Справа № 453/171/19
№ провадження 2/453/187/19
іменем України
25 липня 2019 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Микитина В.Я.,
секретаря судового засідання Корнута Т.Б.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
його представника - адвоката Гороха В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сколівської міської ради Львівської області, з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, -
Позивач ОСОБА_1 14.02.2019 року звернувся у суд з позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж (позначений у технічному паспорті літерою А-1), загальною площею 22,2 кв. м., з неї основна - 9,7 кв. м., допоміжна - 12,5 кв. м., що розташований у АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 15.02.2019 року вказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого засідання.
Ухвалою підготовчого засідання від 03.04.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 0,0050 га для будівництва та обслуговування гаражу, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 , виданого та зареєстрованого Сколівським районним відділом земельних ресурсів від 29.03.2007 року за № 010746000395. На вказаній земельній ділянці позивач побудував гараж розміром 3,00 м * 8,57 м згідно рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 26.03.2002 року № 98 «Про надання дозволу на встановлення гаража по АДРЕСА_1 , мешканцю м . Сколе ОСОБА_1 » та будівельного паспорта земельної ділянки, виготовленого в 2006 році ОП «Львівське обласне проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро». Маючи намір експлуатувати гараж та виходячи з неможливості узаконити самочинне будівництво у позасудовому порядку, позивач змушений звернутися до суду із даним позовом за захистом своїх прав на узаконення самочинно збудованого магазину на відведеній для цієї мети земельній ділянці.
Позивач ОСОБА_1 та його уповноважений представник - адвокат Горох В.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач - Сколівська міська рада Львівської області не забезпечила явку у судове засідання належно уповноваженого представника, хоча була завчасно повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки такого представника суд не повідомила. Відзиву на позовну заяву у запропоновані судом строки та порядку відповідачем не подано.
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору - Державна архітектурно-будівельна інспекція України явку належним чином уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, хоча була завчасно повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки такого представника суд не повідомила. Письмових пояснень на позовну заяву у запропоновані судом строки та порядку третьою особою не подано.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіряючи порушення прав позивача цивільного характеру, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Зокрема встановлено, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0050 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - будівництво та обслуговування гаражу, що стверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 29.03.2007 року.
Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 ЗК України), землекористувачі (ст. 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст. 102-1 ЗК України), або з інших передбачених законом підстав.Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Позивачем, як власником, на відведеній земельній ділянці здійснено будівництво гаражу загальною площею 22,2 кв. м., з неї основна 9,7 кв. м., допоміжна - 12,5 кв. м., що стверджується Технічним паспортом на гараж, виготовленого на замовлення позивача 09.10.2018 року КП ЛОР «Стрийське МБТІ».
Рішенням виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 09.08.2013 року № 140 «Про присвоєння адресного номера гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_1 , забудовником якого є ОСОБА_1 » збудованому позивачем гаражу присвоєно номер АДРЕСА_1 .
Встановлено, що у цілому будівництво гаражу по АДРЕСА_1 проходило без отримання на те відповідних дозволів контролюючих служб та погоджень, а також без затвердженого у встановленому законодавством порядку проекту. Таке будівництво здійснювалось господарським способом за власні кошти позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда чи будь-яке інше нерухоме майно, якщо вони будуються або збудовані без належного на те дозволу чи належно затвердженого проекту, вважаються самочинним будівництвом. Проте, відповідно до ч. ч. 3, 5 зазначеної норми право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Як роз'яснюється у пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Як встановлено судом, позивач здійснив будівництво гаражу на земельній ділянці, що належить йому на праві власності і була відведена позивачу для вказаної мети, для використання у спосіб будівництва та обслуговування збудованого нерухомого майна. Прав та інтересів інших осіб самочинно збудований гараж не порушує і відповідні докази на спростування зазначених обставин у матеріалах справи відсутні, учасниками справи не надані.
Встановлено і те, що збудований гараж не порушує державних будівельних вимог у частині архітектурно-планувальних робіт, як і не було жодних скарг чи звернень до міської ради з приводу неналежного використання позивачем наданої йому у власність земельної ділянки.
Згідно з Технічним висновком про стан будівельних та інженерних мереж гаражу, виготовленого на замовлення позивача Дрогобицьким відділенням Державного інституту проектування міст - «Містпроект» у 2019 році, встановлено відповідність будівельним та санітарним вимогам і придатність для експлуатації.
Щодо звернення до компетентного державного органу про прийняття спірного гаражу до експлуатації, то судом встановлено, що позивач не звертався до Департаменту ДАБІ у Львівській області з вимогою про прийняття об'єкта до експлуатації, оскільки гаражі не входять до вичерпного переліку об'єктів будівництва, збудованих на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, передбаченого Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 липня 2018 року № 158.
Однак, як роз'яснено в абзаці 4 пункту 9 уже згаданої вище Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 3 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
Враховуючи усе вищенаведене, суд, виходячи з положень ч. 5 ст. 376 ЦК України, дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити, а саме за позивачем слід визнати право власності на самочинно збудований ним гараж (позначений у технічному паспорті літерою А-1) загальною площею 22,2 кв.м., з неї основна площа - 9,7 кв.м., допоміжна -12,5 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , оскільки позивачу у встановленому порядку надано земельну ділянку у власність, з відповідним цільовим призначенням і таке самочинно збудоване нерухоме майно велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.
Судові витрати у справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сколівської міської ради Львівської області, з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований гараж (позначений у технічному паспорті літерою А-1), загальною площею 22,2 кв. м., з неї основна площа - 9,7 кв. м., допоміжна площа - 12,5 кв. м., розташований у АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач: Сколівська міська рада Львівської області; місцезнаходження: 82600, Львівська область, м. Сколе, майдан Незалежності, буд. 1; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04056262.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна архітектурно-будівельна інспекція України; місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37471912.
Суддя В.Я. Микитин
Повне рішення суду складене 26 липня 2019 року.