29 липня 2019 року м. Рівне №460/1379/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про зобов'язання вчинення певних дій.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд зобов'язати поновити відповідачу виплату раніше призначеної пенсії з 01.09.2018.
Заяви по суті справи.
В позовній заяві позивач вказав, що весь час проживав на Україні, отримував пенсію пенсію відповідно до Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У зв'язку з його виїздом на постійне місце проживання - у США, йому було припинено виплату пенсії. 24.05.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про відновлення виплати пенсії, однак листом від 28.05.2019 йому було відмовлено у поновленні такої виплати. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої виплата пенсії припинялася у зв'язку з виїздом пенсіонера за кордон, визнано неконституційною. Тому, позивач просить суд зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з 01.09.2018.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що на даний час не прийнято нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, яким будуть передбачені умови, норми і механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладені міждержавні договори щодо пенсійного забезпечення. Тому, на думку відповідача, відсутні підстави для відновлення виплати пенсії позивачу, а відтак, орган Пенсійного фонду України просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 18.06.2019 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 25.07.2019 замінено неналежного відповідача на належного - Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області.
Відповідно до вимог статті 263 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 з 03 грудня 2009 року отримував пенсію відповідно до Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання у Сполучені Штати Америки виплату пенсії позивачу припинено з 01.10.2018.
24 травня 2019 року позивач звернувся до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області з заявою про поновлення виплати пенсії, однак листом від 28.05.2019 №1652/05-01 відповідач відмовив йому у поновленні виплати пенсії, оскільки відповідно до законодавства, громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються; пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон (а.с.10).
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спіним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) та в Законі України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 1 Закону №1788-XII пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Частинами першою та другою статті 92 Закону №1788-XII громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно даного рішення оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, cуд дійшов висновку, що з набранням чинності рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
Позивач проживаючи в Сполучених Штатах Америки, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Таким чином, позивач має право на поновлення пенсії незалежно від місця проживання останнього, а тому відповідачем всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», яке є джерелом права, протиправно відмовлено позивачу у поновленні виплати пенсії.
З метою належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо поновлення виплати позивачу пенсії та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо поновлення виплати пенсії позивачу.
Водночас, суд зазначає, що в даному випадку поновити пенсію необхідно з моменту припинення її виплати, оскільки зупинення виплати пенсії, як було встановлено судом, суперечило нормам законодавства на момент таких дій органу Пенсійного фонду України. На момент припинення виплати пенсії (з жовтня 2018 року) норми законодавства, які передбачали підстави для такого припинення (пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону №1058) вже були визнані неконституційними відповідно до рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року.
Право позивача на пенсію виникло в момент її призначення, і його законні очікувані сподівання на отримання призначеної пенсії були зупинені внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї бездіяльності щодо невідновлення раніше призначеної пенсії.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме слід зобов'язати відповідача поновити виплату позивачу пенсії з 01.10.2018, тобто з моменту припинення її виплати. Позивач, в свою чергу, не надав суду докази, що виплата пенсії була припинена з вересня 2018 року.
Сплачена сума судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. відповідно до квитанції від 06.06.2019 №17, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача в розмірі 384 грн. 20 коп.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн., то суд зазначає наступне.
Як вбачається з частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у межах даної адміністративної справи, судом встановлено, що матеріали справи містять лише додатковий договір від 06.06.2019, укладений між адвокатом Печончиком О.В. та позивачем - ОСОБА_1 . Будь-яких інших належних доказів понесення витрат суду не надано.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правову допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено усіма належними та допустимими доказами, а саме не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, доказів понесених витрат позивачем на правничу допомогу, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь витрати на правову допомогу у сумі 6000 грн. задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (вулиця Соборна, 28, селище міського типу Володимирець, 34300; код ЄДРПОУ 40377142) про зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Володимирецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 жовтня 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Володимирецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (код ЄДРПОУ 40377142) судовий збір в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 (двадцять) коп.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 29 липня 2019 року.
Суддя Недашківська К.М.