справа № 753/22584/17 Головуючий у 1 інстанції: Коренюк А.М.
провадження №22-ц/824/8183/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
24 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
при секретарі Бондаренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року у складі судді Коренюк А.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, треті особи: Міністерство оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України про зобов'язання видати ордер на житлове приміщення, -
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом про зобов'язання видати ордер на житлове приміщення, який обґрунтовував тим, що він від 01 серпня 1987 року до 11 жовтня 2010 року проходив службу в Збройних Силах України, а Наказом Міністра оборони України від 11 жовтня 2010 року №1080 його - полковника, заступника начальника фінансово-економічного управління Командування сил підтримки Збройних Сил України звільнено з військової служби у зв'язку з проведенням організаційних заходів (у зв'язку із ліквідацією Командування сил підтримки Збройних Сил України) та направлено на військовий облік до Дарницького районного у м.Києві військового комісаріату із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок Міністерства оборони України.
24 липня 2003 року за рішенням начальника Національної академії оборони України він разом із сім'єю у складі 4 осіб був заселений на підставі Листа - заселення у кімнату АДРЕСА_1 .
Відповідачем ставилося питання про його виселення як особи, яка на безпідставній основі проживає у кімнаті гуртожитку, вважаючи, що оскільки йому та його сім'ї ордер на житло не видавався, тому він був заселений і наразі проживає без правової підстави.
Проте, на йому думку, оскільки він разом зі своєю родиною проживав і наразі проживає у наданому йому відповідачем житловому приміщенні від 2003 року, тобто на час звернення до суду з вимогою про виселення, майже 14 років, і іншого житла не має, був заселений до житла на підставі Листа - заселення у вказану кімнату гуртожитку Національною академією оборони України від 24 липня 2003 року, зважаючи на статус будівлі, який станом на його заселення гуртожитком не був, та його набуття лише 27 вересня 2007 року, просив поновити його порушене житлове право та зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського видати йому ордер на жилу площу в гуртожитку на його сім'ю у складі 4 осіб, а саме, на кімнату № НОМЕР_1 , що в корпусі АДРЕСА_2 , як особі, яка заселена на підставі Листа - заселення у вказану кімнату гуртожитку Національною академією оборони України від 24 липня 2003 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року позов задоволено.
Зобов'язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського видати ОСОБА_1 ордер на жилу площу в гуртожитку на його сім'ю у складі 4 осіб -кімнату № НОМЕР_1 , що в корпусі АДРЕСА_2 , як особі, яка заселена на підставі Листа - заселення у вказану кімнату гуртожитку Національною академією оборони України від 24 липня 2003 року.
Стягнуто з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на користь держави 640 грн. судового збору.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач разом з сім'єю в кількості чотирьох осіб вселився до кімнати 26 за адресою: АДРЕСА_3 з підстав, що не суперечать пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час користувався та користується цим житлом, а саме, протягом 14 років, перебуває на квартирному обліку та станом на час вселення був військовослужбовцем, який проходив службу у Збройних Силах України.
Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону
Судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року «Про реорганізацію Національної академії оборони України» відповідач є правонаступником Національньої академії оборони України.
Так, відповідно до розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 27 вересня 2007 року №986 (із змінами, внесеним розпорядженням від 25 серпня 2010 року №517), штатного розкладу гуртожитку, дозволу санітарно - епідеміологічної служби, акту технічного стану, акту прийому (передачі) будівлі і території військового містечка 147 від 02 серпня 2003 року, довідки Київського КЕУ Міністерства оборони України від 25 січня 2008 року № 303 / 25 / 1 - 12, спірна будівля є гуртожитком та перебуває на балансі Національної академії оборони України, а на сьогодні - Національного університету оборони України імені ІванаЧерняховського.
Згідно з витягом з Наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 14 березня 2003 року №62 майора ОСОБА_1 начальника групи (військово-економічного аналізу) відділу фінансового планування та фінансування фінансово-економічного управління командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України призначено начальником групи (грошового забезпечення військовослужбовців, праці та заробітної плати працівників) 27 управління (по фінансуванню військових частин та установ центрального підпорядкування), ВОС-3101012.
З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2003 року начальник Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України звернувся до Начальника Національної академії оборони України з проханням про виділення тимчасового житла для сім'ї майора ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з Головного командування ВПС ЗС України до Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України.
Відповідно до виданого Начальником Національної академії оборони України ОСОБА_2 листа-заселення від 24 липня 2003 року підполковнику ОСОБА_1 дозволено заселення в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 , склад сім'ї - 4 особи (а.с.18).
На підставі вищезазначеного листа - заселення позивач разом зі своєю сім'єю у складі чотирьох осіб вселились у спірне приміщення у липні 2003 року, і наразі користуються кімнатою й наданими житлово-комунальними послугами, що підтверджується щомісячними платіжними квитанціями, іншого житла не мають.
Згідно зі ст.127 ЖК Української РСР та Положення про гуртожитки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 27.04.2015 року №84 встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті міських (крім міст Києва та Севастополя), районних у містах рад, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій.
Відповідно до норм ч.2 ст.128 ЖК України житлова площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
За статтею 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Під гуртожитки надаються спеціально спорудженні або переобладнані з цією метою жилі приміщення.
Згідно з частиною другою статті 128, статті 129 ЖК Української РСР, частини першої пункту 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
За ч.ч.2, 3 статті 132 ЖК УРСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
В матеріалах справи міститься копії попередження Національного університету оборони України №476/80/2087 від 17 лютого 2011 року та від 13 лютого 2017 року №437/71/113 про звільнення позивачем житлового приміщення.
Відповідно до довідки Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 25 січня 2008 року будівлі військових містечок, зокрема, військове містечко № НОМЕР_2 будівля 230 знаходиться на балансі академії та обліковується в Київському квартирно-експлуатаційному управлінні як гуртожитки.
Разом з тим, у листі начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 02 жовтня 2017 року №182/4101 зазначено, що відомості про перебування гуртожитку №3/230 на балансі Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в університеті відсутні. Вказані приміщення у серпні 2001 року були переобладнані із штабу (нежитлові приміщення) у гуртожиток і на підставі розпорядження начальника ГКЕУ МОУ №144/1/4/3050 від 23 жовтня 2001 передані від Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України до НАОУ як правонаступнику. Технічні паспорти на зазначені будівлі на цей час перебувають у процесі виготовлення.
Як вбачається з повідомлення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 21 грудня 2017 року №101-13895/02, розпорядженням Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 24 червня 2014 року №372 «Про затвердження реєстру будівель, які використовуються під гуртожитки у Дарницькому районі міста Києва», будівлю на вулиці Россошанській, №3/230 зареєстровано як гуртожиток державної власності, що перебуває в управлінні Національного університету оборони України. Інформація про реєстрацію будівлі за адресою: АДРЕСА_5 , затвердженого порядку реєстрації житлових будинків як гуртожитків у документах Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Дарницької районної в місті Києві ради за період від 2002 до 2008 роки не виявлено.
Крім того, згідно відомостей Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 20 лютого 2018 року зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості державної форми власності Гуртожиток (літера «А») на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 лютого 2018 року та Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна, виданого 22 січня 2018 року, власник - Держава Україна в особі Міністерства оборони України.
Виходячи з наведених обставин, суд прийшов до висновку, що станом на час вселення в гуртожиток позивача, тобто, станом на липень 2003 року житлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , - не мала статусу гуртожитку та не була зареєстрована як гуртожиток відповідно до вимог чинного законодавства.
Крім того, на час вселення до спірного приміщення позивач був офіцером Збройних Сил України та відповідно до Наказу Міністра оборони України від 14 березня 2003 року №62 в порядку просування по службі призначений на посаду у військовому гарнізоні в місті Києві, де і проходив службу у Головному фінансово-економічному управлінні Міністерства оборони України.
Житлове приміщення позивачу було надано у зв'язку із зверненням начальника Головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України генерал-лейтенанта Тобубко В.Б.
Згідно з абзацом 1 пункту 5.1 Інструкції №737 гуртожитки призначені для тимчасового проживання курсантів (слухачів) і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі, та офіцерського складу під час навчання у військових навчальних закладах Міністерства оборони України або проходження ними військової служби».
Матеріалами справи установлено, що позивач перебував на квартирному обліку від 01 серпня 1992 року, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового одержання житла від 12 травня 2005 року та позачергового одержання житла від 11 жовтня 2010 року.
Суд встановив, що вселення позивача у кімнату відбулося як військовослужбовця Збройних Сил України, який проходив службу в Головному фінансово-економічному управлінні Міністерства оборони України, відповідно до листа - заселення, виданого Начальником Національної академії оборони України генерал-полковником ОСОБА_3 , на час вселення позивача та його сім'ї діяв правомірно та дій щодо вселення в гуртожиток без дозволу підприємства-роботодавця чи певного уповноваженого ним органу не вчиняв.
З матеріалів справи убачається, що позивач разом зі своєю родиною проживав та проживає у наданому йому житловому приміщенні від 2003 року, тобто, понад 14 років, що у розумінні статті 8 Конвенції є триваючим зв'язком особи з конкретним місцем постійного проживання та достатньою підставою для того, щоб вважати таке житло належним позивачу.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2018 року, яким було задоволено позов Національного університету оборони України імені Івана Черняховського до позивача та членів його сім'ї, третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про виселення з гуртожитку, - скасовано і у задоволенні вказаного позову відмовлено.
Дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають. Визнання вселення незаконним тягне за собою виселення без надання іншого житла відповідно до статей 116, 132 Житлового кодексу УРСР. Особа, яка вселилася до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває право користування таким житлом.
Згідно пункту 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадян, які проживають разом із ним.
Отже, суд першої інстанції дійшов поспішного висновку про те, що право користування позивача вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції, й з урахуванням ненадання відповідачем з часу набуття будівлі статусу гуртожитку ордеру на жилу площу в гуртожитку на його сім'ю у складі 4 (чотирьох) осіб - кімнату № 26, що в корпусі АДРЕСА_2 , як особі, яка заселена на підставі Листа - заселення у вказану кімнату гуртожитку Національною академією оборони України від 24 липня 2003 року.
Згідно зі ст.128 ЖК УРСР порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.
За ст.129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
З огляду на вищенаведене, оскільки позивач хоча і вселився зі згоди балансоутримувача приміщення на підставі листа, проте захистити його права шляхом зобов'язання видачі ордеру не вбачається можливим, так як не має законних підстав для зобов'язання видати ордер і обраний позивачем спосіб захисту своїх прав на житло є неможливим.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського підлягає до задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2019 року слід скасувати і прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, треті особи: Міністерство оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України, про зобов'язання видати ордер на житлове приміщення відмовити.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України стягнути з ОСОБА_1 на користь Національного університету оборони України імені Івана Черняховського судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 643 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року скасувати і прийняти постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, треті особи: Міністерство оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України про зобов'язання видати ордер на житлове приміщення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (код ЄДРПОУ 00034022) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) гривні.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 26 липня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: