Справа № 520/4368/15-к
Провадження № 1-кп/520/371/19
29.07.2019 року Київський районний суд м.Одеси в складі:
Головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі кримінальне провадження № 12013170020000660 від 05.09.2013 року відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Росії, Пермської області, Красновітерського району, с. Гостинний Острів, громадянки України, росіянки, з середньою освітою, заміжньої, мешкаючої та зареєстрованої за адресом: АДРЕСА_1 , не працюючої, раніше не судимої,обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України(в редакції 2001 року).
Згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013170020000660 від 05.09.2013 року, затвердженого прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 , ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення при наступних обставинах:
ОСОБА_5 в червні 2009 року, використовуючи завідомо підроблений документ - заповіт підписаний від імені ОСОБА_6 на її ім'я, завірений приватним нотаріусом ОСОБА_7 від 31.12.2008 року, звернулася у Київський районний суд м. Одеси із заявою про визнання права власності на кв. АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_6 , надавши завідомо підроблений заповіт.
21.07.2009 року Київським районним судом м. Одеси, на підставі наданого ОСОБА_5 заповіту, було винесено рішення про задоволення позову ОСОБА_5 і визнання за нею права власності на кв. АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому ОСОБА_5 , 23.09.2009 року надала вищевказане рішення Київського районного суду м.Одеси від 21.07.2009 року до КП «ОМБТІ та РОН» на підставі якого 21.10.2009 року на ОСОБА_5 зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_2 .
Дії, ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції 2001 року), а саме: використання завідомо підробленого документа.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому їй злочині не визнала та пояснила суду про те що,17.08.2006року, вона була призначеною на посаду соціального працівника без категорії відділення соціального обслуговування вдома в КУ «Територіальний цент соціального обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацюючих громадян Київського району м. Одеси» і згідно графіка обслуговування підопічних, надавала послуги по веденню домашнього господарства, організації надання комунальних, побутових і індивідуальних послуг інвалідові першої групи, самотньому ОСОБА_8 , 1924 року народження, що проживав за адресом: АДРЕСА_3 . Як вона вважає, що вона на протязі двох років сумлінно виконувала свої обов'язки, щодо підопічного ОСОБА_8 .
ОСОБА_8 був самотнім чоловіком і розумів, що після його смерті належна йому квартира може перейти у власність територіальній громаді.
У якості подяки за її турботу, ОСОБА_8 неодноразово говорив що зробить на неї заповіт, оскільки не хотів, щоб його квартира дісталась державі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.
Після смерті ОСОБА_8 вона звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , для прийняття спадщини за заповітом, оскільки знала, що ОСОБА_8 залишив на неї заповіт
При оформленні свідоцтва про право на спадщину на квартиру, яка розташована за адресом: АДРЕСА_3 , нотаріус ОСОБА_7 виявила, що при укладанні заповіту, нотаріусом були допущені помилки у часі укладення заповіту, та у році народження ОСОБА_8 . Наявність цих помилок стало підставою для відмови їй нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, та нотаріусом було їй рекомендовано звернутися до Київського районного суду м. Одеси із позовом про визнання за нею права власності на квартиру за адресом: АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за заповітом.
21.07.2009 року, Київським районним судом м. Одеси, на підставі наданого їй заповіту, було винесено рішення про задоволення її позову і визнання за нею права власності на кв. АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . В подальшому, 23.09.2009 року вона надала вищевказане рішення Київського районного суду м.Одеси від 21.07.2009 року до КП «ОМБТІ та РОН», на підставі якого, 21.10.2009 року, на неї було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Вона вважає, що заповіт завірений приватним нотаріусом від 31.12.2008 року не був підробленим, тому вона звернулася в Київський районний суд м. Одеси, оскільки в повноваження нотаріуса не входить виправлення помилок на складених нотаріусом документах. Злочин вона не скоювала, просить суд її виправдати.
Стороною обвинувачення в якості доказів на підтвердження вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, надані суду наступні докази, які досліджені в судовому засіданні.
На підтвердження пред'явленого обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні використання завідомо підробленого документа, прокурор в судовому засіданні надав наступні документи на які посилається як на докази по справі, тобто на покази свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , та на матеріали кримінального провадження, а саме на такі документи як :заповіт (т.2,а.с.116); витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі (т.2а.с.199); Постанову слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області (т.2,а.с.199) про долучення по справі речових доказів; свідоцтво Серія НОМЕР_1 про смерть ОСОБА_6 ; свідоцтво про право власності на житло; лист адресований ОСОБА_5 від державного нотаріуса Третьої одеської нотаріальної контори ОСОБА_14 ; рішення Київського районного суду м.Одеси за позовом ОСОБА_5 до Одеської міської Ради, з участю третьої особи- приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом; судову -почеркознавчу експертизу № 6711/02 (т.2,а.с.26-29 проведену Одеським науково дослідним інститутом судових експертиз; Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 9.07.2013 року.
В ході судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення в судовому засіданні допитані свідки, досліджені надані суду документи і встановлені такі обставини:
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що мешкає по АДРЕСА_4 , з 80-х років, з 2006 року живе постійно, знала померлого, він жив з дружиною, потім дружина померла і він жив один, дітей не було, він говорив про племінника в м. Москві, стосунки між ними були сусідськими, жили через стінку він жив в 20 квартирі. ОСОБА_15 померла давно, він був інвалід, він отримав поранення на війні, він лікувався в шпиталях, були в нього ще інші хвороби.
Обвинувачену ОСОБА_5 знає, бачила як вона ходила до нього, носила продукти. Вона приходила раз - два в неділю, вона приносила сумки. Якщо Гречаного не було вона в ОСОБА_9 залишала сумки. Він нічого поганого за ОСОБА_5 не говорив, говорив, що вона принесе продукти. Він погано себе почував, він ходив самостійно, потім вже не міг. Коли ОСОБА_8 помер вона була вдома, з дітьми, в той день ОСОБА_5 вона не бачила у Гречаного.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що йому нічого не відомо по цій справі його батько ОСОБА_16 помер в 2009 році десь в січні, ніяких стосунків майже не було, перед смертю він за ним дивися поховав його, в батька був цукровий діабет, потім йому відняли ноги, він жив на вул. Радісній в будинку своєму, обвинувачену він ніколи не бачив, батько про неї нічого не говорив, він ОСОБА_5 ніколи не бачив. 31 грудня 2008 року він не бачив батька,йому не відомо куди батько їздив, від ОСОБА_17 ніяких грошей не отримував, ОСОБА_17 йому не відома.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_18 їй відомий, це людина за якою її мати доглядала, вона працювала у соціальному закладі. На той час вона жила з мамою, з батьком ОСОБА_19 , братом ОСОБА_20 . Гречаного бачила, допомагала матері возити його в військовий шпиталь, забирала його . На квартирі його не була, не пам'ятає коли він помер. 31 грудня 2008року де була мати не може сказати, вдома її не було, відомо що Гречаний зробив заповіт на матір, родинних зав'язків з ним не було, мати за ним доглядала, готувала йому їсти, купувала продукти.
Що мати зробила з заповітом не знає.
Свідок ОСОБА_13 пояснив, що в 2012 році працював в юридичному департаменті міської ради, займався цим питанням. Йому відомо, що надійшли документи стосовно квартири яка відійшла у спадщину, а повинна бути перейти до міської ради.
Він курував всі питання стосовно спадщини, надійшло листа стосовно квартири, усі комунальні підприємства та соціальні служби повинні повідомляти про те що померли особи які не мають спадкоємців, через 6 місяців якщо спадщина не оформлялась то квартира переходить до міськради. На теперішній час він не працює в міській раді. Квартира померлого мабуть була в реєстрі, про те що не має спадкоємців і людина померла, більше не пам'ятає нічого по справі.
Свідок ОСОБА_12 пояснив, що десь в середині 2009 року до нього звернувся ОСОБА_21 , він колишній співробітник міліції, був він на пенсії. Мишко звернувся і попросив побути сином одного чоловіка. ОСОБА_12 знайома ОСОБА_17 , він її бачив кілька разів, вона знайома ОСОБА_22 . ОСОБА_17 була знайома з ОСОБА_23 . ОСОБА_12 їздив до дому ОСОБА_5 разом з ОСОБА_17 та ОСОБА_22 .
Іванес сказала, що була якась помилка в заповіті, що треба рішення суду, що вона вступить в спадщину та розрахується з ОСОБА_17 .Про використання завідомо підробленого документу - заповіту підписаного від імені ОСОБА_6 він нічого не може пояснити так як йому нічого невідомо.
Сторона обвинувачення наполягала на виклику та допиті в якості свідків нотаріуса ОСОБА_7 та помічника нотаріуса ОСОБА_24 ,
Суд, приймаючи до уваги заперечення захисту, на клопотання прокурора про допит в якості свідків нотаріуса ОСОБА_7 та помічника нотаріуса ОСОБА_24 , в судовому засіданні встановивши, що чинним законодавство, а саме ст. 8 Закону України "Про нотаріат" та п. 3 ч. 2 ст. 65 КПК України встановлена заборона допиту таких осіб як свідків по справі, оскільки ОСОБА_7 працювала нотаріусом та посвідчувала заповіт ОСОБА_6 , що являється нотаріальною таємницею, а ОСОБА_24 працювала помічником вказаного нотаріуса, відмовив прокурору в допиті зазначених осіб в якості свідків.
Оскільки, згідно до ст. 8 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка, щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріусом нотаріальні дії.
Нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо.
Нотаріус та інші особи, що вчиняють нотаріальні дії або прирівняні до них, а також стажист нотаріуса зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.
Обов'язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 65 КПК України встановлено заборону допиту в якості свідка нотаріуса і встановлено, що нотаріус не може бути допитаний як свідок - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю.
Стороною обвинувачення в якості доказів винуватості ОСОБА_5 надані суду наступні докази, які оголошені та досліджені в судовому засіданні:
Згідно тексту заповіту (т.2,а.с.116) складеного від імені ОСОБА_6 від 31.12.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. Підпис ОСОБА_6 посвідчено та підписано нотаріусом ОСОБА_7 . З тексту якого видно, що нотаріусом заповіт до підписання прочитано вголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписаний ним в присутності нотаріуса. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено.
Згідно письмової довідки (т.2,а.с.116) про присвоєння ідентифікаційного номера ДПІ у Київському районі м.Одеси видно про те, що ОСОБА_6 присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № витягу 18010705 від 31.12.2008 року до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація заповіту номер у 46150618 у спадковому реєстрі серія та номер бланка ВМА831551 номер в реєстрі 2048, приватний нотаріус ОСОБА_7 , заповідач ОСОБА_6 , дата реєстрації 31.12.2008 року(т.2,а.с.118).
Постановою слідчого СВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області (т.2,а.с.199) про долучення по справі речових доказів.
Згідно свідоцтва Серія НОМЕР_1 про смерть ОСОБА_6 виданого 2 січня 2009 року першим Приморським відділом реєстрації цивільного стану Одеського міського управління юстиції видно, що смерть ОСОБА_6 наступила 31 грудня 2008 року (т.№2.а.с.58).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 3 серпня 1993 року виданого управлінням житлово комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_6 (т.№ 2 а.с.56).
Згідно листа адресованому ОСОБА_5 від державного нотаріуса Третьої одеської нотаріальної контори ОСОБА_14 від 17 .04.2009 року № 2379 третьої нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу видно, що нотаріус роз'яснив їй право звернутися в суд з метою виправлення помилок допущених іншим нотаріусом при здійсненні нотаріальних дій зв'язаних з успадкуванням нею за заповітом майна що до майна ОСОБА_6 (т.2 а.с.48).
Згідно рішення Київського районного суду м.Одеси позов ОСОБА_5 до Одеської міської Ради,з участю третьої особи- приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом -задоволено.Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.2,а.с.54).
Згідно висновку судової -почеркознавчої експертизи № 6711/02 по матеріалам кримінальної справи №052201000030 від 31.05.2011року (т.2,а.с.26-29) проведеного Одеським науково дослідним інститутом судових експертиз видно, що експерти повідомляють про неможливість дати заключення, щодо питання про те, чи самими ОСОБА_8 чи іншою особою виконано підпис від його імені в наданому на експертизу нотаріально посвідченому заповіті від 31.12.2008 року.
Згідно Ухвали Апеляційного суду Одеської області від 9.07.2013 року видно, що апеляційним судом, по даному кримінальному провадженню, вже було скасовано вирок Київського районного суду м.Одеси від 12 березня 2012 року, яким раніше ОСОБА_5 було визнано винуватою в скоєнні злочину за ст.190 ч.4,ст.358 ч.3 КК України, а матеріали справи було повернуто прокурору для додаткового розслідування.
Судовий розгляд проведено в межах пред'явленого обвинувачення, згідно положень ст. 337 КПК України, лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Відповідно до ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тою метою, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений та засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Дослідивши та оцінивши в сукупності надані сторонами докази та проаналізувавши їх, суд виходить з загальних принципів кримінального судочинства, положень статей 84 - 89 КПК України та практики Європейського суду з прав людини приходить до наступних висновків.
Покази допитаних в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 не доводять факту використання ОСОБА_5 в червні 2009 року завідомо підробленого документу - заповіту підписаного від імені ОСОБА_6 , тому згідно ст.94 - 96 КПК України суд визнає такі докази не достовірними, через що покази зазначених свідків суд не може покласти в основу обвинувачення, оскільки в судовому засіданні не спростовані твердження обвинуваченої ОСОБА_5 про те, що вона не скоювала протиправних дій за які їй пред'явлено обвинувачення по даному кримінальному провадженню. При цьому будь-які об'єктивні дані які б підтверджували та поза усяким розумним сумнівом свідчили б про вчинення обвинуваченою інкримінованого злочину, в матеріалах кримінального провадження відсутні. Надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази такої інформації не містять.
Одним з доказів вини ОСОБА_5 органи слідства визнали висновок почеркознавчої експертизи № 6711/02 від 31.05.2011року, згідно з яким в рукописному тексті заповіту рукописний запис про те, що заповіт прочитано і його зміст зрозумілий, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою. Однак, в експертному заключенні також вказано, що почерк виконавця досліджуваного запису має деяку природну схожість з почерком ОСОБА_6 , через що суд в основу обвинувального вироку, як доказ, висновок зазначеної експертизи не може покласти оскільки він не підтверджує вину обвинуваченої в скоєнні злочину.
Матеріали даного кримінального провадження відносно ОСОБА_5 вже переглядалися Київським районним судом м. Одеси та Апеляційним судом Одеської області.
Так згідно тексту рішення Апеляційного суду Одеської області від 09.07.2013року видно, що Апеляційним судом було встановлено, що експерт судовому засіданні не допитаний, і судом не з'ясовано, що означає зазначена вказівка експерта ОСОБА_6 саме під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, які ускладнювали виконання запису.
Питання з'ясування належності підпису в заповіті ОСОБА_6 , експертним дослідженням взагалі не встановлено, чи був він виконаний ОСОБА_6 .
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що наведений рукописний текст в заповіті та підпис були виконані іншою особою, а саме саме ОСОБА_25 , оскільки дані обставини органами досудового слідства не перевірялися і з цього питання не проводилося ніяких експертних досліджень.
Встановлені Апеляційним судом Одеської області висновки стали підставою для направлення кримінальної справи прокурору Київського району м. Одеси для проведення додаткового розслідування.
У пред'явленому ОСОБА_5 обвинуваченні у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013170020000660 від 05.09.2013року, абсолютно нічого не змінилося, вказані Апеляційним судом Одеської області недоліки не були усунуті досудовим слідством.
Дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, перевіривши їх на предмет належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності, суд, керуючись засадами справедливості, виваженості та неупередженості, приходить до висновку, що пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення не знайшло свого об'єктивного підтвердження, та не встановлено безспірних доказів вини обвинуваченої в використанні завідомо підробленого документу - заповіту підписаного від імені ОСОБА_6 на її ім'я, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 не встановлено, а тому її необхідно виправдати, за відсутністю в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, яке їй інкримінується, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, виходячи з наступного.
Так в процесі судового розгляду сторона обвинувачення - прокурор вважала, що доказами винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст.358 КК України є показання допитаних в судовому засіданні свідків, документи.
Сторона захисту вважала, що за оцінкою перевірки доказами обставин висунутого ОСОБА_5 обвинувачення передбаченого ст.358 КК України в установленому порядку не доведено.
Згідно пред'явленого обвинувачення дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст.358 КК України (в редакції 2001 року), а саме, як використання завідомо підробленого документа.
Об'єктивна сторона інкримінованого злочину виражається у таких формах як :
підроблення документа; використання завідомо підробленого документа.
Злочин передбачений ч.3 ст.358 КК України вважається закінченим з моменту вчинення зазначеної дії, а саме з моменту використання завідомо підробленого документа, тобто пред'явлення документа або подання документа і є самостійним складом злочину.
При пред'явленні документа суб'єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. Подання документа також передбачає, що певне коло осіб ознайомиться із змістом підробленого документа.
Перевіривши під час судового розгляду докази правопорушення, які прокурор вважала встановленими в кримінальному провадженні, а саме наявність в діях ОСОБА_5 ознак скоєння злочину суд приходить до наступного.
Згідно, та на підставі досліджених в суді доказів, суд приходить до висновку, що прокурором не надано суду об'єктивних, достовірних та належних доказів, які би підтвердили, що обвинувачена скоїла, які небудь умисні протиправні дії з метою підроблення документа чи використання завідомо підробленого документа, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що саме являється підробленим документом, і який саме як підроблений документ використала обвинувачена.
Тому, як вважає суд, суду не надано доказів про те, що обвинувачена скоїла інкриміноване їй кримінальне правопорушення.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до ч.2 ст.62 Конституції України та ч.2ст.17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України та ч. 4 ст.17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Поводження з особою, вина, якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Так, у справі «Barbera,MesseguandJabardov. Spain» від 6 грудня 1998р.(п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконувати свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки,що підсудний вчинив злочин,який йому ставиться в вину; обов'язок доказувати лежить на обвинуваченні,і будь який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має не має наперед встановленої сили.
Відповідно до вимог ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в тому числі подія кримінального правопорушення (час,місце,спосіб, та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотиви і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, ст.92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, за винятком випадків передбачених ч.2 цієї статті покладається на слідчого, прокурора та, в установленому порядку на потерпілого.
Відповідно до вимог ст.84-86 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи не достовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Доказ визначається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень,на нього не може посилатися суд при ухвалення судового рішення.
Підсумовуючи досліджені та проаналізовані у сукупності докази, надані стороною обвинувачення, щодо складу злочину в діях ОСОБА_5 передбаченого ч.3 ст.358 КК України (в редакції 2001 року), суд приходить до висновку, що надані суду докази обвинувачення не можуть вважатися такими, що доводять вину ОСОБА_5 поза розумним сумнівом у інкримінованому їй злочині.
Доведення вини має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом (п.43 рішення ЄСПЛ від 14.022003 року у справі «Кобець проти України»).
Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Частинами 2,4 ст.17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, якщо їх неможливо усунути, тлумачяться на користь такої особи.
Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, в їх сукупності вважає, що пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
У відповідності до частини першої статті 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, а в даному випадку, якщо проаналізувати повністю кримінальне провадження, докази вини ОСОБА_5 відсутні, а тому необхідно її за ч.3 ст.358 КК України (в редакції 2001 року) виправдати, оскільки під час судового засідання не доведено, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
Враховуючи обставини справи і результати судового розгляду, суд вважає, що в силу п.2 ч.1 ст.284, п. 3 ч.1 ст. 373 КПК України, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок, за відсутністю в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, яке їй інкримінується.
Керуючись ст.5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, ст.62 Конституції України,ст.ст.17, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати невинуватою у пред'явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченому ч.3 ст.358 КК України (в редакції 2001 року) та на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України за відсутністю в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, яке їй інкримінується та виправдати.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Одеської області протягом 30 днів з моменту його оголошення, шляхом подачі скарги через Київський районний суд м. Одеси.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченій, прокурору.
Суддя ОСОБА_1