають, у спірних правовідносинах права позивача захищені на законодавчому рівні, оскільки ненадання відповідним органом виконавчої влади дозволу або ж вмотивованої відмови у його надані у встановлений строк не перешкоджає процесу відведенню земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення.
Ухвалою суду від 23.04.2018 року були частково задоволенні клопотання предтавника ОСОБА_2 ..
Залучено до участі в адміністративній справі у якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.
Витребувано з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради належним чином завірені копії всіх документів та графічних матеріалів відносно розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтованою площею 332 кв.м..
Розгляд справи відкладено на 20.06.2018 року.
Ухвалою суду від 20.06.2018 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 24.10.2018 року.
На виконання ухвали суду від 23.04.2018 року до суду були надані копії всіх документів та графічних матеріалів відносно розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтованою площею 332 кв.м. (т.1, а.с.225-270).
24.10.2018 року розгляд справи було відкладено на 22.01.2019 року у зв'язку з перебуванням судді у відпустці. 22.01.2019 року розгляд справи відкладено на 17.04.2019 року у зв'язку з неявкою сторін.
У судовому засіданні 17.04.2019 року представника позивача - ОСОБА_7 позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримав та просив задовольнити.
Представника відповідача за довіреністю - Голуб А.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити.
Представника третьої особи - ОСОБА_8 також заперечувала проти вимог ОСОБА_1 .
Розгляд справи був відкладений на 12.06.2019 року.
12.06.2019 року за клопотанням представника третьої особи розгляд справи був відкладений на 17.07.2019 року.
У судовому засіданні 17.07.2019 року були присутні представники сторін: позивача - ОСОБА_7 , відповідача - ОСОБА_9 , третьої особи - ОСОБА_8 та третьої особи - ОСОБА_10 ..
Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позов із посиланням на судову практику, надану ним у минулому судовому засіданні.
Представники відповідача та третіх сторін заперечували проти позову та просили відмовити у його задоволенні з посиланням на відсутність порушення прав позивача з боку відповідача.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що позивач на підставі договору дарування від 15.10.2002 року набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
До 20.12.2008 року будинок АДРЕСА_1 та прилегла земельна ділянка знаходились на балансі Міністерства оборони України, надалі змелена ділянка і будівля були повернуті у власність міської ради.
У період 2003-2010 роки позивач здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_1 шляхом прибудови до неї житлового будинку.
11.02.2014 року позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 105,6 кв.м., в тому числі житловою 58,2 кв.м..
У подальшому, ОСОБА_2 оскаржила в судовому порядку рішення реєстраційної служби щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 р., скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок № НОМЕР_4 , скасовано Свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.
Однак, постановою Верховного Суду України від 24.01.2017 р. постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 р., ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2015 р., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07.12.2015 р. скасовано, а провадження у справі закрито. Тобто, вищевказане Свідоцтво від 11.02.2014 р. № 17633361 про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 є чинним.
Суд вбачає, що із приводу здійсненої позивачем реконструкції квартири був ряд судових спорів.
Зокрема, Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року по справі №522/7800/13-а за позовом ОСОБА_1 до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про скасування висновку від 11.05.2012 року про можливість передачі у власність спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , виданий ОСОБА_2 , позов було залишено без задоволення (т.1, а.с.66-68).
Зазначена постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили.
У Київському районному суді м. Одеси розглядалась справа № 520/10434/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог: Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання права на отримання земельної ділянки у власність, усунення перешкод в оформленні права власності на земельну ділянку і за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Одеської міської ради про усунення перешкод у реалізації права на приватизацію земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.07.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.12.2015 року (т.1, а.с.60-64), в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено (справа №520/10434/14-ц).
Рішення набрало законної сили 24.12.2015 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.10.2016 року по справі №520/4414/16-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом приведення самочинної реконструкції у попередній стан, позов міської ради було задоволено та зобов'язано відповідача власними силами і за рахунок власних коштів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення самочинно прибудованих приміщень та другого поверху до квартири АДРЕСА_1 , та приведення даної квартири у попередній стан, а саме у відповідності до технічного паспорту від 20.09.2002 року (т.1, а.с.70-73).
Дане рішення суду 1ї інстанції від 26.10.2016 року було скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.08.2017 року та у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.
Ухвалою від 24.10.2017 відкрито касаційне провадження у даній справі.
Також, судами розглядався позов ДАБІ України до ОСОБА_1 , за участі третіх осіб: ОСОБА_13 та ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії (справа №815/2311/15).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Державної архітектурно-будівельної інспекції України задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок привести у первісний стан об'єкт самочинного будівництва - реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорту на квартиру, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 20 вересня 2002 року, шляхом проведення відповідної перебудови та знесення самочинного будівництва, яке не зазначено у технічному паспорті від 20 вересня 2002 року.
Постановою Верховного суду від 28.11.2018 року постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2016 року скасовано та справу № 815/2311/15 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2019 року у задоволенні позовної заяви Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_14 , про зобов'язання за власний рахунок привести квартиру АДРЕСА_1 , у попередній стан, відповідно до технічного паспорту від 20.09.2002 року шляхом знесення самочинного будівництва, - відмовлено повністю.
Відповідно до технічного паспорту на будинок від 28.09.2011 року площа земельної ділянки, на якій розташований збудований будинок, у тому числі тієї, що прилягає до нього з боку АДРЕСА_3 дорівнює 332 кв.м..
У червні 2016 року позивач звернувся до Одеської міської ради із заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки площею 293 кв.м. по АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, стверджуючи, що з 2010 року ця ділянка знаходиться у його користуванні.
У серпні 2016 року позивачем було отримано лист із Департаменту комунальної власності Одеської міської ради №01-26/А-34-1008 від 21.07.2016 року, в якому повідомлено про необхідність зазначення на наданих до заяви графічних матеріалів місця розташування бажаної земельної ділянки, що за посиланням позивача ним було виконано.
Після чого Департаментом комунальної власності ОМР було надіслано запит до Управління архітектури та містобудування ОМР від 17.08.2016 року про розгляд проектів рішення ОМР щодо надання дозволу суб'єктам господарювання та громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянок в м. Одесі на відповідність місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації.
Листом Управління архітектури та містобудування ОМР №01-11/3052-327 від 19.09.2016 року було надано відповідь на вищевказаний запит, в якому зазначено, що до управління неодноразово надходили скарги суміжних землекористувачів. Розгляд з урахуванням коригування і погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (територія одноквартирної садибної та блокованої житлової забудови).
Оскільки Управлінням архітектури та містобудування ОМР вищевказаним листом чіткої відповіді на запит Департаменту щодо відповідності місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації не надано, позивач 24.10.2016 року та 26.10.2016 року звернувся із заявою до Управління архітектури та містобудування ОМР.
Листом Управління архітектури та містобудування ОМР від 15.11.2019 року повідомило, що згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, земельні ділянки АДРЕСА_1, та АДРЕСА_2, розміщені в жилій зоні Ж-1 (зона садибної жилої забудови), але для розгляду питання про можливість розробки землевпорядної документації по відведенню земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку необхідно надати погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами.
21.12.2016 року на адресу ОМР позивачем було направлено лист із вимогою надати вмотивовану відповідь щодо результату розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.
Листом від 25.01.2017 року Одеська міська рада повідомила, що згідно листа Управління архітектури та містобудування ОМР від 19.09.2016 року розгляд його заяви можливий із урахуванням коригування та погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Також повідомлялось, що Департаментом комунальної власності ОМР було повторно направлено документи та матеріали до Управління архітектури та містобудування ОМР, а тому розгляд заяви відбудеться після отримання відповіді та надання позивачем фотофіксації земельної ділянки.
Із відповіді Управління архітектури та містобудування ОМР від 16.02.2017 року вбачається, що для розгляду заяви та винесення рішення позивачу необхідно погодити межі земельної ділянки із суміжним землекористувачем (зокрема, ОСОБА_2 ), а тому рекомендовано звернутись до комісії земельних спорів.
05.05.2017 року представник позивача звернувся з відповідною заявою до комісії з розгляду земельних спорів ОМР, яка 23.05.2017 року прийняла рішення відкласти розгляд заяви до ухвалення судом рішення в адміністративній справі №520/1387/16-а.
На час звернення до суду з відповідним позовом (08.08.2017 року) та на час розгляду даної справи судом відповідачем не було прийнято жодного рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки про АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 332 кв.м., від 24.06.2016 року.
Вирішуючи спір суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі - Закон № 280/97-ВР) правомочні розглядати і вирішувати питання у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, у галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи ці повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед іншого належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Отже, у вказаних відносинах органи місцевого самоврядування є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ч. 2 ст. 14 Конституції України).
Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Приписами частин 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 1 ст. 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За приписами ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач приймає одне з таких рішень: або надає дозвіл на розроблення відповідної документації із землеустрою, або інформує про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 19.01.2016 по справі № 824/167/15-а/21-3690а15; від 25.07.2019 року по справі № 620/32/19 .
Рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом, тому такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 820/4436/17 (К/9901/47011/18).
У Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 Конституційний Суд України вказав, що положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень. Положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом до Міськради про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його винести на розгляд пленарного засідання сесії Міськради питання щодо передачі позивачу в приватну власність земельної ділянки.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено бездіяльністю відповідача щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 638/8079/16-а вважає, що цей спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень (Міськради як органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня та 30 травня 2018 року у справах № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18) та № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) відповідно.
Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВРвизначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений у статті 118 ЗК України. Зокрема, частинами першою та другою цієї статті передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Отже, виходячи з наведених положень статей 118, 122 ЗК України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР, вирішення питання про передачу земельної ділянки комунальної власності у власність позивача віднесено до виключної компетенції пленарного засідання Міськради.
Як убачається з матеріалів справи, ще у червні 2016 року звернувся до відповідача із заявою про передачу йому у власність спірної земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Проте, всупереч наведеним законодавчим нормам, Міськрада не розглянула заяву ОСОБА_1 від 24.06.2016 року та не прийняла у встановлений законом строк відповідного рішення, а передала їх Департаменту комунальної власності Міськради.
Отже, за розглядом справи, у досліджуваних правовідносинах встановлено факт ухилення відповідача від винесення встановленого чинним законодавством рішення, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Викладені обставини не спростовані відповідачем. Таким чином, із огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для його задоволення.
Разом з тим, здійснивши аналіз статей 118, 122 ЗК суд прийшов до висновку, що про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей ЗК.
До того ж, будь-які законні критерії щодо визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.
Таким чином, суд не приймає до уваги та вважає такими, що не мають істотного значення для вирішення даного спору, ті обставини, що на отримання спірної земельної ділянки у приватну власність претендує також ОСОБА_2 ..
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 124 Конституції України, ст..ст.116, 118, 121, 122 Земельного Кодексу України, Законом України "Про місцеве самоврядування", ст. 2,-14, 19-20, 22, 44, 46, 72-77, 118, 139, 162, 205, 227-228, ст.229, 241-246, 250, 286, 294 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, місцезнаходження м. Одеса, пл.. Думська, 1), за участі третьої особи - ОСОБА_2 , Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради яка виразилась у не вчиненні передбачених законом дій щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки про АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 332 кв.м., від 24.06.2016 року, та прийняття рішення за результатами розгляду даної заяви.
Зобов'язати Одеську міську раду розглянути на ближчій сесії заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки про АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 332 кв.м., від 24.06.2016 року.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк після проголошення рішення суду .
Повний текст рішення суду складено 29.07.2019 року.
Суддя: Домусчі Л.В.