Справа № 420/2996/19
29 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №87 від 10.05.2019 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення відносно позивача про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу відповіді на відзив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ є необґрунтованим та незаконним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки він приймався без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, без дослідження інформації по країні походження. Відповідачем не було належним чином з'ясовано всі обставини, оскільки позивач має об'єктивні побоювання за своє життя і здоров'я та у нього наявні умови визначені у п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. З відзиву на позовну заяву (аркуші справи 25-36), вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки позивач не підпадає під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», виїзд позивача на територію України не обумовлений потребою у міжнародному захисті, а єдиною причиною виїзду є пошук кращого життя та легалізація за кордоном, заява позивача є явно не обґрунтованою, а оскаржуваний наказ є правомірним.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши позовну заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є громадянином Бангладеш, уродженцем та мешканцем пр. Силхет, р-ну Срімонгол, с. Муслім Баг , на момент останнього виїзду з країни громадянської належності проживав за адресою: Бангладеш , м. Дакка, район Джурайн Дака . За національністю бангладешець, за віросповіданням - мусульманин-суніт (дотримується релігії повністю), рідна мова ОСОБА_4 , іншими мовами не володіє. За сімейним станом одружений на гр. Бангладеш ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з якою має неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які залишилися проживати в країні громадянської належності. Позивач не військовозобов'язаний, освіти не має. Щодо трудової діяльності, зі слів заявника, на території Бангладеш працював водієм таксі протягом 2000-2018 років у м. Срімонгол. На території України станом на теперішній час працює реалізатором у магазині на промисловому ринку « 7 км», вул. Фабрична, к.519. Відповідно до отриманих пояснень позивач з 2017 року є офіційним членом політичної партії «BNP», займаючи посаду секретаря. Ані в країні громадянської належності, ані на території України, позивач не був членом жодних інших політичних, громадських, військових організацій.
14 червня 2018 року ОСОБА_1 залишив країну громадянської належності авіарейсом Дакка (Бангладеш) - Дубай ( ОАЕ ) - Москва (РФ) легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та візи, на території Дубай (ОАЕ) перебував транзитом протягом 2 годин. На території РФ позивач перебував з 15.06.2018 року по 03.08.2018 року. Державний кордон України перетнув 05.08.2018 року легковим автомобілем нелегально, поза пунктом пропуску. Зі слів позивача, оригінал паспортного документу у нього забрав посередник під час перетинання кордону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 18 квітня 2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №69 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 57-60).
За результатами розгляду особової справи №20198ОD0065 громадянина Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 10 травня 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 110-118).
Наказом № 87 від 10.05.2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 123).
ОСОБА_1 15.05.2019 року отримав повідомлення №5/1-130 від 10.05.2019 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 13-16), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Так, при зверненні за міжнародним захистом, позивач зазначив, що 05.01.2018 року він став учасником автомобільної катастрофи, за результатами якої була травмована 8 річна дівчинка, яка від серйозних пошкоджень загинула в лікарні. Додатково, позивач зазначив, що не бажає повертатися на Батьківщину у зв'язку із ймовірними політичними проблемами через офіційне членство в опозиційній партії «BNP» на території Бангладеш з боку представників провладної партії «Авамі Лік», до якої відноситься батько загиблої у автокатастрофі дівчини ОСОБА_10 .
Однак під час співбесіди ОСОБА_1 пояснив, що з представниками партії «Авамі Лік» у нього проблем не має, але члени партії «Авамі Лік» заважають іншим партіям.
Крім того, під час співбесіди від 10.05.2019 року позивач також зазначив, що через неможливість виплатити 9000-10000 доларів батьку померлої, він вимушений був покинути Батьківщину в пошуках заробітку за кордоном, та в разі виплати цієї суми він буде відчувати себе в повній безпеці в Бангладеш.
Таким чином, в разі повернення позивача по країни походження та повернення батьку померлої дівчини вказаної суми грошей, позивач матиме змогу спокійно проживати на території громадянської належності.
Також, з протоколу співбесіди від 10.05.2019 року вбачається, що метою його звернення до ГУ ДМС України в Одеській області є бажання легалізації на території України задля подальшого легального проживання та працевлаштування.
При цьому, позивач ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належністю до певної соціальної групи або політичними переконаннями на Батьківщині, що підтверджується протоколом співбесіди 10.05.2019 року (аркуші справи 96-103).
Дружина та діти позивача залишилися проживати в регіоні постійного місця проживання провінції Силхт, районі Срімонгол, с. Муслім Баг , родина забезпечена житлом та можливістю працювати та за твердженнями позивача в протоколі співбесіди вони проживають в безпеці.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перетнув державний кордон України нелегально, поза пунктом пропуску 05.08.2018 року, але за захистом до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області звернувся лише 18.04.2019 року.
Відповідно довідки Державної установи «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» від 18.03.2019 року№25-19 Монто ОСОБА_12 у період з 15.08.2018 року по 18.03.2019 року перебував у Державній установі «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» (аркуш справи 152).
У постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №820/1502/17, міститься висновок про те що, враховуючи що дати звернення позивачів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішими від дат їх прибуття в Україну, суд дійшов висновку про відсутність у позивачів реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також звертає увагу на те, що позивач, до прибуття на територію України перебував у період з 15.06.2018 року по 03.08.2018 року на території Російської Федерації та згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» він знаходився в третій безпечній країні та не звернувся за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження.
Враховуючи той факт, що позивач потрапив на територію Російської Федерації, в разі обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань на Батьківщині, він повинен був звернутися за захистом на території Російської Федерації.
Враховуючи викладені обставини, відсутність обґрунтованих прикладів і доказів, які б свідчили про загрозу життю та здоров'ю позивача в країні походження та безперешкодний виїзд позивача з країни походження, суд вважає заяву позивача очевидно необґрунтованою, що у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, оскаржуваний позивачем наказ, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчиняти певні дії.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до ГУ ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №87 від 10.05.2019 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» прийняти рішення відносно ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л. І. Свида
.