Справа № 466/409/15-ц
18 липня 2019 року Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Донченко Ю.В.
секретар судового засідання Окілка В.М.
Справа № 466\409\15-ц
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 02.04.1996 року № 122; визнання недійсним договору дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004 року укладеного із ОСОБА_2 , яка розпорядилась вказаною ділянкою на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 08.04.1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 122 від 02.04.1996 року, посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З.; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та зобов'язання державного реєстратора перенести до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію прав, що міститься в інформаційних системах, та внести запис про скасування державної реєстрації прав; зобов'язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування; витребування від ОСОБА_1 частину земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності останнього, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30.12.2011, що перетинається із смугою відведення залізниці -
з участю представника позивача Тюрдьо В.П. ,
23 січня 2015 року до суду надійшла позовна заява Державного територіально-галузевого об"єднання "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
16.11.2015 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог та залучено в якості співвідповідачів Брюховицьку селищну раду міста Львова, Відділ державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділ Держземагентства у м. Львові. В подальшому було проведено заміну позивача ДТГО "Львівська залізниця" на правонаступника АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та уточнено позовні вимоги до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 02.04.1996 року № 122; визнання недійсним договору дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004 року укладеного із ОСОБА_2 , яка розпорядилась вказаною ділянкою на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 08.04.1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 122 від 02.04.1996 року, посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З.; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та зобов'язання державного реєстратора перенести до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію прав, що міститься в інформаційних системах, та внести запис про скасування державної реєстрації прав; зобов'язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування; витребування від ОСОБА_1 частину земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності останнього, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30.12.2011, що перетинається із смугою відведення залізниці.
Свої вимоги з врахуванням уточнених позовних вимог та пояснень на письмові заперечення відповідача, позивач обґрунтовує тим, що 07.05.2014 року комісією в складі працівників Залізниці та представника Брюховицької селищної ради під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах території смт. Брюховичі м. Львова було виявлено, що на 7км+200м - 7км+217м дільниці Рудно - Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення Залізниці 45 м, на відстані 44 м від осі головної колії знаходиться гараж та огорожа з металевої сітки, які належать відповідачу ОСОБА_1 . Вважають, що відповідач ОСОБА_1 самовільно без будь-яких правових підстав розмістив гараж та огорожу з металевої сітки на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушив право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту. Відповідачем ОСОБА_1 у судовому засіданні, яке відбулось 27.04.2015 р. подано заперечення проти позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Вважає, що обставини на які вказує відповідач у своїх письмових запереченнях проти позову, а саме про встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30.06.2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.02.2011 року у справі №2-101/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, третьої особи - приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Пелех О.З. про скасування рішення виконкому, визнання недійсними Державних актів, договору дарування, поновлення права та зобов'язання вчинити дії не дають змоги стверджувати, що право відповідача ОСОБА_1 чи інших осіб виникло на спірну земельну ділянку у цій справі на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради депутатів трудящих від 27.01.1955 р. № 10. Крім того, вважає, що доводи відповідача щодо правомірності користування земельною ділянкою частини смуги відведення залізниці доданими ОСОБА_1 доказами до свого заперечення на позовну заяву позивача, також підлягають спростуванню, із яких стало відомо, що - відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 30.12.2011 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004, укладеного із ОСОБА_2 , яка розпорядилась вказаною ділянкою на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 08.04.1998, виданого на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 122 від 02.04.1996 року значно пізніше, ніж таке право виникло у позивача, а саме із моменту побудови залізничної колії у 1958 році, що підтверджується копією інвентарної картки. Приймаючи рішення № 122 від 02.04.1996 року виконавчий комітет Брюховицької селищної ради перевищив повноваження, визначені ст.ст. 9, 17, 19 ЗК УРСР від 18.12.1990 року в редакції чинній на момент його прийняття. Зазначає, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки позивач не надавав, та про прийняття такого рішення Залізниця не була повідомлена. Вважає, що Брюховицька селищна рада, всупереч вимогам норми абз. 7, 9 ст.4 ЗК (у редакції ЗК УРСР від 18.12.1990 із змінами та доповненнями), якою встановлено заборону передавати землі державної власності із земель транспорту у приватну власність, здійснила таку передачу. В результаті прийняття виконкомом Брюховицької селищної ради рішення № 122 від 02.04.1996 року порушено право позивача на землекористування у розмірах визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівскої залізниці в адміністративних межах міста Львова від км4+850м до км11 + 106м, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, за яку залізниця здійснює сплату земельного податку. Договір дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004, укладений ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка розпорядилась частиною земельної ділянки смуги відведення, підлягає визнанню недійсним, так як у дарувальника ( ОСОБА_2 не виникало право власності на зазначену земельну ділянку, оскільки позивач не надавав згоди на її вилучення, право на користування земельною ділянкою в Залізниці жодним чином не припинено. Крім цього, зазначає щодо належності спірної земельної ділянки до земель державної власності, як земель під державними залізницями.
Щодо рішень, які набрали законної сили у справі №2-101/10 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради, третьої особи - приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Пелех О.З. про скасування рішення виконкому, визнання недійсними Державних актів, договору дарування, поновлення права та зобов'язання вчинити дії просить суд звернути увагу на те, що обставини неналежності спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту рішенням суду, на яке покликається ОСОБА_1 не встановлено, позивач стороною по справі не залучалась. Станом на 30.12.2011 року ( момент видачі ОСОБА_1 державного акту серія НОМЕР_3 ) діяв наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 № 123, яким було затверджено Положення про управління (відділ) Держкомзему в місті (обласного та районного значення). Відповідно до п. 3 Положення, відділ Держкомзему забезпечує в межах своєї компетенції регулювання земельних відносин, створення та ведення державного земельного кадастру та реєстрацію в його складі земельних ділянок і прав на них. Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 № 258 наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 № 123 втратив чинність, та затверджено положення про Управління (Відділ) Держземагентства в місті. Згідно із пунктом 4 вказаного Положення, управління (відділ) Держземагентства в місті здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та обмежень у їх використанні; здійснює ведення Поземельних книг та їх зберігання; у межах, визначених законодавством, бере участь у погодженні документації із землеустрою. Постановою КМУ від 14.01.2015 року № 5 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, які перейняли на себе повноваження територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів. При цьому, відповідно до п. 3 цієї постанови встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.
Відомості про землі, їх власників та користувачів вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до підпунктів 1-16 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок), ведення якого згідно п.4 Порядку здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Відповідно до п. 5 Порядку до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Вважає, що до набрання чинності Порядком, такі відомості вносились до Поземельної книги, згідно із Порядком ведення Поземельної книги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 № 1021. Згідно з п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду державної реєстрації прав, проведеної до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент такої реєстрації, записів про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 p., за відсутності державної реєстрації таких прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор переносить до Державного реєстру прав записи про державну реєстрацію прав, що містяться в інформаційних системах, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до п. п. 60-61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування. Таким чином, із врахуванням вищезазначеного, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 12.02.2015 року відкрито провадження у справі.
27.04.2015 року до суду відповідачем ОСОБА_1 подано заперечення на позов, згідно яких просить в позові відмовити із врахуванням того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 червня 2010 року встановлено, що рішенням виконкому Брюховицької селищної ради від 27 січня 1955 року № 10 ОСОБА_6 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 700 кв.м. Дана обставина стверджується актом від 02 березня 1955 року. На підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 24 жовтня 1957 року, складеного між виконкомом Брюховицької ради депутатів трудящих та ОСОБА_6 , останньому була надана в постійне користування земельна ділянка площею 700 кв. м. по АДРЕСА_3 для будівництва індивідуального житлового будинку. На відведеній земельній ділянці ОСОБА_6 збудував житловий будинок з господарськими будівлями, в тому числі гараж, позначений на плані літерою «В» та загородив ділянку огорожею з металевої сітки. Згідно затвердженої мирової угоди Шевченківським районним судом м. Львова у власність ОСОБА_7 разом з частиною будинку перейшла частина господарським будівель, в тому числі гараж, позначений на плані літерою «В». Після смерті ОСОБА_7 власником 9/25 ідеальних частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом. На підставі рішення виконавчого комітету Брюховецької селищної ради від 02 квітня 1996 року № 122 земельна ділянка площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_2 , про що виданий державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_4 . За договорами дарування частини будинку та земельної ділянки від 17 листопада 2004 року, ОСОБА_2 подарувала йому 9/25 частин будинковолодіння з приналежними господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, площею 0,0391 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Він зареєстрував своє право власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 , про що одержав витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 5982050 від 22 грудня 2004 року.
Крім того, він зареєстрував своє право власності на земельну ділянку площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 30 грудня 2011 року.
З 1957 року межі земельної ділянки не змінювалися, паркан з металевої сітки не переносився. В запереченнях покликається на те, що право позивача на спірну земельну ділянку, згідно позову, виникло у 1958 році з моменту побудови залізничної колії. План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці адміністративних межах м. Львова від км 4+850 м до км 11 + 106 м, на які посилається позивач в позові, як на проектно-технічну документацію, складений 1962 році, тобто також після передачі земельної ділянки у користування ОСОБА_6 .
Крім того, з наданої копії цього плану вважає, що не вбачається, що смуга відведень: залізниці шириною 45 м. межує з належною йому земельною ділянкою.
Будь-яких інших документів про право користування спірною земельною ділянкою позивач не представив. Також вважає, що план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від км 4+850 м до км 11 + 106 м 1962 року суперечить «Інструкції про норми і порядок відведення землі для залізниць і використання смуги відведення» і порушує межі належної йому земельної ділянки, встановлені у 1957 році, тобто до будівництва залізниці. Із врахуванням зазначеного, вважає, що відсутні будь-які підстави стверджувати, що він створює перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, а тому позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими.
15.06.2015 р. представником позивача подано суду пояснення на заперечення ОСОБА_1 проти позову.
04.08.2015р. до суду відповідачем ОСОБА_1 подано додаткові пояснення по суті позову в яких також заперечує позовні вимоги.
Представником позивача 16.11.2015 року подано до суду заяву про збільшення позовних вимог.
21.01.2016 року до суду скеровано заперечення відповідача - відділу Держгеокадастру у місті Львові Львівської області, згідно яких позов заперечують, оскільки у позовній заяві та матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про порушення, невизнання або оспорювання прав чи інтересів позивача, Відділом Держгеокадастру у м. Львові Львівської області (правонаступником Відділу Держземагетства у м. Львові Львівської області). У запереченнях покликається на ст. 19 Конституції України, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що якщо позивач вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області порушенні його права, свободи або інтереси, позивач мав би оскаржувати дії Відділу в порядку, передбаченому Кодексом Адміністративного судочинства України. Також повідомив, що у відповідності до п. 1 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Жодних звернень щодо скасування запису у поземельній книзі щодо спірної земельної ділянки і державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області від позивача або інших осіб не надходило. Відтак, вважає, що Відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області не мав і не має правових підстав, скасовувати державну реєстрацію вищезазначеної спірної земельної ділянки.
21.01.2016 р. до суду надійшли пояснення представника позивача.
03.05.2019 року представником позивача подано клопотання в якому просить допустити виправлення описки в заяві про збільшення позовних вимог від 12.11.2015 року № НЮ-761.
В судовому засіданні представник позивача Тюрдьо В.П. позовні вимоги підтримала, дала аналогічні пояснення тим, які викладені в позовній заяві, в заяві про збільшення позовних вимог, клопотанні про виправлення описки в заяві про збільшення позовних вимог від 12.11.2015 року № НЮ-761 та остаточно просить позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 02.04.1996 року № 122; визнання недійсним договору дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004 року укладеного із ОСОБА_2 , яка розпорядилась вказаною ділянкою на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 08.04.1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 122 від 02.04.1996 року, посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З.; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та зобов'язання державного реєстратора перенести до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію прав, що міститься в інформаційних системах, та внести запис про скасування державної реєстрації прав; зобов'язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування; витребування від ОСОБА_1 частину земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності останнього, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30.12.2011, що перетинається із смугою відведення залізниці - задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з"явився, з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, з врахуванням того, що позивачем подано до суду заперечення на позов та додаткові пояснення на позов, свою думку з приводу заявленого до нього позову висловив, тому справу можна слухати у його відсутності.
Представники відповідачів Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові у судове засідання не з"явились, не повідомили суд про причини своєї неявки, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Відтак, беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідачі обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надали, в силу положень п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності представників відповідачів.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи № 466\409\15-ц, матеріали цивільної справи № 2-101\2010р., матеріали адміністративної справи № 2а-4\08р. у їх сукупності та взаємозв"язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Даний спір лежить в площині його регулювання нормами Земельного кодексу України, ЗУ «Про транспорт», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема, та правовими інститутами землекористування.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ч. 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», і є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Починаючи з 01.12.2015 року ДТГО «Львівська залізниця» діє в якості регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ « Укрзалізниця». Згідно постанови КМ України від 31.10.2018р. № 938 та витягу з протоколу № Ц-64\91 Ком. т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 04.12.2018 року - змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця", крім того перейменовано відокремлені підрозділи АТ "Укрзалізниця" регіональну філію "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" перейменовано на регіональну філію "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" ( а. с. 187-188).
Ч. 1 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», встановлює, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».
Статтею 68 Земельного кодексу України, яка визначає землі залізничного транспорту, передбачено, що до таких земель належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель належать землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності земельної ділянки згідно з ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає державній реєстрації.
Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Згідно зі ст. 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на принципі об'єктивності, достовірності та повноти його відомостей.
Крім того, згідно зі ст.79-1 Земельного кодексу України передбачено формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Суд при вирішенні даного спору керується, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між суб'єктами землекористування, власниками земельних ділянок, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.
Обгрунтовуючи підставність своїх вимог позивач, зокрема, покликається на копії документів, а саме:
- план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах м. Львова від 4 км+ 850 м до 11 км+ 106 м, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році; ( а.с. 12-13)
- акт обстеження земельної ділянки від 07.05.2014 року, який складений комісією в складі працівників залізниці та за участю представника ПП "Центр ринкових досліджень", землевпорядника Брюховицької селищної ради ОСОБА_8 , останній даний акт не підписав - під час обстеження земельної ділянки смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" на території смт. Брюховичі було виявлено, що на 7 км + 200 м - 7 км + 217 м з лівої сторони за ходом кілометрів перегону Рудно - Підбірці на відстані 44 м від осі головної колії знаходиться гараж та огорожа з металевої сітки, які належать відповідачу ОСОБА_1 ( об"єкти нерухомого майна знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) ( а.с.10-11).
- довідки про сплату земельного податку від 20.01.2014р.;
- інвентарної картки;
- витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 р. № 40\01-15\225.
З такими твердженнями позивача суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про держаний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Стаття 24 вказаного закону встановлює, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В судовому засіданні судом було досліджено докази надані сторонами, зокрема, як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 лютого 2011 року ( а.с. 69-74) у справі № 2-101/10 р. за позовом ОСОБА_4 до Брюховицької селищної ради, виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З. про скасування рішення виконкому, визнання недійсними Державних актів, договору дарування, поновлення права та зобов'язання вчинити дії встановлені обставини надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у користування і в подальшому у власність. Судом, зокрема, встановлено, що рішенням виконкому Брюховицької селищної ради від 27 січня 1955 року № 10 ОСОБА_6 була виділена земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 700 кв.м. Дана обставина стверджується актом від 02 березня 1955 року. ( а.с. 18 справа № 2а-4\08р.)
На підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з кількістю кімнат від одної до п'яти включно від 24 жовтня 1957 року, укладеного між виконкомом Брюховицької ради депутатів трудящих та ОСОБА_6 , останньому була надана в постійне користування земельна ділянка площею 700 кв.м. по АДРЕСА_3 будівництва індивідуального житлового будинку. На відведеній земельній ділянці ОСОБА_6 збудував житловий будинок з господарськими будівлями, в тому числі гараж, позначений на плані літерою «В» та загородив ділянку огорожею з металевої сітки.
Згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 26 липня 1989 року затверджено мирову угоду з якої вбачається, що за договором дарування від 03 березня 1988 року, посвідченим Третьою Львівською нотаріальною конторою, ОСОБА_9 набула право власності на 16/25 ідеальних часток в будинковолодінні АДРЕСА_1 , а ОСОБА_7 - на 9/25 ідеальних часток цього будинковолодіння.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 квітня 1990 року призначалася технічна експертиза, де мав скластись проект землекористування земельними ділянками. Висновком експерта від 21 серпня 1990 року визначався можливий порядок користування земельною ділянкою (а.с. 96-98 справа № 2а-4/08 р.).
Згідно затвердженої мирової угоди у власність ОСОБА_7 разом з частиною будинку перейшла частина господарських будівель, в тому числі гараж, позначений на плані літерою «В». Після смерті ОСОБА_7 власником 9/25 ідеальних частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою Львівською державною нотаріальною конторою 08 червня 1994 року за № 4020, зареєстрованого в Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації 14 червня 1994 року за № 377.
На підставі рішення виконавчого комітету Брюховецької селищної ради від 02 квітня 1996 року № 122 земельна ділянка площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_2 , про що виданий державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_4 .( а.с. 16-17, справа № 2а-4\08р.)
За договорами дарування частини будинку та земельної ділянки від 17 листопада 2004 року, посвідченими приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пелех О.З., зареєстрованими в реєстрі за № № 4800, 4802, ОСОБА_2 подарувала відповідачу 9/25 частин будинковолодіння з приналежними господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, площею 0,0391 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
В договорі дарування № 4800 є покликання на Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 08.11.2004 року за № 5353914, реєстраційний № 8308310, згідно якого до будинковолодіння належать, зокрема, гараж, позначений на плані літерою «В», дві огорожі, позначені на плані цифрами "№ 2", "№ 5", двоє воріт, позначені на плані цифрами «№1», «№3», дві хвіртки, і позначені на плані цифрами «№4», «№7».
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 5982050 від 22 грудня 2004 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 30 грудня 2011 року, відповідач зареєстрував своє право власності на частину будинковолодіння по в АДРЕСА_1 , а також своє право власності на земельну ділянку площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 . ( а.с. 55-67)
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, право позивача на спірну земельну ділянку, виникло у 1958 році з моменту побудови залізничної колії, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів.
План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці адміністративних межах м. Львова від км 4+850 м до км 11 + 106 м, на які посилається позивач в позові, як на проектно-технічну документацію, складений 1962 році.
Наведене свідчить, що на момент будівництва залізниці, спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за ОСОБА_6 .
Позивач зазначає, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в останнього відповідно до згаданого плану полоси відведення 1962р. В той же час, цитуючи в позовній заяві норми права щодо правового регулювання земель транспорту, позивач залишив поза увагою той факт, що відповідно до п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 р. містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць. Крім того, п. 10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933р., регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством.
Водночас, діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922р. (із змінами та доповненнями від 27.06.1927р.), передбачалось обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам право підтверджуючих документів на землю.
Крім того, стаття 10 Закону СРСР від 13.12.1968 р. «Про затвердження основ законодавства СССР і союзних республік» встановлювала обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, вищевикладене свідчить про те, що у АТ «Укрзалізниця» відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а "План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги", на який посилається позивач не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.
Позивачем в підтвердження позовних вимог надано "План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги 1962 року" та зазначено про те, що даний документ є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Суд звертає увагу на те, що вказаний План не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано позивачем.
Таким чином, твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності. Більше того, наявний у позивача « План полоси отвода линии Рудно-Подборци Львовской железной дороги 1962 р.» є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.
Таким чином із вищенаведених правових норм, зокрема, ЗК УСРР від 29.11.1922 р., вбачається, що позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план смуги відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом.
Щодо доданої до позовної заяви копії довідки про сплату земельного податку ПАТ «Українська залізниця» земельних ділянок загальною площею 18,75 га, слід зазначити, що в ході дослідження представлених позивачем доказів не було встановлено, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 18,75 га та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку. Будь-яких доказів для з'ясування даного питання суду представлено не було.
Крім того в обгрунтування своїх вимог позивач посилається також на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю, їх реєстрація на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалися діючим на той час законодавством, що підтверджується посиланням на наведені в позовній заяві нормативні акти.
З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що такі посилання позивача містять лише «вирвані» з контексту законів чи підзаконних актів норми, які спростовуються змістом самих цих актів.
Згідно п. 3, 20, 29, 32 Інструкції про норми і порядок відводу земель для залізничних шляхів і використання смуги відведення, затвердженої заступником міністра шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, погодженого з Держпланом СРСР та Держбудом СРСР 19 січня 1963 року - п.3 ширина смуги відведення на перегонах при висоті насипу і глибині виїмки до 1 м., коли немає потреби облаштування резервів, кавал'єрів та інших споруд, лісонасаджень, не повинна перевищувати: Для залізничних шляхів колії 1524 мм І категорії з врахуванням спорудження другої колії - 28,0 м.; без врахування спорудження другої колії - 24,0 м.; для залізничних шляхів III категорії - 23,0 м.; П. 20 - між станціями та житловою забудовою належить передбачати облаштування санітарно-захисної зони шириною не менше 50 метрів від вісі від крайнього існуючого або проектованого залізничного шляху до червоної лінії житлової забудови; П. 29 - відведені Міністерству шляхів сполучення землі повинні використовуватися суворо за призначенням, тобто для потреб, передбачених рішенням про відвід. Смуги відведення існуючих залізничних шляхів підлягали перегляду в сторону їх зменшення у відповідності з даною Інструкцією комісіями з представників управління залізниці, інших управлінь та заінтересованих землекористувачів. Пропозиції таких комісій підлягали затвердженню, після чого встановлювались нові межі смуги відведення в натурі. П. 32 - межі смуги відведення на місцевості повинні позначатися межовими знаками, встановленими через кожні 250 м. і на всіх кутах повороту смуги.
З викладеного вбачається, що «План смуги відводу Рудно-Підбірці Львівської залізниці» суперечить Інструкції про норми і порядок відводу земель для залізничних шляхів і використання смуги відведення, затвердженої заступником міністра шляхів сполучення СРСР 30 січня 1963 року, погодженого з Держпланом СРСР та Держбудом СРСР 19 січня 1963 року та у відповідності до п. 29 даної Інструкції підлягав перегляду в сторону зменшення смуги відведення на цій ділянці.
Досліджуючи Акт обстеження земельної ділянки у сукупності з іншими доказами, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами Акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками ДТГО "Львівська залізниця", а їхні підписи не скріплені печаткою позивача.
Також, суд зауважує про розходження у даних щодо розміру земельної ділянки, якою користується позивач у Акті обстеження земельної ділянки та довідки про сплату земельного податку, та приходить до висновку, що довідка про сплату земельного податку не підтверджує позовні вимоги позивача, оскільки з такої неможливо встановити в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 18,75 га за яку позивач сплачує земельний податок.
З урахуванням вищевказаного, суд вважає, що позивач без залучення уповноваженого суб'єкта самостійно встановив, що відповідач самовільно зайняла спірну земельну ділянку.
Отже, посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідача - фізичної особи, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.
Усе вищевказане свідчить про те, що відповідачем жодним чином не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.
Позивачем не доведено порушення Брюховицькою селищною радою норм законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно приписів ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
З огляду на наведені норми законодавства, долучені відповідачем до справи документи, та досліджені документи у справах № 2а-4\08р., № 2-101\10 р., суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради міста Львова.
Також, позивач зазначає про самовільне зайняття спірної земельної ділянки, посилається на те, що дана земельна ділянка відноситься до земель транспорту.
