ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 липня 2019 року № 640/5322/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
до Відділу примусового виконання рішень Управління
державної виконавчої служби Головного територіального управління
юстиції у м. Києві
про скасування постанови
представники позивача - Напханюк І.Ю.;
сторін: відповідача - не з'явилися,
Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація (адреса: 02099, м. Київ, вул. Кошиця Олександра, 11, ідентифікаційний код - 37388222) (далі - позивач або Дарницька РДА) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва скаргу до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 02068, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 32) (надалі - відповідач або ДВС), у якій, з урахуванням заяви б/н від 25.04.2019 «Про зменшення розміру позовних вимог», просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2019 № 58566265, головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві було винесено постанову Григорян О.Г. відносно виконання виконавчого листа № 753/21569/17 виданого 26.11.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов'язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 16 692,00 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.05.2019 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду у судове засідання; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58566265.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019 витребувано у Головного територіального управління юстиції у м. Києві докази закінчення виконавчого провадження № 58566265.
Під час перебування справи на розгляді у суді, в судових засіданнях 04.06.2019 та 27.06.2019 судом оголошувалась перерва. Розгляд справи призначено на 24.07.2019.
У судовому засіданні відміченої вище дати представник позивача позовні вимоги, за викладених у скарзі підстав, підтримав в повному обсязі та просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, докази чого наявні у матеріалах справи.
За ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту скорочено - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З огляду на положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає, що неявка представника ДВС не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
11.03.2019 головним державним виконавцем ДВС Григорян О.Г. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58566265, згідно виконавчого листа № 753/21569/17, виданого 26.11.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва (в рішенні альтернативно - Постанова або Спірна постанова або Оскаржувана постанова). Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником - Дарницька РДА.
Як відмічає позивач, Спірна постанова винесена без з'ясування усіх обставин за яких здійснюється виконання райдержадміністрацією відповідних категорій рішень суду. ДВС примічає, що виконання покладеного судом зобов'язання є специфічним, оскільки для його виконання необхідне безпосереднє звернення стягувача до Дарницької РДА з переліком необхідних визначених законодавством, зокрема Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 02.03.2016 № 207, документів, а оскільки ОСОБА_2 не зверталася особисто до боржника, то і правових підстав для здійснення реєстрації місця проживання останньої у Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації немає, а виконання рішення суду в іншому порядку (без участі ОСОБА_3 ) неможливе. При цьому, Дарницька РДА звертає увагу про надсилання на адресу стягувача листа від 21.03.2019 № 101-2444/05 щодо виконання судового рішення у цій справі.
З викладеними позивачем у позові твердженнями відповідач не погоджується та у своїх поясненнях № 7853, 7854 (58566265/7) від 16.05.2019 на скаргу наголосив, що про наявність відкритого виконавчого провадження № 58566265 боржнику відомо з 13.03.2019, а отже десятиденний строк оскарження Постанови пропущено без будь-яких поважних причин.
Відповідач також звернув увагу, що станом на 16.05.2019 боржником рішення суду виконано у повному обсязі.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст.ст. 1, 26 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; початку примусового виконання рішення; змісту постанови про відкриття виконавчого провадження.
Поряд з правовим регулюванням окреслених вище питань, вказаним нормативно-правовим актом врегульовано питання стягнення з боржника виконавчого збору за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Так, за ч.ч. 1-4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З огляду на наведені приписи Закону, після подання стягувачем заяви про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі відповідного виконавчого документа, з приводу чого виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій, серед іншого, у випадку, якщо за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає як про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону, зокрема щодо стягнення виконавчого збору в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати (16 692,00 грн.) з боржника - юридичної особи за примусове виконання рішення немайнового характеру, так і про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 , скориставшись своїми правами, передбаченими Законом, 06.03.2019 подала до ДВС заяву про прийняття виконавчого листа № 753/21569/17, виданого 26.11.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва, до виконання.
За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 , 11.03.2019 головним державним виконавцем ДВС Григорян О.Г. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58566265, згідно виконавчого листа № 753/21569/17, виданого 26.11.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва.
