24 липня 2019 року м. Київ
Справа №367/8100/17
Резолютивна частина постанови оголошена 24 липня 2019 року
Повний текст постанови складено 25 липня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа Сквирський психоневрологічний інтернат
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухваленого суддею Оладько С.І. 20 грудня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Сквирський психоневрологічний інтернат про стягнення боргу за договором позики,-
Справа №367/8100/17
№ апеляційного провадження:22-ц-824/5185/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Оладько С.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
27 листопада 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Сквирський психоневрологічний інтернат про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 10 грудня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір позики.
Відповідно до умов Договору позикодавець надав позичальнику позику, в розмірі 10000 гривень, а останній зобов'язується повернути таку ж суму позики до 10 грудня 2004 року.
У випадку не повернення позики у вказаний строку, позичальник, починаючи з 11 грудня 2004 року, сплачує позичальнику відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних, а також компенсацію інфляційних втрат. Сторони домовились, що в такому випадку договір вважається діючим до моменту повного погашення позики, проте позикодавець має право в будь-який момент звернутись до позичальника з вимогою про негайне повернення боргу з урахуванням інфляційних втрат та відсотків за користування позикою, а у випадку не повернення позики, звернутись до суду з відповідним позовом.
16 жовтня 2017 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги (цесії).
На даний час позика не повернута, на усну вимогу щодо повернення боргу ОСОБА_2 повідомив, що він не може повернути грошові кошти в зв'язку з їх відсутністю.
Грошові кошти в розмірі 10 000 грн. 00 коп. були передані позичальнику в день підписання Договору, тобто 10 грудня 1999 року, відповідно до п.5 Договору позики.
Оскільки позичальник у встановлений в договорі строк в добровільному порядку не повернув отримані в борг грошові кошти, заборгованість в розмірі 10 000 грн. підлягає стягненню з Відповідача в судовому порядку.
Крім того, Договором позики передбачено, що боржник, починаючи з 11 грудня 2004 року, сплачує позичальнику відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 20% річних, а також компенсацію інфляційних втрат.
Відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 20% річних , загальна заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем становить 74 146 грн. 82 коп.
10 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір поруки відповідно до якого поручитель поручається перед Кредитором за належне виконання зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики від 10 рудня 1999 року, у сумі 500,00 грн..
У випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за попереднім договором, боржник та поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
Посилаючись на ст.15, 512, 514, 516, 530, 1046, 1047 ЦК України, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму позики в розмірі 9 500 грн., інфляційні втрати в розмірі 39 966 грн., проценти за користування позикою в розмірі 24 180 грн. 82 коп., а також стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь суму позики в розмірі 500 грн.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Сквирський психоневрологічний інтернат про стягнення боргу за договором позики.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції не повністю дослідив докази та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення з недотриманням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема зазначає про те, що суд безпідставно поставив під сумнів відомості, викладені в довідці № 112 від 28 лютого 2018 року Сквирського психоневрологічного диспансеру, про те, що відповідач ОСОБА_2 позов визнає та просить справу розглядати без його участі, посилаючись при цьому на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року, в якій зазначено що ОСОБА_2 є недієздатним, не усвідомлю значення своїх дій, оскільки відповідно до ст. 40 УК України, фізична особа визначається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду. Разом з тим, будь-яких судових рішень про визнання ОСОБА_2 недієздатним не існує.
Твердження суду про те, що відповідач ОСОБА_2 не підтвердив та не спростував обставини викладені у розписці від 10 грудня 1999 року, як підстава для відмови в задоволенні від позову є помилковим, оскільки договір позики ОСОБА_2 не оспорював у встановленому законом порядку та невизнаний недійсним, а тому в силу ст. 204 ЦК україни є правомірним.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того що, позивачем не доведено факт укладання договору позики у відповідності до ст. 203 ЦК України, при цьому яких саме вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину не було дотримано, в судовому рішенні не вказано.
Зазначає, що оскільки ні ОСОБА_2 ні іншими особами факт укладання договору позики не оспорювався, вказаний договір позики в судовому порядку недійсним не визнавався, у суду першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позову.
Сторони правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України не скористались.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_5 , який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 в позовній заяві зазначала, що договір позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений 10 грудня 1999 року, про що до матеріалів справи додано копію договору (а.с.5).
16 жовтня 2017 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п.п. 1-4 якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за Договором позики від 10 грудня 1999 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є утриманцем інтернату з 10 березня 2000 року (а.с.43), що підтверджується листом Сквирського психоневрологічного інтернату №27 від 18 січня 2018 року
Згідно листа №27 від 18 січня 2018 року (а.с.53) інтернат повідомляє, що ОСОБА_2 з 11 березня 2000 року перебуває на повному державному утриманні та прописаний на постійне місце проживання в АДРЕСА_1 пожиттєво (адреса інтернату). ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи загального захворювання довічно. Діагноз органічне враження головного мозку травматичного ґенезу. Органічний психосиндром. Глибока деменція.
Також встановлено, що з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду даної справи, а також враховуючи відомості щодо діагнозу захворювання відповідача, з метою недопущення порушення прав ОСОБА_2 , судом першої інстанції 10 травня 2018 року було направлено судове доручення Сквирському районному суду Київської області про вручення ОСОБА_2 копії позовної заяви із додатками та про допит відповідача з приводу обставин, викладених у позовній заяві.
14 листопада 2018 року Сквирський райсуд Київської області повернув судове доручення без виконання.
Зі змісту ухвали суду Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року вбачається, що відповідачу не була вручена копія позовної заяви із додатками, відповідач не був допитаний з питань, зазначених в ухвалі суду, оскільки останній є недієздатним, не усвідомлює своїх дій та не в змозі самостійно приймати рішення, постійно перебуває у Сквирському психоневрологічному диспансері на лікуванні, на 31 травня 2018 року відповідачу було направлено судову повістку, яка не була йому вручена з вищевказаних причин.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи інформацію яка міститься в листі №27 від 18 січня 2018 року (а.с.53) Сквирського психоневрологічного інтернату, а також те, що відповідач ОСОБА_2 ні підтвердив, ні спростував обставини, викладені у розписці від 10 грудня 1999 року та доводи позивача, викладені у позовній заяві,інших доказів на підтвердження факту укладання договору позики 10 грудня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до суду не було надано, позивачем у судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами факт укладання 10 грудня 1999 року договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст.. 203 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального закону.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
2) правонаступництва;
3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ч.2 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч.2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.»
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом..
Також, відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,встановлені договором або законом,зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі,визначені родовими ознаками,а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку,що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це,якщо інше не встановлено договором.
Згідно із Правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-79цс14, згідно з якою: «Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».
Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року № 6-50 цс16, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України). Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 дійсно отримав грошові кошти згідно договору позики, стороною позивача у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано.
Сам по собі факт укладання договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не свідчить про реальне настання правових наслідків за вказаним правочином (отримання коштів).
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384,390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: Л.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна