Справа № 645/1792/19
Провадження № 1-кп/645/547/19
26 липня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова кримінальне провадження № 12019220460000510 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
встановив:
В провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться вищевказане кримінальне провадження.
Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За змістом ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії ухвали про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
На виконання вимог ч. 3 ст. 331 та ч. 6 ст. 181 КПК України, на обговорення учасників судового провадження поставлено питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а також доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
В судовому засіданні прокурор просила про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинувачених переховуватись від суду, впливати на потерпілого та свідків, вчинити новий злочин.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_4 проти клопотання прокурора заперечувала, просила змінити її підзахисному запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, бо він визнає свою провину, бажає відшкодувати шкоду.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник при продовженні строку дії запобіжного заходу покладались на розсуд суду.
Прокурор проти зміни обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу заперечувала.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає 08 серпня 2019 року.
Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри належить прийняти до уваги дані, які містяться в наданих суду матеріалах.
Крім того, суд приймає до уваги п. 57 рішення ЄСПЛ у справі «K.F. проти Німеччини» від 29 серпня і 24 жовтня 1997 року, згідно до якого наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення, а також рішення ЄСПЛ по справі «Мюрей проти сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, в якому зазначено, що факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування, тобто факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку.
Крім того, слід врахувати правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою розгляду провадження, досягнення цілей якого і є тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, тобто суд вбачає наявність розумної підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. При цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкримінований обвинуваченому ОСОБА_6 діяння.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Оцінюючи в сукупності всі обставини, передбачені, ст. 178 КПК України, у тому числі тяжкість злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, а зважаючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, існують ризики того, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого та свідків, а також переховуватись від суду.
В зв'язку з викладеним, суд вважає ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, доведеними.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою немає.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає продовженню на термін, який не може перевищувати 60 (шістдесят) днів, в зв'язку з чим клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 щодо зміни запобіжного заходу задоволенню не підлягає.
Також, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, строк якого спливає 08 серпня 2019 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України не зникли, строк тримання обвинуваченого під домашнім арештом закінчується, суд вважає за доцільне продовжити строк домашнього арешту, що не може перевищувати двох місяців, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 177, 181, 194, 197, 314-317, 331КПК України, суд,-
постановив:
В задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23 вересня 2019 року.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк домашнього арешту до 23 вересня 2019 року, заборонивши залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 21:00 год. до 07:00 год. та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до суду за першою вимогою, не залишати місце проживання за вказаною вище адресою.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_7 положення ч. 5 ст. 181 КПК України, а саме, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Копію ухвали направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» та Новобоварського ВП ГУНП в Харківській області для відома.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 7 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали складено 26 липня 2019 року.
Суддя -