26 липня 2019 року справа № 340/1512/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, вул. В. Перспективна, 55, м. Кропивницький,25006
про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року №97791-53, сформовану ГУ ДФС у Кіровоградській області.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві та письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.28-29). При цьому зазначивши, що позивач є фізичною особою-підприємцем, у зв'язку з чим зобов'язаний сплачувати передбачені законами України податки, збори та інші загальнообов'язкові платежі, у тому числі ЄСВ.
Ухвалою суду від 20 червня 2019 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.1-2).
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.06.1995 року зареєстрований фізичною особою - підприємцем (а.с.20-23).
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державну реєстрацію припинення - проведено 13.12.2018 року (рішення про припинення № 24430050001006302) (а.с.22).
Відповідачем винесено вимогу від 09.11.2018 року №Ф-97791-53 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 15819,54 грн. (а.с.8).
Судом встановлено, що недоїмка з ЄСВ виникла у зв'язку з нарахуванням органом доходів і зборів мінімального страхового внеску за три квартали 2018 року.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.51 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємницька діяльність припиняється:
- з власної ініціативи підприємця;
- у разі закінчення строку дії ліцензії;
- у разі припинення існування підприємця;
- на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 стаття 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Частиною 5 статті 8 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону Закон № 2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1,4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Згідно Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2013 р. №755-VІ (далі - Закон №755-VІ) регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №755-VІ фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру ОСОБА_1 припинено діяльність лише 13.12.2018р., а отже і статусу платника єдиного внеску позбавлений з 13.12.2018р., отже вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску є законною та обґрунтованою, що виключає правові підстави для задоволення позовних вимог.
Суд наголошує, що позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску.
Отже, наявність у відповідача підстав для виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ не була спростована позивачем.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов'язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 242-246, 255, 287, 293, 295-297 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2019 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко