Провадження № 2/522/1040/19
Справа № 522/17321/13-ц
22 липня 2019 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Грищук В.О.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , участі третьої особи - ОСОБА_3 , про стягнення сплаченої суми штрафу, -
Позивач 08.07.2013 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача грошову суму в розмірі 958 800 грн. та штраф в сумі 120 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали попередній договір про продаж житлового будинку АДРЕСА_1 за 6 791 500 грн. не пізніше 10.04.2013 року. У договорі сторони домовилися, що на момент укладення основного договору будинок не буде знаходиться в іпотеці, а за ухилення від укладення Основного договору було передбачено відшкодування збитків, а саме штрафу у 100% розмірі. 10.04.2013 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до Попереднього договору, згідно якого сторони домовилися перенести укладення договору купівлі-продажу на строк не пізніше 22.04.2013 року, за умови, що ОСОБА_2 підготує всі необхідні документи для оформлення основного договору та до того часу предмет договору не буде обтяжений. Проте, відповідач умови договору не виконала. Тож, позивач звертається до суду з даними позовом про стягнення збитків відповідно до п. 12 та 13 Попереднього договору.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси (суддя Турецький О.С.) від 10.09.2013 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі (т.1 а.с.33-36).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (суддя Загороднюк В.І.) від 30.03.2015 року визнано поважною причини пропуску строку пред'явлення виконавчих листів до виконання та видано дублікати виконавчих листів по цивільній справі №522/17321/13-ц (т.1 а.с.58-59).
ОСОБА_2 10.06.2015 року звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, в результаті розгляду якої ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (суддя Свячена Ю.Б.) від 16.06.2015 року заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду (т.1 а.с.67).
ОСОБА_2 19.06.2015 року подала апеляційну скаргу, в результаті розгляду якої Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13.07.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2013 року - скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.2 а.с.45-50).
ОСОБА_1 в інтересах якої діяла ОСОБА_4 не погоджуючись з рішенням Апеляційного суду Одеської області подала касаційну скаргу (т.2 а.с.83-86).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.06.2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково, Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2013 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 13.07.2016 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.174-178).
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ виходив з того, що судом першої інстанції не повно встановлено фактичні обставини справи, не визначено правовідносини, що виникли між сторонами, неправильно застосовано норми матеріального права. Суд касаційної інстанції вказав, що кошти одержані ОСОБА_2 за договором є авансом та при тому спільною сумісною власністю подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).
Справа повернулася до Приморського районного суду м. Одеси та була передана судді Загороднюку В.І., ухвалою якого від 19.07.2017 року прийнята до провадження.
На підставі розпорядження керівника апарату суду №912/19 від 13.02.2019 року по справі проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого головуючим обрано суддю Бондаря В.Я.
Ухвалою суду від 18.02.2019 року справу прийнято до провадження судді Бондаря В.Я. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 02.04.2019 року.
У підготовчому засіданню 02.04.2019 року було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 12.06.2019 року.
У судовому засіданні 12.06.2019 року було оголошено перерву, з метою підготовки клопотання про залучення третьої особи, наступне судове засідання призначено на 11.07.2019 року.
У судовому засіданні 11.07.2019 року судом залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, оголошено перерву до 22.07.2019 року.
У судовому засіданні 22.07.2019 року представник позивача - Форманюк О . М . підтримала заявлені позовні вимоги та просила задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи - Павел О.Ю . заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як подружжя, є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, 19.12.2012 року Приватним нотаріусом Іллічовою Н.А. зареєстрований договір іпотеки за №11265 і №11502 з ТОВ «УніКредитБанком», за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 для забезпечення кредитних зобов'язань свого чоловіка - ОСОБА_3 (т.1 а.с.9-11).
20.03.2013 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач взяла на себе зобов'язання продати позивачу вказаний житловий будинок АДРЕСА_1 , який знаходиться в іпотеці банку. Вказаний договір сторони посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. та зареєстровано в реєстрі за №414 (т.1 а.с.6).
За умовами укладеного договору ОСОБА_2 зобов'язалася продати ОСОБА_1 вказаний житловий будинок за 6791500 грн., що еквівалентно 850000 дол. США, із розрахунку 7,993 грн. за 1 долар США, не пізніше 10.04.2013 року.
На підтвердження намірів щодо придбання зазначеного об'єкта нерухомості, позивачем було передано відповідачу грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, що додатково підтверджується написаною ОСОБА_2 розпискою від 20 березня 2013 року та п. 6 попереднього договору (т.1 а.с.7).
Пунктом 7 попереднього договору встановлено, що на день укладання цього договору предмет договору знаходиться в іпотеці та на нього накладена заборона відчуження за іпотечним договором.
Відповідно до п. 8 попереднього договору, сторони договору домовилися, що на день укладання договору купівля-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 не повинен бути заставленим, перебувати у податковій заставі, іпотеці, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати комунальних платежів та інших послуг, в тому числі послуг зв'язку, адреса розташування об'єкта нерухомості не повинна бути юридичною адресою жодної юридичної особи.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за попереднім договором особа, яка порушила зобов'язання повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100 % від суми зобов'язання, вказаної в п. 12 попереднього договору, а саме: у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США.
10 квітня 2013 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до попереднього договору, відповідно до умов якого сторони перенесли дату укладання договору купівлі-продажу та домовились укласти договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку не пізніше 22 квітня 2013 року за умови, що ОСОБА_2 підготує всі необхідні документи для оформлення основного договору та до того часу предмет попереднього договору не буде обтяжений (т.1 а.с.8).
Відповідно п. 2 договору про внесення змін до попереднього договору, інші умови попереднього договору залишаються без змін.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованих 22 квітня 2013 року зазначений об'єкт нерухомості знаходиться під забороною відчуження, підставою обтяження є договір іпотеки, іпотекодержатель: ТОВ «УніКредит Банк».
Рішенням №1856565 від 22.04.2013 року державний реєстратор Фролова Р.В. відмовила ОСОБА_2 у задоволенні Заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) прийнятої 22.04.2013 за реєстраційним номером 942464, оскільки заяву подано після державної реєстрації обтяжень (т.1 а.с.12).
28 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з письмовою вимогою, в якій просила повернути передані нею кошти у підтвердження намірів придбання зазначеного вище об'єкта нерухомості у розмірі 958 800 грн та сплати передбачений попереднім договором штраф у розмірі 958 800 грн. (т.1 а.с.13-14), однак вказана вимога останньою виконана не була.
Як зазначено у п.15 попереднього договору, він вчинений за згодою чоловіка продавця - ОСОБА_3 , який виразив свою згоду окремою заявою на продаж вказаного будинку за зазначеною ціною, та не заперечував, щоб його дружина - ОСОБА_2 отримала від покупця до укладання основного договору купівлі - продажу 958800 грн. (згода т.1 а.с.148).
У зв'язку із встановленими обставинами суд вважає, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується і інтересів ОСОБА_3 , якого було залучено до участі у справі в якості третьої особи, оскільки укладався попередній договір купівлі-продажу майна подружжя, яке належить також і йому на праві спільної сумісної власності та кошти отримані ОСОБА_2 також належать подружжю.
Матеріали справи містять протокол одночасного допиту осіб від 22.03.2016 року (т.2 а.с.6-8), згідно яких ОСОБА_3 та нотаріус Фролова Р.В . стверджують, що не знають один одного.
З протоколу одночасного допиту осіб від 22.03.2016 року (т.2 а.с.10-11) вбачається, що ОСОБА_2 також стверджує, що нотаріуса не знає, ніяких правочинів в неї не укладала.
Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.
Судом не приймаються до уваги протоколи допиту осіб, адже обвинувачуваного вироку суду матеріали справи не містять що стосуються не підписання сторонами попереднього договору та змін до нього.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі не укладено, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_2 відповідачу грошова сума в розмірі 958 800 грн. є авансом.
Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов'язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Якщо така умова включається до попереднього договору, то вона суперечить законодавству.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується укладення попереднього договору та сплачення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 авансу у розмірі 958 800 грн., а основний договорі між сторонами укладено не було, суд дійшов переконливого висновку, що сплачена сума авансу підлягає повернення ОСОБА_1 .
Щодо вимог про сплату штрафу, суд відзначає наступне.
Згідно п. 13 Попереднього договору від 20.03.2013 року у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання за цим договором винна у такому порушені сторона повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100% (сто відсотків) від суми цього зобов'язання, вказаної у п. 12 цього Договору.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Виходячи із загальних положень цивільного законодавства про відповідальність та про забезпечення виконання зобов'язання санкція у вигляді неустойки спрямовується на забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань. Розмір санкції в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Аванс було сплачено у розмірі 958 800 грн., що є великою сумою, тому стягнення штрафу, відповідно до п. 13 укладеного між сторонами договору, на думку суму може бути зменшено до 10% від суми сплаченого авансу, з метою уникнення безпідставного збагачення сторони за рахунок іншої. Тому 10% від сплаченої суми авансу становить 95 880 грн. та підлягає стягненню у якості штрафу за не виконання умов договору.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи - ОСОБА_3 , про стягнення сплаченої суми штрафу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) грошову суму у розмірі 958 800 (дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) штраф у розмірі 95 880 (дев'яносто п'ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 892 (одна тисяча вісімсот дев'яносто дві) гривні 55 копійок.
В інішій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 29.07.2019 року.
Суддя В.Я.Бондар