25 липня 2019 року м. Київ
справа № 355/409/19
провадження № 22-ц/824/9230/19
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Іванової І.В. (суддя-доповідач), Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
сторони :
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Коваленка К.В., повний текст складений 12.04.2019 року,
встановив:
У березні 2019 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором б/н від 06 листопада 2014 року у розмірі 13 999 грн. 99 коп., яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 953 грн. 16 грн., пені за прострочене зобов'язання в розмірі 9 203 грн. 97 коп., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. в розмірі 2 700 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована складова), 642 грн. 86 коп. (процентна складова).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 06 листопада 2014 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором утворилась заборгованість.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 рокупозов АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі банк просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального права та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву АТ КБ «Приватбанк».
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги банк зазначає, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідач підписуючи анкету-заяву від 06 листопада 2014 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Доказом користування кредитними коштами є розрахунок заборгованості, де відображено всі операції із погашення заборгованості, а також зняття грошових коштів, розмір нарахованих відсотків та штрафних санкцій за порушення зобов'язання. На думку позивача, є доведеним факт укладення мід сторонами договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Позивач також посилається на те, що ОСОБА_1 не оскаржувала кредитний договір, навпаки погодилась з ним, що підтверджується її особистим підписом в договорі, а також довідкою про зміну умов кредитування та випискою по кредитному рахунку, відповідно до якої остання активно користувалась кредитним лімітом.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмово провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 06 листопада 2014 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якої отримала кредит у розмірі 900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а. с. 12).
Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 перед банком на 07 лютого 2019 року складає 13 999 грн. 99 коп., з яких 953 грн. 16 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 203 грн. 97 коп. пеня за прострочене зобов'язання; 2 700 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована складова), 642 грн. 86 коп. (процентна складова).
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 06 листопада 2014 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Звертаючись до суду з даним позовом банк просив стягнути з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 листопада 2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору, та якими, в тому числі, визначені пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, позивач не надав суду належних та допустимих доказів видачі відповідачу кредитної картки в день укладення договору 06 листопада 2014 року, доказів щодо строку дії картки та її типу, що є істотними умовами договору, а також доказів зарахування кредитних коштів на картку.
Крім того, як на час розгляду справи судом першої інстанції так і до апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником на картковий рахунок.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 і відсутність підстав для їх задоволення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Баришівського районного суду Київської областівід 10 квітня 2019 року ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,-
постановив :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 10 квітня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: