18 липня 2019 року м. Дніпросправа № 340/310/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
за участю секретаря судового засідання Троянова А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, суддя першої інстанції Кармазина Т. М., по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області, в якому просив:
визнати протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з частковою втратою працездатності при виконанні службових обов'язків, викладену у листі № 2701/05/28-18 від 26.12.2018;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності при виконанні службових обов'язків у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною часткової втрати працездатності. Однак, відповідач, незважаючи на наявність у позивача зазначеного права, відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, не передбачених чинним законодавством України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2018 року та призначити йому одноразову грошову допомогу.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що згідно з наявними матеріалами, при первинному огляді МСЕК, 22.01.2008 позивачу встановлено 5% втрати
працездатності у зв'язку з травмою, отриманою при виконанні службових обов'язків та проведено виплату в сумі 498,30 грн.
07.11.2018 позивачу встановлено 10% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Оскільки після повторного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, то правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до умов Порядку відповідачем не було встановлено.
Захищаючи права позивача, суд не вправі підміняти державний орган у виконанні його владних повноважень та виходити за межі компетенції, а також повноважень, встановлених чинним законодавством та зобов'язати ГУНП в Кіровоградській області виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як особі, що втратила працездатність.
Суд першої інстанції мав право лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування одноразової грошової допомоги позивачу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Зазначає, що підставою для відмови у призначенні та виплаті допомоги слугував той факт, що після повторного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Посилання відповідача на рішення апеляційного адміністративного суду в іншій справі, обставини якої докорінно відрізняються від розглядуваної справи, не підлягають застосуванню у вказаній справі.
В судове засідання суду апеляційної інстанції відповідач не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неприбуття суду не повідомлені.
Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Позивач та представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши позивача та його представника, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 30.12.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 по 31.12.2018 - в органах Національної поліції України.
Наказом Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області №583 о/с від 28.12.2018 позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Згідно з Висновком за матеріалами службового розслідування по факту отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 від 27.04.2007, акту №1 від 01.02.2008 про нещасний випадок, позивач 15.04.2007 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому ключиці справа зі зміщенням. Тому, позивачу була видана довідка №001103 від 22.01.2008 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого (видається страховій компанії) 5% у зв'язку з травмою, одержаною при виконанні службових обовязків, внаслідок чого ОСОБА_1 30 вересня 2008 року було виплачено страхову суму в розмірі 498,30 грн. (а.с.10, 56-57, 61)
Згідно з Висновком про результати службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_1 від 22.02.2016, акту розслідування нещасного випадку, що стався 08.01.2016 о 09:10 год., складеного 30.11.2018, акту №1 про нещасний випадок від 30.11.2018, позивач 08.01.2016 отримав тілесні ушкодження у вигляді ЗЧМТ, струсу головного мозку, забій м'яких тканин голови, в період проходження служби, при виконанні службових обов'язків. (ас.47-48, 51-53)
Відповідно до довідки №71 ДУ «ТМО МВС України по Кіровоградській області» від 10.04.2018, позивач пройшов медичний огляд, внаслідок якого, встановлено діагноз і постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва: віддалені наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми (2016р) в формі церебральної мікросимптоматики та незначної вегето-судинної нестійкості травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків (акт про нещасний випадок №1 від 07.02.2018). (а.с.50)
За даними довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 07.11.2018 №007756, позивачу встановлено - 10% втрати професійної працездатності. (а.с.46)
04.12.2018 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з частковою втратою працездатності. (а.с.45)
Листом від 26.12.2018 р. №2701/05/28-18 ГУНП у Кіровоградській області повідомило позивача, що, оскільки після повторного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, правових підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до умов Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом МВС України від 11.01.2016 №4, немає. (а.с.16-17)
У Висновку про призначення одноразової грошової допомоги від 26.12.2018 року вказано, що дата набуття права на отримання грошової допомоги 07.11.2018, на підставі підпункту 5 пункту 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 не призначено. (а. с. 44)
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII. (Закон № 580)
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до Закону та інших нормативно-правових актів. (частина 1 статті 100 Закону №580-VІІІ)
Згідно з частиною 6 статті 100 Закону №580-VІІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках 10% внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, дата встановлення страхового випадку 10.04.2018. (а. с. 23)
Також, відповідно до довідки № 71 від 10.04.2018 року, капітан поліції ОСОБА_1 , 1984 р. н. пройшов медичний огляд М( ВЛ) К ДУ «ТМО МВС України по Кіровоградській області 10 квітня 2018 року, за результатом якого встановлено: відділені наслідки перенесеної закритої черпно-мозкової травми (2016р.) в формі церебральної мікросимптоматики та незначної вегето-судингної нестійкості. - Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків (акт про нещасний випадок № 1 від 07.02.2018).
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу внаслідок травми, отриманої у 2016 році, встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 10%, внаслідок чого у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до частини 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Днем виникнення права на отримання ОГД є дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності. (підпункт 3 пункту 1 розділу ІІ та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 №163/28293 №4)
Приписами пункту 5 розділу І Порядку № 4 встановлено, що одноразова грошова допомога не призначається і не виплачується за наявності підстав, визначених статтею 101 Закону.
Відповідно до статті 101 Закону України «Про Національну поліцію» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:
а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;
б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);
г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що підставою для відмови у призначенні позивачу одноразової допомоги слугували положення пункту 8 розділу ІV Порядку №4, а саме: оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, підстав для призначення позивачу ОГД відповідно до умов зазначеного Порядку немає.
Таку відмову колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що нормою пункту 8 розділу ІV Порядку №4 встановлено: якщо поліцейському протягом двох років після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Тобто вищевказана норма встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само, цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати ОГД у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.
Оскільки будь-яких доказів, що часткова втрата працездатності без визначення інвалідності позивача є наслідком дій, передбачених приписами статті 101 Закону України «Про Національну поліцію» відповідачем не надано, документальне підтвердження отримання позивачем втрати професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків міститься в матеріалах справи та не спростовується відповідачем,законні підстави для відмови у призначенні і виплати позивачу одноразової допомоги були відсутні.
Вирішуючи питання щодо дискреційності повноважень відповідача в даному випадку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Предметом даної адміністративної справи є відмова відповідача, прийнята за результатом розгляду заяви поданої позивачем про призначення і виплату позивачу одноразової допомоги.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до пункту 2 частини 1 якої у разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, проте відповідний спосіб захисту має бути законним та відповідати певній нормі права.
Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи наведене, з огляду на протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу одноразової допомоги, в даному випадку належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача призначити йому грошову допомогу, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з 18.07.2019 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров