Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 липня 2019 р. Справа№200/7399/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М., при секретарі судового засідання Глазової Т.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в УПФ. Однак, серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року пенсія позивачу не виплачувалась.
Позивач вважає таку бездіяльність УПФ протиправною, оскільки вона порушує його конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просить визнати незаконною бездіяльність суб'єкта владних повноважень в особі Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка виразилась в невиплаті з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року заборгованості пенсійної виплати ОСОБА_1 ; зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належної йому пенсії з моменту припинення цих виплат, тобто з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року; допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати заборгованості по пенсії у межах суми за один місяць.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі із викликом сторін на 02 липня 2019 року.
У відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1 , відповідач зазначає, що виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремих підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей», Постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року «Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ», постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою КМУ № 136 від 18.02.2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…» та деякими іншими. Розпорядженням Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області 13.10.2016 року позивача взято на облік з особливістю переселенець не зареєстрований (93 особливість), у зв'язку з відсутністю рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, та одночасно нараховано суму заборгованості з 01.03.2016 року. В грудні 2016 року на адресу управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 11-32/24 від 13.12.2016 року відповідно до якого прийнято рішення про поновлення виплати пенсії. Розпорядженням управління позивачу поновлено виплату пенсії на виплатний період січня 2017 року. З 01.10.2018 року виплату пенсії позивачу було припинено на центральному рівні на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю внутрішньо переміщених осіб. Згідно листа № 11-11/3106 від 05.09.2018 року прийнято рішення про поновлення виплати пенсії позивачу. Розпорядженням управління позивачу було поновлено виплату пенсії на виплатний період листопада 2018 року. В грудні 2018 року на адресу управління надійшло рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 11-12/48-18 від 04.12.2018 року відповідно до якого прийнято рішення про відмову у виплаті пенсії ОСОБА_1 . На підставі рішення комісії позивачу з 01.01.2019 року було припинено виплату пенсії.
З огляду на вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 .
У відповідності з довідкою від 26 вересня 2016 року № 1429053942 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України - м. Горлівки Донецької області до м. Слов'янськ, Слов'янського району, Донецької області, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не виплати пенсії позивачу в періоди з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року, з підстав, які не передбачені п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.
Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року, а саме:
позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.
Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.
Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частині 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу зупинялась УПФ у зв'язку з його відсутності за місцем реєстрації під час перевірки посадовими особами УПСЗН.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу в періоди з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.
Приписами частини 1 статті 371КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, з огляду на вищевикладене позов ОСОБА_2 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, про зобов'язання вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню.
Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) про визнання незаконною бездіяльінсть та зобов'язання вичнити певні дії - задовольнити.
Визнати незаконною бездіяльність Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) яки виразились в невиплаті ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року.
Зобов'язати Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) сплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за періоди з серпня 2018 року по жовтень 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 37803258) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення суду складено та підписано 29 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Кониченко