Справа № 560/1822/19
іменем України
26 липня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до Дунаєвецької міської ради, в якому просить:
- скасувати рішення Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 року про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення селянського господарства ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Дунаєвецьку міську раду надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення селянського господарства ОСОБА_1 ;
- стягнути з Дунаєвецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач зазначив, що 08.05.2019 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
Вказав, що листом від 17 травня 2019 року №1004/02.08-20 позивача було повідомлено, що заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка розглянуто 14 травня 2019 року на черговій сесії міської ради. За результатами розгляду рішення не було прийняте.
Вважає рішення відповідача від 17 травня 2019 року протиправним, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, при цьому в рішенні Дунаєвецької міської ради не наведено жодної з них. Таким чином, підстави для відмови позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні.
На підставі вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою суду від 18.06.2019 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, ухвалою від 18.06.2019 року роз'єднав в окремі провадження позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у справі №560/1800/19.
Ухвалами суду від 19.06.2019 року прийнято до провадження справу №560/1822/19 за позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №560/1822/19.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Дунаєвецькою міською радою під час розгляду заяви ОСОБА_1 було здійснено всі необхідні заходи щодо її розгляду відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вказано, що за результатами розгляду заяви був підготовлений проект рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 ", який було оприлюднено на офіційному сайті міської ради, розглянуто на спільному засіданні постійних комісій міської ради та винесено на розгляд сесії. Зазначений проект рішення не прийнято як рішення міської ради через відсутність необхідної кількості голосів депутатів міської ради. Крім того, заявника про наслідки розгляду його заяви було повідомлено в термін, встановлений Законом України "Про звернення громадян".
Вважає, що Дунаєвецька міська рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
08.05.2019 року позивачем подано до відповідача заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
Разом із заявою як додатки подано: копію паспорта, копію посвідчення, графічні матеріали.
У відповіді, оформленій листом від 17 травня 2019 року №1004/02.08-20 відповідач повідомив позивачу, що заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка розглянуто 14 травня 2019 року на черговій сесії міської ради. За результатами розгляду рішення не було прийняте.
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
За змістом Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина 4 статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14).
Стаття 1 Першого протоколу ( 994 - 535 ) "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
У рішенні Європейського суду з прав людини "Остапенко проти України" Заява N 17341/02) Страсбург, 14 червня 2007 року. Уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), оскільки рішення від 4 квітня 2000 року передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність. Заявник не погодився. У цьому зв'язку Суд звертає увагу, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23 листопада 1983 року, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв'язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18 квітня 2002 року, п. 24).
Згідно ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.123 Кодексу, надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, позивач звернувся до відповідача із заявою з додатками про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
Таким чином, позивачем було дотримано вимоги ч.6 ст.118 Земельного кодексу України.
Однак, рішенням Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 року позивачу відмовлено у надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка.
Вказане рішення відповідача у відмові в надані дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на думку суду, не відповідає вимогам закону, яким передбачено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Також, в даному випадку, відповідачем вказані вимоги законодавства не дотримані, оскільки чіткої відповіді на подану позивачем заяву, де конкретно ставилось питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачу не надано.
Таким чином відповідач не вирішив питання за результатом звернення позивача згідно з вимогами статті 118 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність скасування рішення Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 1 ст.2 КАС України вказано, серед іншого, що завданням адміністративного судочинства є вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вказана норма, у сукупності з наведеними положеннями ч.4 ст.245 КАС України та наявністю у відповідача права діяти на власний розсуд, покладає на суд обов'язок зобов'язати відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач (заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади), з врахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, при розгляді цієї адміністративної справи суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, зобов'язати Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 року та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Дунаєвецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10000 грн, суд зазначає таке.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди та не навів доказів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).
Крім того, судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні всі підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Оскільки, позивач на підставі п.9, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати рішення Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка (Дунаєвецька об'єднана територіальна громада).
Зобов'язати Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 року та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об'єднаної територіальної громади.
В решті позову відмовити.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Дунаєвецька міська рада (вул. Шевченка, 50, м. Дунаївці, Хмельницька область, 32400 , код ЄДРПОУ - 04060714)
Головуючий суддя П.М. Майстер