24 липня 2019 року місто Київ
справа № 376/252/15-ц
провадження №22-ц/824/8273/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Станішевської Б.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Великоєрчиківська сільська рада Сквирського району Київської області
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
на рішення Сквирського районного суду Київської області від 10 лютого 2015 року, ухвалене у складі судді Віговського С.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права користування на майно в порядку спадкування,-
2 лютого 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права користування на майно в порядку спадкування.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який не залишив заповіту. Після його смерті відкрилась спадщина на майно, до складу якого увійшла земельна ділянка, загальною площею 50,0 га, яка розташована на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення селянського (фермерського) господарства. Право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою підтверджується державним актом на право постійного користування землею. Спадкоємцями першої черги за законом є вона та син - ОСОБА_3 , який у встановленому законом порядку спадщину не прийняв та відмовився від прийняття такої на її користь. Оформити спадщину у нотаріуса вона не може, оскільки після смерті чоловіка не зберігся оригінал правовстановлюючого документу на спадкове майно.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 10 лютого 2015 року задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права користування на майно в порядку спадкування.
Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 50,0 га, що розташована на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення селянського (фермерського) господарства, посвідчена Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , що належало її чоловіку ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як особа, яка не брала участі у справі, подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Зокрема, посилається на те, що судом не було залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ухвалено рішення про його права, свободи, інтереси та(або) обов'язки. Головне управління Держгеокадастру у Київській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області. Отже, Головне управління Держгеокадастру у Київській області в особі держави є власником спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області - Шкарбан А.П. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 , будучи повідомленою про день та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.94), а також представник Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області не з'явилися. Великоєрчиківська сільська рада Сквирського району Київської області надала суду лист про розгляд справи без участі її представника (а.с.90). За таких обставин суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_2 , видане виконкомом Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області від 16 жовтня 2009 року, за актовим записом № 7.
Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме, земельну ділянку, загальною площею 50,0 га., що розташована на території Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення селянського (фермерського) господарства, право користування на яку посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 .
Позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом, після смерті спадкодавця, згідно із ст..1261 ЦК України, прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори протягом шестимісячного строку.
Окрім позивача, є ще спадкоємець першої черги за законом, син спадкодавця - ОСОБА_3 , який відмовився від своєї частки спадкового майна та не заперечував проти того, щоб земельну ділянку в цілому успадкувала позивач по справі, про що подав до суду відповідну письмову заяву.
Відповідач Великоєрчиківська сільська рада Сквирського району Київської області до проведення попереднього судового засідання позов визнала.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із визнання відповідачем позову.
Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.
За змістом ч.1 ст.14 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
Статтею ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України «Про фермерське господарство»).
Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
Відповідно до ст.191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
За змістом положень ст.182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам і фермерським господарствам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК).
Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частинами третіми цих статей.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Спадкуванням, згідно зі статтею 1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини ( правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15).
Установлено, що між власником спірної земельної ділянки (орган місцевого самоврядування) та ОСОБА_2 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
З огляду на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, правові підстави для задоволення вказаного позову відсутні.
Ухваленим судовим рішення суду першої інстанції порушуються права Головного управління Держгеокадастру у Київській області на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, що підлягають судовому захисту.
Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, не застосував положення частини другої статті 407 ЦК України й частини другої статті 102-1 ЗК України, книги шостої Цивільного кодексу України та дійшов помилкового висновку про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору; що право на спадщину за законом у разі відсутності відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину підлягає захисту в обраний позивачами спосіб.
За таких обставин, наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області - задовольнити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 10 лютого 2015 року - скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Великоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права користування на майно в порядку спадкування - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 29 липня 2019 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус