26.06.07р.
Справа № А21/12-07
За позовом Дніпропетровської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділеня Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ
до відповідача дочірнього підприємства «Автомобіліст» товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська транспортна компанія», м.Дніпропетровськ
про стягнення 6209 грн. 38коп.
Суддя Алмазова І.В.
Представники сторін:
від прокурора - Булавка Л.С., - помічник прокурора Дніпропетровської транспортної прокуратури, посвідч.№33, дісно 01.03.2007р.
від позивача - Петренко Н.В., - провідний спеціаліст, дов.№03-06/0395 від 17.04.2007р.
від відповідача - Рубцов Є.Л., - представник, дов.б/н від 25.06.2007р.
Тарасова О.В., - представник, дов.б/н від 25.06.2007р.
Помічник прокурору Дніпропетровської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом про стягнення з відповідача 6209грн. 38коп. адміністративно-господарських санкцій, в обґрунтування позовних вимог посилається на визначення у Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі -Закон), нормативу робочих місць для обов'язкового працевлаштування на підприємстві інвалідів та у випадку, якщо їх кількість менша, ніж встановлений норматив, -обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним. Визначає, що на протязі 2006р. на підприємстві відповідача не працював 1 інвалід, що підтверджено звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-П1.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, доводить, що на підприємстві створено 1 робоче місце згідно до встановленого ст.19 Закону України і свої обов»язки згідно Закону ним виконані, як доказ надав Заключення про створення робочого місця для інваліда, копії звітності про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, суд, -
У відповідності зі звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-П1 (річна) за 2006рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становила 32 особи, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів згідно з ст.19 Закону складає одне місце, фактично за даними розділу І звіту на підприємстві відповідача у 2006 році інваліди не працювали, відповідно означеного, не зайнято інвалідами одне місце.
У відповідності п.п. 2, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 №314 (далі -Положення) робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда -робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
За п.п. 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 №314, передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК та інших особливостей інваліда.
Таким чином, на підприємство законодавством з питань захищеності інвалідів в Україні покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, обов'язок з їх працевлаштування відсутній. Позивачем надано докази в підтвердження звернень відповідача до центру зайнятості, тощо з питань інформування про наявність робочих місць для інвалідів.
У відповідності зі ст.20 Підприємства,установи,організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Як вбачається з матеріалів справи, заперечення відповідача, що на підприємстві створено 1 робоче місце для інваліда згідно до встановленого ст.19 Закону України слід рахувати належними, що доведено Заключенням про створення робочого місця для інваліда, копій звітності про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, які були направлені ним до органів, які уповноважені вирішувати питання працевлаштування інвалідів: Фонд соціального страхування на випадок безробіття та інші. Достовірність таких звернень відповідача також не заперечує позивач: а.с.15,16,17. На час розгляду справи докази в підтвердження факту, що інваліди для працевлаштування були направлені на підприємство відповідача, або безпосередньо зверталися на підприємство відповідача для працевлаштування та факт відмови їм останнім також відсутні.
Враховуючи наведене, позовні вимоги не доведені, задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», ст. 161 ЦК України, ст.ст. 162, 163 КАС України, суд, -
- в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України.
Суддя
І.В. Алмазова