Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/1032/19
номер провадження 2/695/803/19
25 липня 2019 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Середи Л.В.
за участю секретаря - Оніщенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
Позивач ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості у сумі 15619,62 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 14.04.2016 року між позивачем та відповідачем по справі було укладено заяву про приєднання до договору до комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2. Одночасно з підписанням заяви до договору комплексного банківського обслуговування з відповідачем було укладено заяву про встановлення відновлювальної кредитної лінії. Відповідно до вказаної заяви, відповідач по справі погодився із умовами користування кредитом та підтвердив укладення кредитного договору.
На підставі вказаного вище, відповідач отримав суму кредиту у розмірі 1500.0 грн., зі сплатою 24% річних за користування кредитними коштами.
Кредитні кошти відповідач отримав, а свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 18.02.2019 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в сумі 15619,62 грн., що складається з наступного: 11487,45 грн. - заборгованість за кредитом; 3408,98 грн. - заборгованість за відсотками; 14 грн. - сума комісії за розрахунково-касове обслуговування; 498,55 грн. - сума нарахованої пені; 151,54 грн. - сума інфляційних витрат; 59,10 грн. - 3% річних від суми простроченої заборгованості.
Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, вимоги позивача про їх повернення ігнорує, тому позивач змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.
Вказана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 09.04.2019 року.
Вказаною ухвалою відповідачу був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, чи клопотанням про розгляд справи за участю сторін до суду не направила. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення. При цьому суд виходить з наступних підстав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписанням заяви на встановлення відновлювальної кредитної лінії, він ініціює одержання та погоджується з умовами користування кредитом відповідно до умов договору та підтверджує укладення між нею та банком кредитного договору, що стверджується п. 6.1 вказаної заяви.
Окрім того, відповідно до п. 6.13 вказаної заяви відповідач підтвердив, що до підписання даної заяви банк надав йому, як споживачу, а він ознайомився з загальною вартістю кредиту, реальною річною процентною ставкою та загальними витратами по кредиту.
Факт погодження відповідача із запропонованими умовами кредитного договору позивачем стверджується підписом відповідача у заяві.
Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
У порушення умов договору та закону відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, суму коштів не повернув та ухиляється від їх сплати.
При розгляді вказаної справи суд бере до уваги, що відповідач користувався вказаними коштами, що стверджується матеріалами справи, тобто використовував їх на власний розсуд, а тому суд вважає, що відповідач знав, що кошти взяті в борг та підлягають поверненню на умовах визначених позивачем.
Окрім того відповідач до суду із позовною заявою про розірвання вказаного кредитного договору не зверталася.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до ст. 610 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З матеріалів справи судом вбачається, що відповідач здійснював часткове погашення суми боргу, що свідчить про знання ним умов кредитного договору та усвідомлення ним про необхідність повернення кредитних коштів, однак із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач належним чином свої зобов'язання виконувати перестав та повернення кредиту, а також відсотків за користування ним, своєчасно не здійснювала.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата Відповідачем неустойки у вигляді пені за порушення зобов'язання, передбачена нормами чинного законодавства, а тому позивач має право стягувати з відповідача пеню в розмірі 3% річних від суми простроченої заборгованості.
Таким чином, відповідачу необхідно сплатити позивачу також і неустойку у вигляді пені за порушення зобов'язання передбаченого Договором.
Крім того, відповідно до частини першої статті 552 Цивільного кодексу України сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором від 14.04.2016 року, укладеного між позивачем та відповідачем вбачається, що позивач включив до суми заборгованості нараховану комісію в сумі 14.0 грн. за розрахунково-касове обслуговування.
При цьому суд зважає, що нарахування вказаної суми позивач ніяк не обґрунтовує, а лише зазначає її в розрахунку суми заборгованості, що надана до матеріалів справи. Таким чином встановити за що саме стягуються ці кошти у суду не має можливості.
Законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Нормами ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
Згідно із ст. 20 вказаного вище ЗУ «Про споживче кредитування» укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб. До договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належать: 1) договір оцінки майна споживача з метою визначення його кредитоспроможності; 2) договір оцінки майна споживача, що використовується для забезпечення виконання ним зобов'язань за договором про споживчий кредит; 3) договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит; 4) договір відкриття банківського рахунку, необхідного для отримання чи обслуговування наданого кредиту; 5) договори про надання нотаріальних та інших додаткових чи супутніх послуг у разі, якщо вони необхідні для укладення договору про споживчий кредит.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з положеннями ч.,ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
У положеннях Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, на які посилався Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених «Керівних принципах для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 викладена правова позиція про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071 цс 16.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071 цс 16, а також у постанові Верховного Суду по справі №766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року за №520/2614/17.
Разом з тим, із позовних вимог вбачається, що банк, встановивши вимогу про стягнення із відповідача заборгованості по комісії не зазначив, за які саме послуги, що надаються позивачу, сплачується ця комісія.
На підставі вказаного вище, задовольняючи позов банку суд, керуючись положеннями Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", а також враховуючи висловлену позицію Верховного Суду України та Верховного Суду, не може погодитися з включенням банком до розрахунку заборгованості комісії за обслуговування кредиту, а відтак і пені за несвоєчасне її погашення.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача по кредиту перед позивачем становить 15605,62 грн., що складається з наступного: 11487,45 грн. - заборгованість за кредитом; 3408,98 грн. - заборгованість за відсотками; 498,55 грн. - сума нарахованої пені; 151,54 грн. - сума інфляційних витрат; 59,10 грн. 3% річних від суми простроченої заборгованості.
Таким чином у судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконує умови договору, а тому у суду є всі підстави для стягнення суми заборгованості за кредитом у примусовому порядку.
Суд також вважає, що з відповідача необхідно стягти судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, сплата якого стверджуються меморіальним ордером від 11.03.2019 року.
На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,
ст., ст. 611, 625 ЦК України ст. 10, 141,
ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд -
Позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк», зареєстроване за адресою: вул. Шевченка, 320, м. Черкаси, 18005, код ЄДРПОУ 02767059, рах. НОМЕР_3, МФО 354507, кошти в сумі 15605 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ять) гривень 62 коп. - в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 14.04.2016 року. 02.07.2018 року. У задоволенні стягнення решти суми позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Черкаське обласне управління АТ «Ощадбанк» кошти в сумі 1921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня - в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: Середа Л.В.