Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.
16 липня 2019 р.Справа № 520/1537/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Кононенко З.О. , Калитки О. М. ,
за участю секретаря судового засідання - Ковальчук А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій, рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.02.2019 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, яким просить:
- визнати дії, рішення № 203040002415 та протокол від 05.01.2019 року відповідача управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (далі - пенсійний орган, УПФУ в Московському районі м. Харкова) щодо призначення та виплати пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу», без врахування суми отриманої винагороди державним виконавцям у розмірі 38.225 грн, неправомірними;
- зобов'язати відповідача утриматись від порушення права щодо обмеження її розміру пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу», зобов'язавши відповідача включити до складу заробітної плати при обчисленні пенсії суму винагороди державним виконавцям у розмірі 38.225 грн, згідно довідки від 22.10.2018 року № 28806/06.01-73, виданої Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області за вересень 2018 року; нарахувати та виплатити позивачу суму пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу» з врахуванням 60% суми виплаченої позивачу винагороди державним виконавцям - 22.935 грн, починаючи з 25.10.2018 року та в подальшому.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вважає рішення відповідача № 203040002415 про призначення їй пенсії за віком з 25.10.2018 згідно Закону України «Про державну службу» у розмірі 10.572,00 грн та протокол про відмову у перерахунку та виплаті пенсії з 25.10.2018 року, із включенням до складу заробітної плати при обчисленні пенсії винагороди державних виконавців у розмірі 38.225 грн, неправомірними та такими, що порушують її права. Вказує на те, що всі отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати. Оскільки винагорода державним виконавцям у розмірі 38.225 грн є складовою її заробітної плати, з якої були нараховані та сплачені збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вказана виплата повинна бути врахована в заробітну плату (дохід) як застрахованої особи при обчисленні пенсії.
Заперечуючи проти вимог ОСОБА_2 , у відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що, передбачена ст. 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» складова заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби - винагорода, не входить до складової заробітної плати державних службовців, та, відповідно не може бути включена в загальну суму для обрахунку пенсії державного службовця.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2019 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тим, що винагорода державного виконавця є одноразовою виплатою за сумлінне виконання своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій, яка виплачується за рахунок виконавчого збору, яка, хоча і є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проте має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків, але має мотиваційний характер та інші джерела походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців.
Сам факт того, що виплата вказаної винагороди фінансується не за рахунок коштів Державного бюджету, призначених на оплату праці державних службовців, а за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету, що формується з коштів виконавчого збору, стягненого державними виконавцями з боржників, свідчить про іншу правову природу цієї виплати та механізм її формування. Окремо суд звернув увагу на те, що така виплата не є постійним доходом, який позивачка отримувала щомісяця, а тому врахування такої суми винагороди при призначення пенсії призведе до невідповідності між розміром щомісячних нарахованих сум за попередні місяці та непропорційності розміру середньої заробітної плати державного службовця у порівнянні до розміру пенсії.
Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її адміністративного позову.
ОСОБА_1 зазначає, що правова природа винагороди державного службовця визначена Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», яким ця виплата віднесена до структури заробітної плати.
Пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, визначено перелік одноразових виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках. Винагорода державного виконавця не входить до переліку таких виплат.
Посилаючись на недіючу норму закону - ст. 33 Закону України № 3723-ХП, суд не надав правової оцінки та обґрунтування незастосування іншої норми, а саме - ст. 13 Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», яка включає винагороду державного виконавця до структури заробітної плати.
За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підлягає частковому скасуванню, з наступних підстав.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на посаді головного державного виконавця.
25.10.2018 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком, додавши необхідний для вирішення цього питання пакет документів, у тому числі довідку ГТУЮ у Харківській області від 22.10.2018 року про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
За інформацією цієї довідки середній розмір надбавок, премій та інших виплат за вересень 2018 року, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії становить 48.445 грн. На всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с. 24).