Однак, суд не погоджується з твердженнями позивача, оскільки судом встановлено, що оскаржуваним рішенням Брюховицької селищної ради міста Львова земельна ділянка площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 була передана у приватну власність ОСОБА_2 , про що виданий державний акт на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_4 .
За договорами дарування частини будинку та земельної ділянки від 17 листопада 2004 року, ОСОБА_2 подарувала відповідачу 9/25 частин будинковолодіння з приналежними господарськими будівлями та спорудами, та земельну ділянку, площею 0,0391 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 5982050 від 22 грудня 2004 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 30 грудня 2011 року, відповідач зареєстрував своє право власності на частину будинковолодіння по в АДРЕСА_1 , а також своє право власності на земельну ділянку площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 .
Крім цього позивач зазначає, що спірна земельна ділянка була передана у власність без проекту відведення земельних ділянок, актів встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та без погодження на вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача.
Поряд з цим такі твердження Позивача спростовуються наступним.
Суд зазначає, що за юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Закон є нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу. Таким чином, твердження Позивача, що на підставі інструкцій та положень не передбачалось державної реєстрації та видачі залізниці право підтверджуючих документів є незаконним, бо саме Кодекси мають вищу юридичну силу, а не положення та інструкції.
Як встановлено під час розгляду справи, на час прийняття рішення Брюховицької селищної ради право позивача на спірну земельну ділянку не підтверджувалося жодним правовстановлюючим документом.
З огляду на наведене, станом на час прийняття оспорюваного рішення Брюховицькою селищною радою міста Львова, спірна земельна не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке у відповідності до діючого тоді земельного законодавства.
Також судом констатується, що при винесенні оскаржуваного рішення селищна рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.
Положеннями ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Проте, позивач не навів обставин, за якими спірні рішення можуть бути визнані недійсними (незаконними), виходячи з приписів вищевказаної ст. 21 ЦК України, а також витребувані від відповідача.
Як наслідок і не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання недійсним договору дарування від 17.11.2004 року, оскільки як встановлено під час розгляду справи та детального аналізу доказів, ОСОБА_2 була власником спірної земельної ділянки на підставі оскаржуваного рішення, законність якого встановлено судом та рішенням суду від 30.06.2010 року. Відповідачу ОСОБА_1 як онуку померлої ОСОБА_2 правомірно видане свідоцтво про право на спадщину.
Також не підлягає задоволенню вимога позивача - про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та зобов'язання державного реєстратора перенести до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію прав, що міститься в інформаційних системах, та внести запис про скасування державної реєстрації прав, - про зобов'язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування, оскільки жодних порушень прав позивача оспорюваним записом та державною реєстрацію права на земельну ділянку судом не встановлено, такі зроблені на підставі законних рішень органу місцевого самоврядування.
Враховуючи вищенаведене, позивачем належно не обгрунтовано та не доведено порушення його прав відповідачами.
Відтак, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, а тому вимога позивача про стягнення із відповідачів судового збору задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 02.04.1996 року № 122 - відмовити;
У задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про визнання недійсним договору дарування серія ВВО № 666522 від 17.11.2004 року укладеного із ОСОБА_2 , яка розпорядилась вказаною ділянкою на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 08.04.1998 року, виданого на підставі рішення виконкому Брюховицької селищної ради № 122 від 02.04.1996 року, посвідчений приватним нотаріусом Пелех О.З. - відмовити;
У задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 та зобов'язання державного реєстратора перенести до Державного реєстру прав запис про державну реєстрацію прав, що міститься в інформаційних системах, та внести запис про скасування державної реєстрації прав - відмовити;
У задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про зобов'язання державного кадастрового реєстратора скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування - відмовити;
У задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 , Брюховицької селищної ради міста Львова, Відділу державної реєстрації речових справ на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, Відділу Держземагентства у м. Львові про витребування від ОСОБА_1 частину земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_2 , площею 0,0391 га по АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності останнього, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30.12.2011, що перетинається із смугою відведення залізниці - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подається до Львівського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Львова.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текс рішення виготовлено 26.07.2019 року.
Суддя Ю. В. Донченко