Справа № 450/1981/18 Провадження № 2/450/1424/18
"14" серпня 2018 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Мельничук І. І.
при секретарі Лаба С. П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення, -
позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача не чинити перешкод в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 , шляхом виселення ОСОБА_3 з вказаного будинку.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що позивачці та її сину від першого шлюбу ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який вони успадкували після смерті ОСОБА_4 , яка є мамою ОСОБА_1 та бабою ОСОБА_2 . Загальна площа даного житлового будинку становить 154,6 кв. м., з яких лише 55,1 кв. м. житлової площі та 99,5 кв. м. підсобної площі. 31.10.2016 року рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 , про що свідчить копія відповідного рішення. Отже відповідач не є чоловіком позивачки та не перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником будинку ОСОБА_2 , оскільки такий є сином ОСОБА_1 від іншого шлюбу.?Відповідно до довідки Лисиничівської сільської ради Пустівського району Львівської області № 107 від 29.01.2018 року та акту обстеження житлово-побутових умов у житловому будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Однак, у позивачів з відповідачем ОСОБА_3 склалися неприязні стосунки, він не є членом їх сім'ї. Крім того, спільне користування та проживання вказаним будинком з відповідачем є неможливим, оскільки останній зловживає алкогольними напоями, проявляє агресивну поведінку до власників будинку та своєї дочки, ображає їх нецензурними словами, погрожує фізичною розправою та виганяє їх з будинку, що підтверджується висновком Пустомитівського ВП Франківського відділу поліції ГУ НП України у Львівській області від 05.07.2017 року, повідомленням № 7187/42/01/107-17 від 06.07.2017 року, протоколом від 03.07.2017 року та поясненням від 03.07.2017 року. Зазначають, що відповідач раніше судимий.
27 жовтня 2017 року було зареєстровано шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , про що свідчить свідоцтво про шлюб від 27.10.2017 року, серія НОМЕР_1 . Також позивач ОСОБА_2 планує будувати сім'ю, а отже вказаний житловий будинок потрібен позивачам для їх особистого користування та проживання членів їх сімей. Крім того відповідач не несе витрат на утримання будинку, здійснення поточного ремонту, не сплачує кошти за користування комунальними послугами. Позивачі неодноразово зверталися з попередженням про виселення в добровільному порядку, однак відповідач жодним чином на такі не відреагував. Враховуючи, що відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України) просить суд позов задоволити.
02.07.2019 року відкрито провадження у справі.
В судове засідання позивачі не з'явилися.
Від представника позивача надійшла заява про розгляду справи у відсутності сторони позивачів, заявлені вимоги підтримують у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоч був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Правилами ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною першою ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Згідно з копією витягу про державну реєстрацію прав № 315232255 від 03.10.2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину реєстровий № 1-786 від 02.08.2011, виданого Пустомитівською державною нотаріальною конторою та №31524844 від 04.10.2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину реєстровий № 1-789 від 02.08.2011, виданого Пустомитівською державною нотаріальною конторою, вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 107 від 29.01.2018 року та акту обстеження житлово-побутових умов у житловому будинку зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 31.10.2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 .
Таким чином, судом встановлено, що відповідач будучи членом сім'ї власника правомірно набув право на житло у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та був у ньому зареєстрований.
Статтею 47 Конституції України, закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 4 статті 9 ЖК України передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
При цьому, згідно ч. 4 ст.156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє особу права користування займаним приміщенням.
Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.
При зверненні з позовом, як на підставу виселення відповідача позивачі покликаються на те, що він не є членом сім'ї власників, між ними відсутній будь-який договір щодо користування житловим приміщенням, а тому відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст. ст. 61, 64 ЖК України); спільне користування та проживання вказаним будинком з відповідачем є неможливим, оскільки останній, який раніше судимий, зловживає алкогольними напоями, проявляє агресивну поведінку до власників будинку та своєї дочки, ображає їх нецензурними словами, погрожує фізичною розправою та виганяє їх з будинку, на пдтвердження чого додано висновок Пустомитівського ВП Франківського відділу поліції ГУ НП України у Львівській області від 05.07.2017 року, повідомлення № 7187/42/01/107-17 від 06.07.2017 року, протокол від 03.07.2017 року та пояснення від 03.07.2017 року. Варто також зазначити, що відповідач раніше судимий.
Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК України, за якою якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. А також на положення ст..157 ЖК України що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Всебічно та повно дослідивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позивачем не доведено обставин, які б слугували підставою для виселення відповідача з спірного житлового приміщення.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю, а ч.4 даної статті зазначає, що право приватної власності є непорушним, що також закріплено і в ч.1 ст. 321 ЦК України, яка вказує, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений його чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Статтею 405 ЦК України визначені права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За положеннями частини першої статті 71, статті 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки обраний позивачем спосіб захисту свого права на користування житловим будинком, зокрема, шляхом виселення відповідача, який правомірно набув право на житло у ньому як член сім'ї власника, не відповідає характеру спірних правовідносин.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14.08.2018 року.
СуддяІ. І. Мельничук