Рішенням УПФУ в Московському районі м. Харкова № 203040002415 позивачу з 25.10.2018 року призначена пенсія за віком згідно із Законом України «Про державну службу» у розмірі 10.572 грн (а.с. 21). При цьому до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії ОСОБА_1 пенсійним органом не врахована винагорода державного виконавця у сумі 38.225 грн.
10.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою щодо призначення та виплати пенсії з 25.10.2018 року з включенням до складу заробітної плати при обчисленні пенсії суми винагороди державного виконавця.
Згідно із протокольним рішенням б/н від 05.01.2019 року відповідальних за розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій УПФУ в Московському районі м. Харкова позивачу ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку та виплати пенсії з включенням до складу заробітної плати при обчисленні пенсії суми винагороди державним службовцям, оскільки відповідно до ст. 50 Закону України «Про державну службу» винагорода не відносить до складових заробітної плати державного службовця (а.с. 22).
Відповідно до ст. 5 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів < >.
Статтею 8 Закону України від 02.06.2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зазначається, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Відповідно до ст. 13 цього Закону заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством (ч. 1 ст. 13). Порядок виплати та розмір винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 13).
08.09.2016 року постановою № 643 Кабінетом Міністрів України затверджений Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, пунктами 17 і 18 якою визначено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати та виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Таким чином, положення ст. 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не узгоджується з положеннями Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», відповідно до якого заробітна плата державного службовця складається:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення) (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про державну службу»).
Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що винагорода державного виконавця не входить до структури заробітної плати працівника органу державної виконавчої служби, а відноситься до разових платежів і має інше джерело походження, ніж кошти державного бюджету на оплату праці державних службовців, колегія суддів зазначає, що згідно з Бюджетним кодексом України державний бюджет складається з двох фондів: загального та спеціального. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального - кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі власні надходження бюджетних установ, які мають цільове спрямування. Отже джерелом оплати праці державних виконавців, у тому числі, такої складової заробітної плати, як винагорода державного виконавця є державний бюджет.
Також колегія суддів зазначає, що основним правилом розв'язання колізій між законодавчими положеннями, які є рівними за своєю юридичною силою, є правило застосування пізніше прийнятого закону («lex posterior derogat priori» - наступний закон «витісняє» попередній).
У Рішенні у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03.101997 року № 4-зп/1997 (речення перше-третє абзацу п'ятого пункту 3 мотивувальної частини) Конституційний Суд України зазначив, - Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. <…>
Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» стаття 13 якого визначає оплату праці працівників органів державної виконавчої служби набрав чинності 05.10.2016 року (окрім окремих положень, що набрали чинності 06.07.2016 року), тобто цей Закон набрав чинності після дати набрання чинності Законом України «Про державну службу» (останній Закон набрав чинності 01.05.2016 року, окрім окремих положень, що набрали чинності 31.12.2015 року).
Таким чином, з дати набрання чинності положень ст. 13 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода державного виконавця входить до структури його заробітної плати.
Колегія суддів також зауважує, що положення ч. 1 ст. 46 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» про те, що за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору, втратили чинність одночасно з прийняттям Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 90 Закону України «Про державну службу» визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За положеннями ст. 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону (п. 1 ст. 41).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Як убачається із довідки ГТУЮ у Харківській області від 22.10.2018 року про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби (а.с. 24) на суму винагороди державного виконавця Панюкової О.О. (38.225 грн) нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Окрім того, приходячи до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про неправомірність рішення б/н від 05.01.2019 року про відмову в перерахунку її пенсії, колегія суддів зазначає, що в відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч. 5 ст. 45 цього Закону).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1 в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин),
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління. (п. 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).
Як встановлено в ході судового розгляду, розгляд заяви позивача ОСОБА_1 фактично про проведення перерахунку її пенсії, у зв'язку необхідністю включення до виплат (доходу), що враховуються в заробітну плату (дохід), застрахованої особи для обчислення пенсії, суми винагороди державного виконавця, проведений відповідальними про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсії. Рішення б/н від 05.01.2019 року про відмову у включенні до заробітної плати (доходу) позивача для обчислення пенсії такої виплати (доходу), як винагорода державного виконавця і здійсненні перерахунку пенсії позивача ОСОБА_1 підписано заступником начальника УПФУ в Московському районі м. Харкова ОСОБА_4 (а.с. 22).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію (ст. 58 цього Закону) він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонду України, яке затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 63 цього Закону, п.п. 1 п. 10 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, начальник управління керує діяльністю управління, персонально відповідає за виконання покладених на управління завдань. Таким чином від імені територіального органу Пенсійного фонду приймає рішення його начальник.
Згідно п. 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 Порядку рішення органу про < > перерахунок пенсії візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, дана норма регламентує порядок підписання рішень пенсійного органу < > про перерахунок пенсії, а не про відмову в перерахунку пенсії.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття рішення начальником управління в межах спірних відносин є способом реалізації владних повноважень пенсійного органу в розумінні вищенаведених положень, а таке рішення відповідач не приймав.
За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимоги позивача ОСОБА_1 фактично про визнання неправомірним рішення відповідальних за розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсій б/н від 05.01.2019 року про відмову у перерахунку її пенсії.
Оскільки зазначені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів відповідно до положень ч. 2 ст. 308, п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 та частково скасовує судове рішення.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з огляду на приписи п. 4 ч. 5 ст. 160, п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача, колегія суддів вважає за можливе вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 , та прийняти рішення про зобов'язання УПФУ в Московському районі м. Харкова повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії від 10.12.2018 року, оскільки вищезазначене рішення пенсійного органу не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України.
Колегія суддів на вбачає підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо призначення та виплати їй пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу» без врахування суми отриманої винагороди державним виконавцем державним виконавцям у розмірі 38.225 грн., оскільки підставою для призначення і, відповідно, виплати пенсійних сум або для відмови в призначенні/перерахунку пенсії є рішення пенсійного органу про призначення пенсії або про відмову в призначенні/перерахунку пенсії. Звертаючись до суду з позовом, що розглядається судом, позивач ОСОБА_1 не зазначила якими саме діями (активною формою поведінки суб'єкта владних повноважень) порушені її права на отримання пенсії в певному розмірі.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання неправомірним рішення № 203040002415 УПФУ в Московському районі м. Харкова щодо призначення та виплати їй пенсії за віком згідно із Законом України «Про державну службу» без врахування суми отриманої винагороди державним виконавцем державним виконавцям у розмірі 38.225 грн., оскільки вимога про визнання неправомірним (недійсним, незаконним, протиправним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Таким чином, звертаючись до суду з означеною вимогою, тобто про визнання неправомірним акту індивідуальної дії - рішення пенсійного органу № 203040002415 про призначення пенсії (в розмірі, який не оспорюється), позивач ОСОБА_1 фактично просить визнати цей індивідуальний акт таким, що не діє з моменту його прийняття. Колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для прийняття такого рішення, так як пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі, який не оспорюється учасниками справи, - 10.572 грн., призначена позивачу ОСОБА_1 за наявності на те усіх правових підстав.
Оскільки питання прийняття рішення про перерахунок пенсії відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу, а таке рішення УПФУ в Московському районі м. Харкова не приймалося, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 в іншій їх частині.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року скасувати в частині відмови в задоволені вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, оформлене протоколом від 05.01.2019 року, про відмову в перерахунку пенсії з прийняттям нового судового рішення, яким визнати неправомірним рішення Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, оформлене протоколом від 05.01.2019 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 грудня 2018 року з урахуванням наданої судом правової оцінки питання врахування в заробітну плату (доход) ОСОБА_1 для обчислення пенсії виплати (доходу) - винагорода державного виконавця.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Калитка
Постанова у повному обсязі складена і підписана 26 липня 2019 року.