Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2019 р. Справа№200/7447/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Глазової Т.В. розглянувши адміністративну за позовом ОСОБА_1
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області відповідно до якого просив суд визнати незаконним та скасувати рішення №85 від 26 квітня 2019 року про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах згідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 вересня 1979 року по 27 серпня 1980 року (11 місяців 27 днів) в Ровенській центральній міській лікарні санітаром станції швидкої медичної допомоги та з 05 серпня 1986 по 02 серпня 1987 року (11 місяців 28 днів) в Свердловській центральній міській лікарні №1 Луганській області лікарем-інтерном та з 20 серпня 1987 по 20 жовтня 1992 року (5 років 3 місяців) в Ровеньківській центральній міській лікарні Луганської області лікарем педіатром; зобов'язати призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14 березня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, він 14 березня 2018 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії згідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 13.06.2018 року в призначенні пенсії відмовлено.
27 березня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії згідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від 26 квітня 2019 року за №85 позивачу знов було відмовлено в призначені пенсії, оскільки на час звернення не достає страхового стажу у зв'язку з неможливістю провести перевірку первинних документів.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає їх такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення гарантоване конституцією.
Просив суд визнати незаконним та скасувати рішення №85 від 26 квітня 2019 року про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах згідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 вересня 1979 року по 27 серпня 1980 року (11 місяців 27 днів) в Ровенській центральній міській лікарні санітаром станції швидкої медичної допомоги та з 05 серпня 1986 по 02 серпня 1987 року (11 місяців 28 днів) в Свердловській центральній міській лікарні №1 Луганській області лікарем-інтерном та з 20 серпня 1987 по 20 жовтня 1992 року (5 років 3 місяців) в Ровеньківській центральній міській лікарні Луганської області лікарем педіатром; зобов'язати призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14 березня 2018 року.
Ухвалою від 18 червня 2019 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 08 липня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
08 липня 2019 року суд відклав розгляд справи на 22 липня 2019 року.
10 липня 2019 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якої просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
14 березня 2019 року позивач звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою за №1198 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 п.п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в України Донецької області від 13 червня 2018 року за №7 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
27 березня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 п.п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в України Донецької області від 26 квітня 2019 року за №85 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Згідно вказаного рішення вбачається, що при розрахунку загального страхового стажу позивачу не зараховано:
- період роботи в Ровеньківській центральній міській лікарні з 01.09.1979 по 27.08.1980, з 20.08.1987 по 20.10.1992 , так як провести перевірку первинних документів, на підставі яких Управління охорони здоров'я м. Ровеньки Луганської області, надало довідку № 221 від 05.02.2014 р., не має можливості, оскільки документи знаходяться на непідконтрольній Українській владі території.
- період роботи в Комунальному закладі «Свердловська центральна міська лікарня №1» з 05.08.1986 по 02.08.1987 , так як провести перевірку первинних документів, на підставі яких комунальний заклад «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області, надало довідку № б/н від 29.01.2009 р., не має можливості, оскільки документи знаходяться на непідконтрольній Українській владі території.
За таких обставин відповідачем прийнято рішення в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовити у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Надаючи правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України)».
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі за тексом Закон України №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Пунктом 4 частиною 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок;
Статтею 44 Закону №1058-ІУ передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №1058-1У встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом цієї норми вбачається, що необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами ч.1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пункт 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"від 25.11.2005 № 22-1 передбачає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що використання норм постанови №637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Як встановлено судом, для призначення пенсії позивачем надано дублікат трудової книжки серії НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до п.п.5.1, п.п.5.2 п.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110 (далі Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях) вбачається, що особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
З правової точки зору дублікат - документ, ідентичний похідному, що має такі самі юридичні наслідки, як і оригінал. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості його використання з певних причин.
Проте, згідно наявного дублікату трудової книжки позивача, не можливо встановити факт його роботи в Ровеньківській центральній міській лікарні з 01.09.1979 по 27.08.1980, з 20.08.1987 по 20.10.1992 та в Комунальному закладі «Свердловська центральна міська лікарня №1» з 05.08.1986 по 02.08.1987, оскільки перший запис якій вона містить - 21.07.1993 рік.
При цьому, позивачем як до матеріалів справи так і до Пенсійного органу на підтвердження трудового стажу у спірний період, було надано довідку № 221 від 05.02.2014 р. Управління охорони здоров'я м. Ровеньки Луганської області та довідку № б/н від 29.01.2009 видану Комунальним закладом «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області.
Пенсійний фонд не прийняв до уваги надані позивачем довідки, оскільки документи знаходяться на непідконтрольній Українській владі території та перевірити їх достовірність на має можливості.
Відповідно до довідки Управління охорони здоров'я Ровенської міської ради м.Ровеньки Луганської області №221 від 05.02.2014 року вбачається, що позивач у період з 01.09.1979 (наказ №42 від 25.08.1980) по 27.08.1980 (наказ 42 від 25.08.1980) працював на посаді санітару станції швидкої допомоги та з 20.08.1987 (наказ №29914 від 19.08.1987) по 20.10.1992 року (наказ 22 від 01.10.1992) на посаді лікаря-педіатра, дитячого відділення №2 інфекційної лікарні.
Згідно довідки виданої Комунальним закладом «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області № б/н від 29.01.2009 року вбачається, що позивач у період часу з 05.08.1986 (наказ №63 від 04.08.1986) по 02.08.1987 (наказ №62 від 02.07.1987) працював на посаді лікаря-інтерну за спеціальністю педіатрія дитячого відділення.
Відповідно даних ЄДРПОУ Комунальний заклад «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області (33459289) зареєстровано за адресою: 94800, Луганська обл., місто Довжанськ, вул. Пирогова, буд. 2, не є припиненим та ліквідованим. Місто Довжанськ в теперішній час розташовано на тимчасово неконтрольовані Україною території, що є загально відомим фактом.
Згідно до даних ЄДРПОУ, Управління охорони здоров'я Ровенської міської ради Луганської області (26411114) зареєстровано за адресою: 94700, Луганська обл., місто Ровеньки, вулиця Леніна, буд. 43, не є припиненим та ліквідованим, відомостей про переїзд на підконтрольну Україні територію також не зазначено. Місто Ровеньки в теперішній час розташовано на тимчасово неконтрольовані Україною території, що є загально відомим фактом.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Зокрема у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналізуючи наведені законодавчі норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку суд приходить до висновків, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пунктом 4 частиною 1 статті 115 вказаного Закону є документальне підтвердження наявного трудового страхового стажу на менше 25 років у чоловіків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, при зверненні з заявою на призначення пенсії були подані вищезазначені довідки №221 від 05.02.2014 року та №б/н від 29.01.2009 року.
Підставою для відмови позивачу у врахуванні вказаних довідок пенсійним органом зазначено відсутність можливості перевірки первинних документів, оскільки документи знаходяться на непідконтрольній Український владі території.
Проте, статтями 1 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) визначено, що тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Крім того, згідно ст. 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Пунктом 4 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Зі змісту преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
Приписи ст. 1 Закону визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, визнання, у виняткових випадках, актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
В іншому рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення, Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Враховуючи викладене суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття цих документів призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2018 по справі № 569/14531/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем довідки №221 від 05.02.2014 року, № б/н від 29.01.2009 року видані Управління охорони здоров'я Ровенської міської ради та Комунальним закладом «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області, що знаходиться на не підконтрольній Україні території.
Водночас, Управлінням ПФУ не було враховано, що інформація, що міститься у вказаних довідках стосується періоду роботи позивача з 1979 року по 1992 рік та з 1986 по 1987 роки та складені на підставі особових рахунків у період з 1979 року по 1992 рік.
Тобто, відомості, які зафіксовані у довідках, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.
При цьому, суд зазначає, що доказів щодо їх недостовірності відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.
Крім того, суд зазначає, що згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які розповсюджуються на спірні правовідносини відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, в даному випадку довідки позивачу видані Управління охорони здоров'я Ровенської міської ради та Комунальним закладом «Свердловська центральна міська лікарня № 1» Луганської області, а не органами, чи їх посадовими та службовими особами на тимчасово окупованій території, що передбачено статті 9 Закону № 1207-VII.
З урахуванням вищенаведеного, доводи відповідача щодо правомірності не прийняття наданих позивачем довідок є необґрунтованими.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що вказані вище довідки є належними доказами при вирішенні питання про перерахунок пенсії позивачу.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року (справа «Кечко проти України») зазначено, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що в супереч гарантованому статтею 46 Конституції України праву громадян на соціальний захист, відповідач безпідставно не врахував всі обставини справи, при вирішенні питання про призначення пільгової пенсії.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року по справі №569/15943/16-а, «…відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії».
Суд зазначає, що підстав вважати наведені в довідці відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані у довідках підтверджуються записами в трудовій книжці. При цьому суд зазначає, що ці довідки належним чином засвідчені підписами посадових осіб підприємств та печаткою, а тому безпідставно не були враховані відповідачем при прийнятті рішення про відмову призначити позивачу пенсії.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення №85 від 26 квітня 2019 року про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах згідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01 вересня 1979 року по 27 серпня 1980 року (11 місяців 27 днів) в Ровенській центральній міській лікарні санітаром станції швидкої медичної допомоги та з 05 серпня 1986 по 02 серпня 1987 року (11 місяців 28 днів) в Свердловській центральній міській лікарні №1 Луганській області лікарем-інтерном та з 20 серпня 1987 по 20 жовтня 1992 року (5 років 3 місяців) в Ровеньківській центральній міській лікарні Луганської області лікарем педіатром.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14 березня 2018 року суд вказує про таке.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, тому у задоволені такої позовної вимоги повинно бути відмовлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, з метою відновлення порушених прав позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.03.2019 року про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання незаконним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №85 від 26 квітня 2019 року про відмову в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах згідно до п.4 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Маріупольське об'єднанане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 01 вересня 1979 року по 27 серпня 1980 року в Ровенській центральній міській лікарні санітаром станції швидкої медичної допомоги та з 05 серпня 1986 по 02 серпня 1987 року в Свердловській центральній міській лікарні №1 Луганській області лікарем-інтерном та з 20 серпня 1987 по 20 жовтня 1992 року в Ровеньківській центральній міській лікарні Луганської області лікарем педіатром.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.04.2019 року за №2251 про призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 п.п. 4 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.М. Кониченко