29 липня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/542/19-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 19 березня 2019 року №Ф-127-25 в сумі 18446,72 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується із спірним рішенням, яким визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафу у розмірі 18446,72 грн. Позивач вказав, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей та записів щодо ФОП ОСОБА_1 відсутні, що є підтвердження того, що позивач не є суб'єктом нарахування обчислення і сплати єдиного внеску, а тому вимога про сплату є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
04.06.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи наступним. Відповідно до ідентифікаційних даних позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 02.08.1999 року, і відповідно до реєстру страхувальників взятий на облік платника єдиного внеску 06.10.1999 року, реєстраційний номер платника єдиного внеску НОМЕР_1 . Крім того зазначає, що станом на момент звернення до суду підприємницька діяльність фізичної особи підприємця ОСОБА_1 не припинена. Таким чином позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець у період з 02.08.1999 року по теперішній час. Позивачем не сплачувались обов'язкові зобов'язання з єдиного соціального внеску. Просить відмовити в задоволені позовної заяви.
Позивач скористався правом передбаченим ст. 163 КАС України та подав до суду відповідь на відзив.
21.05.2019 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №824/542/19-а призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 09:00 год. 06.06.2019 р.
06.06.2019 р. в судовому засіданні судом оголошено перерву для надання додаткових доказів до 14:00 год. 10.06.2019 р.
10.06.2019 р. у зв'язку з клопотанням позивача про відкладення судового розгляду розгляд справи перенесено на 14:30 год. 24.07.2019 року.
24.07.2019 р. представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що позовні вимоги підтримує повністю.
Представник відповідача також подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, за його відсутності. Вказував, що проти позовних вимог заперечує повністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідив письмові докази по справі, встановив наступне.
Відповідно до ідентифікаційних даних ОСОБА_2 02.08.1999 року зареєстровано як фізичну особу-підприємця, 02.08.1999 року взято на облік до Головного Управління ДФС у Чернівецькій області, Кіцманського управління, Заставнівської ДПІ та 06.10.1999 року взято на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний номер платника єдиного внеску НОМЕР_1 .
Крім того слід зазначити, що відповідно до ідентифікаційних даних не міститься запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (а.с.29-30).
19.03.2019 року відповідачем сформована оскаржувана податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-127-25, якою ОСОБА_1 визначено загальну суму недоїмки у розмірі 18446,72 грн., яка направлена на адресу позивача засобами поштового зв'язку та отримана ним (а.с.37).
Позивач не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) 19.03.2019 року №Ф-127-25 та вважаючи її протиправною, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року № 755-IV (в редакції, чинній станом на 31.03.2005 року, далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Так, ч. 3 ст. 46 Закону України № 755-IV імперативно встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Стаття 47 Закону України № 755-IV регламентує порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.
Згідно із ч 1 ст. 47 Закону України № 755-IV для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;
- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України № 755-IV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
Разом з цим ч. 9 ст. 47 Закону України № 755-IV підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи :
-заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;
- свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
- довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;
- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
Відповідно до ч. 15 ст. 47 Закону України № 755-IV за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Отже ч. 17 ст. 47 Закону України № 755-IV встановлено, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
За правилами ч. 1 ст. 51 Закону України № 755-IV державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.
При цьому, оскільки в ч. 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" чітко визначено, що Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, - суд дійшов висновку, що оскільки станом як на час прийняття спірної вимоги так і станом на час розгляду справи судом відсутній запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , отже позивач має статус фізичної особи - підприємця.
Стосовно доводів позивача, що у витязі з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей та записів щодо ФОП ОСОБА_1 відсутні, суд зазначає наступне.
Відповідно до копії витягу з ЄДР, який надано позивачем до адміністративного позову зазначено, що ЄДР знаходиться у стані формування. Інформація стосовно юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та зареєстрованих до 01.07.2004 року та не включених до ЄДР видається в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. Оскільки позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець до 01.07.2004 року, то цим і пояснюється відсутність відомостей щодо нього у ЄДР, але не в органі державної реєстрації.
Отже хибним є твердження і про те, що позивач у зв'язку із вищезазначеним звільнений від сплати єдиного соціального внеску.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка застосовує спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприємстві.
Крім того, чинне законодавство України не виключає можливості одночасного здійснення підприємницької діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві.
Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч. 5 ст. 9 Закону України № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною 12 статті 9 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
За приписами п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач мав всі законні підстави для винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.03.2019 року №Ф-127-25, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.03.2019 року №Ф-127-25, а тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити в повному обсязі.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області ( вул. Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013, Код ЄДРПОУ 39392513
Суддя Маренич І.В.