Зі змісту резолютивної частини Постанови випливає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів, а також щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 16 692,00 грн.
Таким чином, з урахуванням ст.ст. 1, 26, 27 Закону, варто підкреслити про вчинення ДВС дій щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 58566265 на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Додатково, суд звертає увагу, що за ч. 7 ст. 27 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ч. 7 ст. 27 Закону).
Згідно ч. 2 ст. 374 КАС України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Зважаючи на вказані приписи ч. 7 ст. 27 Закону та ч. 2 ст. 374 КАС України, а також зважаючи на направлення Дарницькою РДА на адресу ОСОБА_2 листа від 21.03.2019 № 101-2444/05 щодо подання останньою документів, передбачених пунктом 18 «Правил реєстрації місця проживання», суд акцентує, що відповідач не обмежений був в праві, у період з дати видачі судом виконавчого листа по цій справі - 26.11.2018, по день відкриття виконавчого провадження - 11.03.2019, вчинити дії, які спрямовані на виконання ним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2018 у справі № 753/21569/17, а саме: апелювати до ОСОБА_2 в питанні подання нею документів, передбачених пунктом 18 «Правил реєстрації місця проживання», до винесення ДВС Постанови, і, як наслідок, не обмежений був у зверненні до суду в рамках питання визнання судом виконавчого листа № 753/21569/17, виданого 26.11.2018 Окружним адміністративним судом міста Києва, таким, що не підлягає виконанню з підстав відсутності у боржника обов'язку повністю у зв'язку з його добровільним виконанням, наслідки чого визначені ч. 7 ст. 27 Закону та ч. 2 ст. 374 КАС України, як щодо відсутності підстав для стягнення виконавчого збору, так і визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю, відповідно.
В межах викладеного епізоду в питаннях добровільного виконання рішення боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та підстав для стягнення виконавчого збору, враховуючи положення абз. 2 ч. 5, ч. 6 ст. 36, ч.ч. 3, 7 ст. 27 Закону, у урахуванням здійснення Дарницькою РДА реєстрації місця проживання ОСОБА_2 25.03.2019, докази чого наявні у матеріалах справи, суд окремо зазначає, що підстави для стягнення виконавчого збору пов'язані з обставинами, зокрема: відкриття виконавчого провадження; наявності рішення, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору; відсутності виконання рішення боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Тому, невмотивованими є твердження відповідача про зазначення ДВС у Оскаржуваній постанові розміру виконавчого збору у сумі 16 692,00 грн.
Щодо винесення 19.04.2019 ДВС в рамках виконавчого провадження № 58566265 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 16 692,00 грн., а також дотримання ДВС вимог Закону в площині процедурних питань під час її прийняття саме окресленої дати, суд констатує, що вказана постанова не є предметом оскарження у даній справі.
Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб'єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
В аспекті здійснених відповідних виконавчих дій, суд вказує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, для встановлення обставин протиправності Спірної постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням викладених висновків в цілому, суд вважає, що прийняття Постанови відбулося у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 7, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такої, як обґрунтованої. Відтак, за висновками суду, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
В частині викладених відповідачем заперечень стосовно пропущення позивачем десятиденного строку оскарження Постанови без будь-яких поважних причин, суд відзначає, що наведені заперечення є невмотивованими, оскільки згідно ч. 5 ст. 74 Закону, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. А тому, приймаючи до уваги отримання позивачем Спірної постанови 13.03.2019, в строк до 27.03.2019 включно, тобто протягом 10 робочих днів, Дарницькій РДА було надано право на оскарження Постанови, чим позивач і скористався, що підтверджується фактом звернення до суду 26.03.2019, обставини чого слідують з даних поштового штемпеля на конверті з відміткою про відправлення за реєстр. № 0206816377690.
Таким чином, суд дійшов висновку про не пропущення Дарницькою РДА строку на звернення до суду, у зв'язку із чим відхиляє зауважені заперечення ДВС.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні скарги, з урахуванням заяви б/н від 25.04.2019 «Про зменшення розміру позовних вимог», Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації - відмовити повністю.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко