Справа № 420/2312/19
17 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,
за участю сторін: представника позивача - Фаріон Р.В.,
представника відповідача - Яківець М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" (65079, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 15, код ЄДРПОУ 08564140) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, акту перевірки в частині,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернулась Державна установа "Чорноморська виправна колонія (№74)" з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просила визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області та:
скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р.;
скасувати податкове рішення № 0003741307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.02.2019р.;
скасувати п. 3.4.2 акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами перевірки Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" щодо повноти обчислення та своєчасності, внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військового збору за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області було встановлено порушення, які були підставою для винесення Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-000 3731307 від 12.02.2019р. на суму 452664,70 грн. та Рішення № 0003741307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.02.2019р. на суму 226332,35 грн.
Позивач зазначає, що використання праці засуджених на умовах трудового договору було почато з 01.03.2017 року. Відповідно до пп. 6 п. 2 ст. 13 Закону № 2713 трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально- виконавчого законодавства.
В обґрунтування протиправності вищезазначених рішень позивач зазначає, що заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Податкового кодексу, і зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави до застосування податкової соціальної пільги до їх доходів відсутні. Отже, зазначені доходи оподатковуються на загальних підставах, як інші доходи, за ставками, встановленими п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу. Згідно з пп. «б» п. 176.2 ст. 176 цього Кодексу вищезазначені доходи, отримані платниками податку, відображаються податковим агентом у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ за ознакою доходу « 127» - «Інші доходи» відповідно до Порядку № 1020.
Податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.
Крім того, позивач зазначив, що установа, відповідно до Положення, є неприбутковою установою, яка фінансується з державного бюджету України та у своєї діяльності керується нормами КВК України тому вважає, що сплата ЄСВ на суми заробітної плати засуджених до моменту укладання трудових договорів, є нецільовим використанням бюджетних коштів.
Позивач також зазначає, що 1, 2 та 3 квартали 2015 року було перевірено, донараховано та нараховано штрафні санкції з порушенням ст. 102 ПКУ, тобто після спливу 1095 днів, в той час як останній день подання звітності 3 кварталу 2015 року був 09.11.2015 року.
Крім того, позивач зазначає, що він 04.03.2019 року оскаржував Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р. та рішення № 0003741307 про застосування штрафних санкцій від 12.02.2019р. до ДФС України, проте, в порушення строків зазначених у п. 56.9 ст. 56 ПКУ, скарга була розглянута 04.04.2019 року, у зв'язку з чим вважається повністю задоволеною на користь платника податків.
Ухвалою суду від 24.05.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.
11.06.2019 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що перевіркою встановлено, що Державною установою «Чорноморська виправна колонія (№74)» за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 не відображено суми грошового забезпечення нараховані (виплачені) на користь військовослужбовців, особам рядового і начальницького складу та відповідні суми утриманого ПДФО, та за період 01.01.2015 по 30.06.2017 не вказано суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь спецконтингенту та суми утриманого ПДФО, чим порушено п. 119.2 ст.119 п.176.2. ст.176 Податкового кодексу України.
Державна установа «Чорноморська виправна колонія (№74)» нараховувала доходи на користь засуджених до обмеження волі осіб при їх залученні до суспільної корисної оплачуваної праці відповідно до наказів про встановлення окладів засудженим, про зміни в штатному розписі, про зняття та призначення засуджених, про встановлення засудженим часових тарифів, штату обслуговуючого персоналу (спецконтингенту), табелів залучення засуджених, нарядів виконаних робіт засудженими та відомостей нарахування заробітку засудженим. Зазначений дохід є базою нарахування єдиного внеску.
Державна установа «Чорноморська виправна колонія (№74)» в період з 01.01.2015 по 31.03.2017 не нараховувала єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з заробітку спецконтингенту, а саме засуджених до обмеження або позбавлення волі.
З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
09.07.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідачем по суті заявлених позовних вимог не надано ані пояснення, ані обґрунтовані заперечення щодо жодного пункту позову. Відповідачем лише повторно зазначено викладені порушення з акту перевірки без відповідних коментарів або обґрунтувань.
Ухвалою суду від 09.07.2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до розгляду по сутті на 17.07.2019 року.
В судовому засіданні 17.07.2019 року представник позивача підтримав адміністративний позов у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.
В судовому засіданні 04.06.2019 року представник відповідача заперечував проти адміністративного позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених в тексті відзиву.
На підставі викладеного, дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.
На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області від 26.12.2018 № 11617/13-07, Гольцевою Світланою Миколаївною - головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області та від 26.12.2018 № 11618/13-07 Андрєєвою Наталією Олександрівною - головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно- перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС в Одеській області, згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та відповідно до Наказу ГУ ДФС в Одеській області від 17.12.2018 року № 9897, проведена документальна планова виїзна перевірка Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" щодо повноти обчислення та своєчасності, внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військового збору за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року.
За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області було складено Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" з питань повноти обчислення та своєчасності, внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, військового збору за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року» № 65/15-32-13-07/08564140 від 18.01.2019 року.
Вищезазначеним актом перевірки встановлено наступні порушення:
порядку заповнення Розділу І, Розділу II Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, ст. 51 та п. 119.2 ст. 119, п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, податкова звітність про суми доходів нарахованого (сплаченого) на користь платників податків податку та суми утриманого з них податку надавалася не в повному обсязі, з недостовірними даними та помилками;
ч.2, ст.9 Закону України про «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ із змінами та доповненнями, в Таблицях 1 «Нарахування єдиного внеску » Додатка 4 Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, платником занижено (не включено до звітів) суми заробітку засуджених в розмірі 1607790,00 грн., а саме : 2015 рік - 779140,75 грн., 2016 рік - 756733,92 грн., 2017 рік (у січні)-71915,34 грн.;
ч.2 ст.6 Закону України про «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ із змінами та доповненнями, в таблицях 1 Додатка 4 платником занижено суму єдиного внеску в розмірі 452664,7 грн., а саме: за ставкою 34,7 % у 2015 році - 270361,84 грн., за ставкою 22% у 2016 році - 166481,46 грн., за ставкою 22% у 2017 рік (у січні )- 15821,4 грн.;
пп. 1 частини 2 ст. 6, частини 8 ст. 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464- VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями, виявлено порушення строків сплати нарахованих за відповідні календарні місяці сум по єдиному внеску, які нараховувались на заробітну плату та інші види виплат.
У зв'язку з цим відповідачем було винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р. на суму 452664,70 грн та рішення № 0003741307 від 12.02.2019р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 226332,35 грн.
Позивач не погоджуючись з вищезазначеними рішенням оскаржив їх до ДФС України. Відповідна скарга надійшла до ДФС України 04.03.2019 року.
04.04.2019 року ДФС України було прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким відповлено у задоволенні скарги, а вищезазначені вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій залишені без змін.
Вважаючи протиправними дії відповідача та прийняті ним рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 75.1 ст.75 Подактового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до ч.2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 25.11.1997р. № 6-зп по справі № 18/1148-97 частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Вказаний принцип також закріплений у ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Виходячи із положень Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податку має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію.
Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, підставою для звернення особи за захистом до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З урахуванням викладеного, дії суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень, та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.
Однак, дії контролюючого органу щодо складання акту перевірки, як і сам акт не відповідають наведеним критеріям, оскільки такі дії є лише службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства. Тому самі по собі акти про проведення перевірки не створюють для суб'єкта господарювання жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав.
Контролюючий орган не позбавлений права викладати в акті (довідці) власні висновки щодо зафіксованих обставин, оцінка акту, в тому числі і оцінка дій посадових осіб щодо викладення у ньому висновків за результатами проведеної перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту, оскільки вчинення дій суб'єктом владних повноважень в частині складення акту перевірки та викладення у ньому висновків перевірки є способом реалізації наданої законом функції суб'єкта владних повноважень.
Отже, враховуючи те, що акт перевірки є фактично документом, складеним податковим органом на виконання своїх обов'язків, висновки якого не є юридично значимими для позивача, позовні вимоги в частині скасування п. 3.4.2 акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Чорноморська виправна колонія (№74)» задоволенню не підлягають.
Стосовно решти позовних вимог суд зазначає наступне.
Головне управління ДФС в Одеській області в Акті посилається на п. 6, ч.2 ст. 13 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», на підставі якої підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням певних особливостей, зокрема, трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю, з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Стаття 11 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначає, що установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами. Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію.
Відповідно до положень статті 13 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених. Підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з особливостей, в тому числі: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства; підприємства установ виконання покарань мають право на пільги зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів з питань оподаткування.
Судом встановлено, що за період, охоплений перевіркою Кримінально-виконавчий кодекс України, зазнавав істотних змін.
Так, відповідно до ст. 118 КВК України в редакції від 05.03.2015 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.
Відповідно до ст. 118 КВК України в редакції від 08.10.2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
В свою чергу, відповідно до ст. 118 КВК України в редакції від 28.08.2018 року, засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Судом встановлено позивачем використання праці засуджених на умовах трудового договору було розпочато з 01.03.2017 року.
Частиною першою ст. 50 Кримінального кодексу України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кримінально-виконавчим кодексом визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (частина перша ст. 9).
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу).
Водночас відповідно до пп. 164.2.18 цього пункту до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються також інші доходи, крім зазначених у ст. 165 цього Кодексу.
При цьому згідно з п. 169.1 ст. 169 Податкового кодексу платник податку на доходи фізичних осіб має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
Підпунктом 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Статтею 2 КЗпП визначено, що державою забезпечується право громадян України на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша ст. 21 КЗпП).
Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя ст. 21 КЗпП).
Частиною першою ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу встановлено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.
Згідно з частиною першою ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
Відповідно до пп. 6 п. 2 ст. 13 Закону № 2713 трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально- виконавчого законодавства.
Наказом Міністерства юстиції від 07.03.2013 № 396/5 «Про затвердження Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі» (далі- Інструкція) встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (п. 1.2. Інструкції № 396/5). При цьому праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Пунктом 6.3. цієї Інструкції визначено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Згідно з п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Враховуючи вищенаведене, заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Податкового кодексу, і зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому підстави до застосування податкової соціальної пільги до їх доходів відсутні. Отже, зазначені доходи оподатковуються на загальних підставах, як інші доходи, за ставками, встановленими п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу.
Згідно з пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу вищезазначені доходи, отримані платниками податку, відображаються податковим агентом у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою № 1ДФ за ознакою доходу « 127» - «Інші доходи» відповідно до Порядку № 1020.
Статтею 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зі змінами і доповненнями (далі - Закон №2464) визначено перелік платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), зокрема:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичними особами - підприємцями, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють: на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, у фізичних осіб-підприємців, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;
фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб чи у фізичних осіб-підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників відповідно до п.1 частини першої ст.7 Закону №2464 є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичних осіб за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
В свою чергу, оплата праці засуджених до позбавлення волі регулюється ст.120 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11 липня 2003 року №1129-ІV, згідно з якою форми і системи оплати праці, норми та розцінки праці зазначених осіб встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Так, згідно з п.6.3 розд. ІV Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5 (далі - Інструкція №396/5), відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб; аліменти; вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу); вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Положеннями Інструкції №396/5 не передбачено нарахування єдиного внеску на фонд оплати праці засуджених та утримання внесків із заробітної плати засуджених.
Таким чином, суми виплат, отримані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою нарахування та утримання єдиного внеску.
Крім того, судом встановлено, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р. на суму 452664,70 грн та рішення № 0003741307 від 12.02.2019р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 226332,35 грн. були оскаржені позивачем до ДФС України в досудовому порядку.
Відповідну скаргу позивач направив на адресу Державної фіскальної служби України 28.02.2019р. Зазначена скарга надійшла до ДФС України 04.03.2019 року.
В сврю чергу відповідно до п. 56.8 та 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України,м контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
04.04.2019 року ДФС України було прийнято рішення про результати розгляду скарги, яким відповлено у задоволенні скарги, а вищезазначені вимога про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій залишені без змін.
З огляду на зазначене судом встановлено, що скарга була розглянута ДФС України з порушенням 20-денного строку, передбаченого п. 56.8 ст. 56 Податкового кодексу України. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ДФС України було прийнято рішення про продовження строку розгляду скарги і таке рішення було направлене позивачу до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України.
З огляду на зазначене, відповідно до положень абзаців 2 та 3 п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України скарга вважається повністю задоволеною.
З наведених підстав, у сукупності, суд дійшов висновку, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р. на суму 452664,70 грн та рішення № 0003741307 від 12.02.2019р. про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 226332,35 грн. є протиправними та належать до скасування.
Решта доводів тазаперечень висновків суду по суті справи не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У зв'язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 12105,95 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" (65079, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 15, код ЄДРПОУ 08564140) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, акту перевірки в частині - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003731307 від 12.02.2019р.
Визнати протиправним та скасувати податкове рішення № 0003741307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.02.2019р.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь Державної установи "Чорноморська виправна колонія (№74)" (65079, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 15, код ЄДРПОУ 08564140) судові витрати у розмірі 12105 (дванадцять тисяч сто п'ять) грн. 95 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.07.2019 року.
Суддя А.А. Радчук.
.